https://rx.ua
35399
11:56 1.042021

До Дня птахів на Закарпаття прилетіли вже й лелеки

Цікаве 1188

Перший весняний місяць, який уже відійшов в історію, запам’ятається нам черговим посиленням карантину, морозами і справжнім зимовим снігом, що досі лежить у горах.

Однак підсніжники, шафрани, білоцвіти весняні, жовті, як маленькі сонечка, квітки мати-й-мачухи, фіалки масово цвітуть і зовсім не бояться холоду. Вони діляться своїм теплом і нагадують нам, що надворі весна. Дерева вже теж готують квіткові бруньки до цвітіння. Вони от-от вибухнуть яскравими кольорами.

Птахи займаються своїми пташиними справами: активно виспівують дрозди та зяблики, горлиці садові висиджують пташенят, а сіра сова вже вчить своїх діток літати. З теплих країв повертаються плиски, горихвістки чорні, шпаки, ластівки та лелеки. Більшість пернатих до середини квітня вже будуть на своїх гніздових територіях. Трохи пізніше, на початку травня, прибудуть серпокрильці та вивільги. Люди з нетерпінням чекають на їхнє повернення: розвішують шпаківні, будиночки для сов, установлюють гніздові платформи для лелек, а також відзначають Міжнародний день птахів.

Історія цього свята бере початок ще з минулого століття. 19 березня (за новим стилем – 1 квітня) 1902 року 11 європейських країн: Німеччина, Австро-Угорщина, Бельгія, Іспанія, Франція, Греція, Люксембург, Монако, Португалія, Швеція та Швейцарія – підписали Міжнародну конвенцію з охорони птахів, корисних у сільському господарстві, яка почала діяти з грудня 1905-го. Протягом 1906–1932 років до неї приєдналися інші держави. Згодом до цієї дати почали проводити різноманітні еколого-просвітницькі заходи з метою популяризації та поширення інформації про пернатих.

До Дня птахів на Закарпаття прилетіли вже й лелеки. У природі України є два види – білий і чорний. Обидва гніздяться в нашому краї, а влітку їх часто можна побачити на річці в самому центрі Ужгорода. Поодиноких білих бузьків цьогоріч спостерігали ще на початку весни. Наприклад, 8 березня ми помітили одну особину на гнізді в селі Верхні Ворота. Зазвичай спочатку з’являється самець. Він перевіряє стан житла й чекає на свою половинку. Дуже рідко першою повертається самка. Іноді обоє можуть прилетіти одночасно. Старі лелеки повертаються раніше за молодих. Відпочивши трохи після тривалої подорожі, птахи беруться до справи: ремонтують старе або будують нове гніздо. Основу роблять з товстих гілок, а лоток вистеляють пучками трави чи соломи. Використовують і сучасні матеріали: поліетиленові пакети, різноманітні шнурки та папір. Цього добра в природі тепер вистачає. Куди не глянеш, усюди сміття. Воно становить небезпеку не тільки для лелек, а й інших тварин.

У багатьох народів ще з давніх часів до білого лелеки ставилися з особливою пошаною. Люди вірили, що в помешканні, на якому поселяться птахи, завжди буде щастя і злагода. У 1933–1934 роках відомий орнітолог Олександр Грабар провів перший перепис лелек на Підкарпатській Русі. Було обстежено в основному населені пункти на низовині та меншою мірою широких долин передгір’я. Виявилося, що найбільше до вподоби лелекам солом’яні та очеретяні дахи. У селі Гать Берегівського району на одній хаті знаходилося аж шість гнізд. Мешканці цього будинку мали бути дуже щасливими. Тепер таких дахів уже немає: лелеки гніздяться здебільшого на електричних стовпах та високих деревах.

Люди настільки звикли до лелек, що діти навіть вважали їх свійськими птахами. У другому номері часопису «Фронт молоді» («Фронтъ молодежи»), який вийшов друком 5 квітня 1944 року в Ужгороді, були опубліковані дитячі твори-описи трьох домашніх тварин: кішки, корови та бузька. «То є одна птиця, котра довгим червоним дзьобом починається. Від черева на південь має дві червонуваті ноги, такі довгі, що аж до землі сягають. Його пожива: гадини і жаби, які спочатку підкидає, а вже потім їсть. Бузьок приносить дітей, тому є шкідливим птахом, бо багато неприємностей спричиняє матерям», – ідеться в тексті про лелеку. На думку першокласника, птахи відлітають у теплі краї для того, щоб там теж народжувалися діти. Сподіваємося, що цей витвір фантазії не зашкодив птахам і насправді їх не вважали винними в народженні малят. Саме через те, що білі лелеки рано повертаються з теплих країв та селяться біля людей, і виникло з часом повір’я про те, що вони приносять дітей.

За легендою, чорний лелека теж хотів жити біля людей. Але його не любили, бо вважали провісником біди, чогось поганого, недоброго. Як тільки він пробував збудувати гніздо на якійсь хаті, мешканці одразу його проганяли, тому птах змушений був переселитися до лісу.

На щастя, ці забобони в минулому, чорний лелека вже не боїться людей і спокійно ловить собі рибу на Ужі, а ужгородці лише радіють від зустрічі з рідкісним птахом. Сподіваємося влітку побачити їх у місті знову. До речі, лелека чорний занесений до третього видання Червоної книги України. За її даними, у нашій країні нараховується 400–450 пар цих птахів, з них у Закарпатській області – 30–40. Вирубування лісів, придатних для гніздування, є основною причиною зменшення чисельності чорного лелеки.

З прильотом бузьків пов’язують і тимчасове похолодання. Та попри все, білі лелеки вже вдома, на рідній землі. Отже, весна прийшла, а незабаром прийде й таке довгоочікуване тепло.

Руслана ДЖАХМАН, старший науковий співробітник

Закарпатського обласного краєзнавчого музею

ім. Т.Легоцького

telega
Підписуйся на наш телеграм канал!

Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.

Підписатися
Слідкуйте за нами у соцмережах
Головне