Хустянин вирізає з дерева хрести

У багатьох краян є цікаві хобі. Хтось любить ходити на рибалку, хтось за грибами, хтось – вишивати, хтось – малювати. А Іван Росоха із Хуста майструє. За фахом він будівельник, але у вільний від роботи час чоловікові подобається працювати з деревиною. Любов до рукоділля у нього від батька, який був столяром, але одночасно займався й різьбярством, майстрував і дерев’яні діжки, і посуд, і навіть дітям іграшки, і вирізав лобзиком різні сувеніри. Знання передав сину. А він, у свою чергу, їх ще і вдосконалив…

Чому пану Івану подобається вирізати хрести? Які інструменти потрібно мати для роботи? Яку деревину краще використовувати? Про це та інше умілець розповів «Карпатському об’єктиву».

Усе в житті тимчасове

Різьблення по дереву – це не просто захоплення, а ціле мистецтво. Цьому вчать навіть у спеціальних навчальних закладах. Утім Іван Росоха опанував тонкощі самотужки.

«Я навчався десь у шостому класі, коли батько зробив мені шахи. Не такі, як у всіх, а особливі. Мамі він вирізав фігурні ручки на ножі, витісував дерев’яні ложки, навіть майстрував скрині для круп. Це захоплювало! Хотілося бути схожим на нього і піти його стопами. Однак коли мені було 14, сталося нещастя, батько відрізав собі праву руку, тож виступив категорично проти того, аби я займався обробкою дерева. Не послухати його не міг. Вивчився на будівельника. Проте все одно деревина мене дуже приваблювала. Батька не стало, коли мені було 23. Тож я почав потихеньку працювати з його інструментами. Звичайно, у вільний час. Щось підказували мені інші люди, щось вичитав у книжках, Відколи в мене є інтернет, постійно шукав відповідну інформацію у вільному доступі. Пробував, експериментував, вирізав, майстрував. А зараз не уявляю життя без цього», – зізнався чоловік «Карпатському об’єктиву».

У доробку майстра тисячі різноманітних виробів, але найбільше він пишається хрестами.

«Я – різьбяр-аматор, самоучка. Працюю так, як підказує серце. Виготовляю різні речі. Найбільше хрестів і підсвічників. Чому релігійна тематика? Бо я дуже побожний. На свята та кожної неділі ходжу до церкви, вірю в Бога. Вважаю, що в цьому житті усе тимчасове, вічним є тільки те, що буде після смерті. Тому про це ми маємо турбуватися про духовні скарби тут, на землі, поки є ще час. Перший хрест зробив 12 років тому. Із того часу вирізав не менше п’яти сотень. Маю в колекції і вервиці, і невеличкі іконки, і браслети з хрестиками. Зауважу, що хрести виготовляю тільки натільні, не такі, які встановлюють на перехрестях. Працюю тільки з деревом, не з металом. Бо дехто думає, що я можу відлити хрестик зі срібла. Ні, але зробити довкола срібного дерев’яний, різьблений – без питань», – наголошує майстер.

За дерев’яними речами потрібно доглядати

За словами пана Івана, працювати з деревом неважко, навпаки – приємно.

«Дерево має відповідну текстуру, воно живе і ця енергія ніби зігріває. У роботі найчастіше використовую граб, грушу та горіх. Сировину мені найчастіше дають знайомі… ті, хто, скажімо, вдома вирізав дерево. Та й скільки її потрібно для хрестика. Більшість виробів невеликі, як магазинні золоті хрестики. Загалом є багато технік різьби, кожну можна опанувати. У одному виробі часто потрібно поєднувати декілька технік. Не вважаю це великою наукою. Утім на практиці все трохи не так, як у теорії. Навіть шліфувати, скажімо, вироби, доводиться декількома видами наждачного паперу. Навіть обробіток виробів, аби вони довше зберігалися, не такий простий, як здавалося б.

Доглядати за дерев’яними хрестиками, як переконує майстер, також нескладно.

«Усім, хто хоче мати дерев’яний хрестик, кажу, що його не тільки потрібно одягати на шию, але й дбати про нього, як про рідну і дорогу річ. 3-5 разів на місяць рекомендую почистити виріб милом за допомогою зубної щітки, якою вже ніхто не користується, або новою. Потім хрестику потрібно дати висохнути. Після цього так само використовуючи зубну щітку, треба натерти його лляною олією. Одягати можна тільки через 12 годин», – розповідає хустянин.

Свої хрестики умілець вважає не прикрасами, а частиною духовного життя людини.

«Потрібно розрізняти, що є біжутерією, що ми одягаємо для того, аби показатися людям, а що є продовженням нашої сутності, нашим духовним «я». Для мене хрестик – не прикраса. Це – глибоко індивідуальна річ, якою не хизуються», – стверджує він.

Для того, аби вирізати щось подібне, Іван Росоха радить не тільки вчитися, але й запастися цілим арсеналом інструментів.

«Різці стамески, долота, свердла, ножі, напильники, шліфувальна машинка, станок для вирізання… Це – далеко неповний перелік того, що має бути під руками. Пояснювати весь процес не буду, бо він буде цікавий тільки тим, у кого є хоча б елементарні знання щодо технік роботи з деревом. Іншим буде просто нецікаво. Якщо користуватися трафаретами, виріб можна багаторазово відтворювати. І це – великий плюс у процесі. Але трафарет потрібно замовляти спеціально у майстрів іншого профілю, або робити його самому. І ще дуже важливо мати терпіння, бо без нього нічого не вийде», – переконаний закарпатець.

Хрестики умільця є не тільки у його земляків, але й у багатьох за кордоном.

«У мене купували вироби у Болгарію, Чехію, Сербію, Польщу, Канаду, є навіть у декількох людей у Ізраїлі. Пишаюся, що мої вироби до душі іншим, що отримую дуже схвальні відгуки, що моя праця є немарною, що приносить іншим радість і слугує їм оберегом», – запевняє пан Іван.

І все ж… найцікавішим замовленням майстра були не хрести, а обручки.

«Про мене дивним чином дізналася пара з Івано-Франківщини. Вони вирішили зробити весілля у етностилі. Це було у 2020 році. І вони попросили мене зробити їм обручки з іменами та сердечками. Працював дуже старанно, боявся, що вироби молодятам не сподобаються. Причепурив персні ще й маленькими янголами. Впорався за декілька днів. Обручки нареченим дуже сподобалися і я неймовірно радів, що зміг втілити в життя їхню мрію. На жаль, про подальшу долю цієї пари мені нічого не відомо. Хоча дуже хотілося б дізнатися, як зараз живе ця родина», – зазначив хустянин.

Івану Рососі хотілося б більше зайнятися ще й іконами, проте через брак часу поки що мрія залишається мрією.

«Задумів надзвичайно багато, але через завантаженість поки за деякі речі не беруся. Дуже хочу попрацювати над іконами. Це – найбільша моя мрія. Маю вже й певні заготовки. Сподіваюся, прийде час й руки дійдуть і до цього. А поки що різьблю багато потрібних і корисних виробів, навчаю всьому свого сина, аби в подальшому він міг продовжити справу, розпочату мною», – стверджує умілець.

Марина АЛДОН