Її квіти не відрізнити від справжніх. Мукачівка створює з холодного фарфору вишукані композиції

На перший погляд здається, що це звичайний букет – ніжні тюльпани, акуратно зібрані у композицію, з природним вигином пелюсток і соковитою зеленню стебел. Хочеться вдихнути аромат, доторкнутися, перевірити, чи справжні. Та варто лише придивитися – і відкривається диво ручної роботи: кожна квітка створена з холодного фарфору.

За цими тендітними виробами стоїть молода майстриня з Мукачева – жінка, яка перетворила захоплення на справжнє мистецтво. Її флористичні композиції настільки реалістичні, що їх часто плутають із живими рослинами. Але головне – у кожній роботі відчувається тепло рук, терпіння й любов до природи.

Сьогодні вона створює троянди, тюльпани, півонії, гілочки сакури й польові квіти, які прикрашають оселі, стають весільними аксесуарами та особливими подарунками. А починалося все зовсім просто – з цікавості й бажання спробувати щось нове. Тож чому дівчина захопилася рослинною флористикою? Що потрібно вміти, щоб створювати реалістичні квіти? Як працювати з холодним фарфором? Що надихає умілицю? Про це та інше дівчина розповіла «Карпатському об’єктиву».

«Мені завжди хотілося, щоб краса не в’янула»

Любов до квітів у Євгенії Кондраш була ще з дитинства. Клумби біля дому, мамині вазони на підвіконні, польові букети, зібрані дорогою зі школи – усе це формувало особливе відчуття краси. Та одного разу вона замислилася: чому квіти такі недовговічні?

«Мені завжди було шкода, коли букет через декілька днів в’янув. Хотілося знайти спосіб зберегти цю красу надовго. Саме тоді я вперше побачила роботи з холодного фарфору й зрозуміла – ось воно», – ділиться думками майстриня з «Карпатським об’єктивом».

Перші відео в інтернеті, перші спроби замісити масу власноруч, перші невдалі пелюстки – усе це стало початком великого шляху. Спершу вона ліпила вечорами після роботи, для себе, без жодних амбіцій.

«Я навіть не думала, що це переросте у щось серйозне. Просто пробувала. Перші квіти були смішні – товсті пелюстки, дивні форми. Але кожна наступна робота виходила трохи кращою», – згадує дівчина.

Саме ця поступовість і стала ключем до розвитку. Із часом Євгенія зрозуміла: її найбільше захоплює саме рослинна флористика – максимально реалістичне відтворення живих квітів. Вона годинами могла розглядати справжні рослини: як розташовані прожилки на листі, як світло проходить крізь пелюстки, як вигинається стебло.

«Я завжди працюю з живим зразком або фото. Для мене важливо передати не просто форму, а характер квітки. У кожної рослини він свій, – пояснює майстриня. – Робота вимагає не лише майстерності і терпіння, але й неабиякої уважності до деталей і спостережливості. Тут немає дрібниць: товщина пелюстки, відтінок краю, плавність переходів кольору – все має значення. На перший погляд здається: достатньо взяти матеріал і зліпити пелюстки. Насправді ж процес набагато складніший. Для створення реалістичних квітів потрібно поєднати одразу кілька навичок: художнє бачення, акуратність, відчуття форми та пропорцій, базові знання ботаніки, вміння працювати з кольором. І ще дуже важливо не боятися зіпсувати. Бо без помилок нічого не виходить. У мене були роботи, які я просто викидала. Але кожна невдала спроба – це урок».

Холодний фарфор: примхливий, але вдячний матеріал

Основний матеріал, з яким працює мукачівка – холодний фарфор. Це пластична маса, що застигає на повітрі й після висихання стає міцною та легкою. При цьому він швидко підсихає, реагує на температуру рук і вологість повітря.

«Холодний фарфор не пробачає поспіху. Із ним потрібно працювати швидко, але дуже обережно. Якщо маса пересохла – пелюстка вже не буде ніжною, – запевняє вона. – Процес створення однієї квітки може тривати кілька годин, а інколи – і днів. Спершу формується кожна пелюстка окремо, потім вони сушаться, фарбуються, збираються в бутон, додається листя, прожилки, стебло. Усе робиться вручну».

