Які вони, закарпатські коні

2026 рік за східним календарем буде роком Вогняного Коня. Звичайно, знайти червоного коня у нашому краї не вдалося. Більше того, відшукати людину, яка утримує вдома хоч одного граційного красеня і погодилася б при цьому розповісти про характер, звички та повадки улюбленця, було цілим квестом. Коней на Закарпатті зараз дуже мало. Ті, хто мають вдома цих тварин, не хочуть публічно про них говорити, а фотографуватися взагалі відмовилися всі.

Утім Василь Пилип із Хуста таки розповів «Карпатському об’єктиву» про свого парнокопитного друга Мікія, якого не так давно викупив у ромської родини і всім серцем полюбив. Тож який він, символ цього року? Як із ним потоваришувати і що варто про нього знати?

Змінив життя тварини докорінно

На жаль, коні стали в нас такою рідкістю, як 100 років тому були автомобілі. Зараз вони в одиниць. Навіть поля обробляють тракторами, адже так простіше і швидше. У пана Василя батько завжди мав коней, та жоден із трьох синів не пішов його стопами.

«Усі ми малими мріяли, що коли виростемо, будемо мати професію, не пов’язану з сільським господарством. Клаптик городу у мене, звісно, є, маю величезний сад, але то – для особистого задоволення. Мій старший брат Іван став будівельником, живе у Празі, молодший – Юрій має бізнес у Києві, а я зайнятий у транспортній галузі. Одним словом, свідомо коня купувати ніколи не планував. Та Мікія не випросила, а у прямому сенсі слова вимолила донька. Попередній господар знущався над ним і вона це бачила. Ми довго радилися з дружиною і таки благання Віри розтопили моє серце. Я викупив Мікія практично із рабства. Він у мене живе вже більше року. Не оре, не сіє, важкі вантажі не тягає. Але… я маю підводу батька, яка залишилась мені у спадок і деколи у справах таки ми з ним їздимо. Це може бути, наприклад, комусь меблі перевезти, бо не поміщаються в машину чи щось подібне. Не орю з ним, бо маю мотоблок, не ганяю просто так по місту, бо маю автомобіль» – зізнався чоловік «Карпатському об’єктиву».

Мікію 12 років. Раніше він був худим, обдертим, із ранами на тілі. Зараз товстенький, із блискучою шерстю та доглянутий і задоволений.

«Мікі дуже спокійний, слухняний. Він – кастрований. Це теж впливає на поведінку. Колись у нас були жеребці. Вони більш імпульсивні і норовливі. А наш коник врівноважений і ніколи не капризує. Робить те, що кажу. Голос на нього не підвищую ніколи. А руку чи батіг не зняв би на товариша ніколи. Шкода, що мав раніше неймовірно непросте життя. Мікі дружить із нашою кавказькою вівчаркою Бентлі. Вони практично нерозлучні. Обоє дуже радіють нагоді десь прогулятися. На щастя, після смерті батька я не встиг знести хлів. Тож житло коник мав одразу після свого «визволення з рабства». Але ремонт довелося робити, бо 10 років там ніхто не жив. Зараз хатиночка у Мікія тепла і затишна».

За словами ґазди, коні дуже розумні, мають чудову пам’ять.

«Кінь легко і швидко запам’ятовує маршрути, чудово орієнтується у просторі. У темряві бачить набагато краще за людину, виявляє сторонній рух на великій відстані. Може господаря сам привезти додому. Було таке колись, що тато перебрав зайвого, так Йончі його просто віз під хату. Між іншим, коні так само, як і собаки, піддаються дресируванню, можуть виконувати різні команди. У них ще й хороша інтуїція, вони добре відчувають на шляху небезпеку. Коні завжди в народі вважалися символами високого інтелекту, швидкості та волі незламності і відданості», – додає Василь Пилип.

Коні – тварини домашні

Характер у коней може бути дуже різним, але всіх об’єднує вміння прив’язуватися до конкретної людини та ладнати з людьми взагалі.

«Кінь здавна був помічником. Його тримали в господарстві передусім для того, щоб людині була якась підмога в роботі. Хоча зараз при думці про коня в уяві багатьох виринають тільки карети. Так, ці тварини виконували і роль таксі. Та породистих коней навіть нині використовують і для скачок, і для терапії – лікування. Тож тварина фактично була і залишається багатофункціональним і універсальним другом, не просто якимось обслуговуючим персоналом», – стверджує чоловік.

У харчуванні коні не вибагливі, але щоб були здоровими, їх треба повноцінно годувати.

«У нас великий сад і я безкоштовно раніше віддавав сусіду сіно. У нього були кози. Зараз трава має інше призначення. Звісно, крім сіна, в раціоні мають бути різні зернові, вітаміни, мінерали, постійно у доступі – свіжа вода. Ласощами нам слугують овочі, фрукти, сухарі. Мікі дуже любить яблука та моркву», – захоплено розповідає хустянин.

Також ґазда наголошує, що коні дуже люблять компанії і спілкування.

«Ці тварини зчитують емоції. Вони відчувають настрій. Їм незатишно наодинці, навіть якщо в них поганий господар вони будуть його любити. Шкода тільки, що не всі віддячують їм такою ж щирістю. Серед цікавинок, коні можуть спати стоячи. А ще вони не вміють дихати ротом, як ми, – стверджує господар. – Найкращий спосіб подружитися з цими тваринами – виявляти до них турботу. Це сприяє довірі. Підходити до коня треба тільки спереду. Позаду в нього сліпа зона, він може перелякатися і вдарити копитом. Мікі обожнює ласку і коли я чухаю йому шию».

Оскільки коні – свійські, домашні тварини, то рік, на думку пана Василя має сприяти зміцненню родинних зв’язків.

«Ми, гадаю, будемо і працювати, як коні, тобто у поті чола, але мають бути в нас і комфортні моменти відпочинку у сімейному колі, де пануватиме злагода та добро. Я, звісно, передбачення робити не вмію, та хотілося б, щоб рік був спокійним, як і вдача у мого Мікія. А ще, аби нарешті в державі запанував мир, щоб усі сім’ї були разом і більше ніколи ні за яких обставин житті їх не розлучало», – підсумовує закарпатець.

Марина АЛДОН