Закарпатець готує чемпіонів з настільного тенісу в Португалії

Чимало наших співвітчизників у свій час (цей процес триває) прийняло рішення здійснити трудову міграцію. За кордон подалися вчителі, лікарі, інженери, науковці, пенсіонери.

І для власників двох дипломів з багаторічним стажем, і для молоді з реальним світосприйняттям причини однакові: поїхати, аби знайти роботу і заробити гроші, бо у рідній державі годі вижити та реалізувати свій хист, талант. Там, за бугром, доля складається у кожного по-різному, але всі заробітчани в один голос кажуть: працювати треба у поті чола, по 12-16 годин на добу, без перекурів, деколи і без вихідних. То у нас можна дурня валяти, а там – тільки гарювати.

Наразі розповім про Олександра Станка з Перечина. Маючи вищу спортивну освіту тренера-педагога з настільного тенісу, 15 років тому поїхав до Португалії як турист, маючи намір залишитися там і працевлаштуватися. Мрія перечинця здійснилася – свою португальську трудову діяльність розпочав звичайним будівельником у місті Вілла Реал. Через три роки познайомився з представником Асоціації настільного тенісу Вілла Реал. Той запропонував закарпатцю тренувати дітей. «Після роботи на будівельному майданчику мене відвозили до клубу, де я займався з дітьми 9 місяців майже безкоштовно, – розповідає Олександр. Спілкуємося по скайпу. – Згодом президент Асоціації запропонував мені контракт терміном на три роки. Ми підписали документ».

У тренерській роботі О.Станко докладав усіх зусиль, вмінь та навичок. Через два роки його вихованка 10-річна Катіа стала чемпіонкою Португалії з настільного тенісу. Ця спортивна подія була першою в історії м.Вілла Реал. Протягом 12 років тренерської діяльності вихованці О.Станка здобули 13 чемпіонських титулів. Чимало його колишніх потрапляють до збірної Португалії.

Під час нашої розмови Олександр розповів про своє життя до країни відмінного футболу та портвейну.

Народився 1971 року в Зарічові Перечинського району в звичайній сільській сім’ї. Батько працював у газовому господарстві, мама – бухгалтером у торгівлі. Згодом родина переїхала до райцентру. З шестирічного віку почав займатися настільним тенісом під керівництвом Олександра Оліфера у ДЮСШ. Протягом дев’яти років брав участь у міських, районних, обласних змаганнях та першості України з настільного тенісу. Додому повертався з грамотами. Любов до цього виду спорту відтоді і жевріє у його серці. Після закінчення вісім класів місцевої школи поступив до Івано-Франківського технікуму фізичної культури. Потім була служба в армії, навчання в Тернопільському педінституті, одруження зі стрийчанкою Ларисою, яка працювала викладачем фізичної культури та тренером зі спортивної гімнастики; народження єдиного сина.

Десять років пропрацював у Стрийській районній спортивній школі «Яблунівка», спочатку інструктором, потім заступником директора. 2001 року поїхав до Португалії. Там, на місці, виготовляв документи, вчив португальську, спочатку самостійно, а потім удосконалював на курсах. Пройшов курси тренерів, в університеті підтвердив український диплом, два роки працював вчителем фізкультури початкової школи. Трудився на будівельних майданчиках, жив у вагончиках, коли через півтори року приїхала дружина, то подружжя винайняло квартиру. Згодом приїхав і син. Наразі Олег навчається в інституті, де здобуває фах інженера інформатики.

Вік прихильників настільного тенісу, яких тренує Олександр, від 6 до 17 років.

– В основному це дівчата, бо хлопці надають перевагу португальському виду спорту – футболу. Кріштіану Роналду для багатьох юнаків є не просто кумиром, а і прикладом для наслідування, – констатує чоловік. – Треную після основної роботи (працюю у фірмі, яка виготовляє вікна та двері) ввечері, щодня по дві години. Тут нема таких спортивних шкіл, як у нас. Тут діє клубна система. Один клуб може відкрити декілька секцій. Дуже мало клубів, де тренери працюють на повну ставку, більшість – так як я: мають основну роботу, а тренують додатково.

Цього року О.Станко отримав громадянство Португалії.

– Тут поважають людей, я тренер, а мене називають вчителем. Перемоги вихованців надихають. Ріта – справжня моя гордість. Тренував її з семирічного віку до 12 років. Протягом цих п’яти років юна спортсменка здобула шість чемпіонських титулів, зокрема тричі стала чемпіонкою Португалії упродовж одного року. Продовжує будувати свою спортивну кар’єру в іншому клубі і входить до збірної Португалії з настільного тенісу, – ділиться позитивними емоціями чоловік.

Питаю, чи відвідує з родиною театри, чи буває на концертах.

– Крім роботи, нічого не бачиш. Вихідний – у неділю, та й то часто їжджу на змагання. У театрі був двічі: коли запросили на нагородження – відзначили як кращого тренера з настільного тенісу області, – зізнається.

На Закарпаття приїжджає один раз у рік, влітку, бо тільки тоді дають відпустку. З родиною їде власним авто, а це 3300 км в один бік.

Тетяна Грицищук, фото з архіву Олександра Станка