Свою першу квітку умілиця пам’ятає добре – це була троянда.

«Я тоді думала, що троянда – це просто. А виявилося, що це одна з найскладніших квіток. Пелюстки не слухалися, форма «пливла», колір виходив неприродний, – усміхається Євгенія. – Але та рослинка дала зрозуміти: без практики нічого не вийде. Я почала щодня ліпити хоча б одну деталь – листок, пелюстку, бутон. Найважче давалися тонкі пелюстки та реалістичне фарбування. Довго не могла навчитися робити плавні переходи кольору. Квіти виходили «плоскі». Але з часом рука набилася».

За кілька років творчості у доробку закарпатки з’явилися десятки різних робіт – від крихітних квітів для прикрас до великих інтер’єрних композицій. Найменшим виробом, який вона коли-небудь створювала, був мініатюрний бутон незабудки – діаметром менше сантиметра.

«Це була ювелірна робота. Я ліпила пелюстки пінцетом і буквально затримувала подих, щоб не зіпсувати форму, – згадує умілиця. – А от найбільшою роботою стала композиція з півоній і троянд для фотозони – понад пів метра заввишки. На неї пішло кілька тижнів безперервної праці. Там було більше сорока квіток. У якийсь момент здавалося, що я вже не бачу нічого, крім пелюсток. Але коли все зібрала докупи – зрозуміла, що воно того варте. Кожен виріб – це не просто набір квітів, а продумана історія. Я завжди стараюся, щоб композиція «дихала», виглядала природно, ніби щойно зібрана в саду».

Найбільше майстриню надихає сама природа. Прогулянки парками, поїздки за місто, весняне цвітіння садів – усе це стає джерелом нових ідей. Вона фотографує квіти, збирає референси, зберігає цікаві форми листя.

«Іноді достатньо побачити, як сонце падає на пелюстку, – і вже народжується задум нової роботи, – каже дівчина. – Надихають також роботи інших майстрів, але принципово не копіюю чужі композиції. Я можу подивитися техніку, але кожну квітку роблю по-своєму. Хочеться, щоб у роботах був мій почерк. Часто ідеї приходять несподівано – під час прибирання, за чашкою кави чи пізно ввечері, коли в домі вже тихо.

Як і в будь-якій справі, особливо на початку, підтримка близьких відіграє величезну роль. Рідні стали першими критиками й першими шанувальниками її квітів.

«Моя сім’я – це моя опора. Вони терпляче ставилися до того, що кухня перетворювалася на майстерню, а стіл був завалений пелюстками, – стверджує закарпатка. – Саме близькі переконали не зупинятися на досягнутому, розвиватися. Згодом з’явилися постійні клієнти, теплі відгуки. Це додало впевненості й бажання розвиватися далі. Попри зовнішню легкість, ця справа вимагає великої витримки. Бувають дні, коли матеріал не слухається, колір «не лягає», а результат зовсім не такий, як у задумі. Тоді я просто відкладаю роботу і даю собі паузу. У творчості не можна тиснути на себе. Холодний фарфор відчуває настрій. Якщо працювати в поспіху або з роздратуванням – квіти виходять «мертвими». Коли ліплю, завжди намагаюся бути у спокої. Це дуже тонкий процес. Квіти ніби вбирають енергію рук».

Зупинятися на досягнутому мукачівка не планує. У її мріях – власна невелика студія, де можна буде не лише працювати, а й навчати інших.

«У майбутньому хочу проводити майстер-класи, ділитися досвідом і показувати, що створювати красу власними руками – реально для кожного, – каже Євгенія Кондраш. – Також у планах – розширити асортимент: додати інтер’єрні рослини, настінні панно, весільні аксесуари. Хочеться, щоб мої квіти жили в домівках людей, створювали затишок і нагадували про прості радощі».

Для майстрині фарфорова флористика не просто хобі – це спосіб говорити зі світом мовою краси.

Марина АЛДОН