У Невицькому в господині кози не менш віддані й розумні, ніж  собаки

Колись на кожній із сільських вулиць були кози. Наприклад, до сім десятків кіз на дві вулиці. Зараз рогані залишилися усього у трьох ґазд. Краяни відмовляються від домашньої худоби, бо важко її утримувати, дорогі корми, постійно потрібно випасати. Та пані Лариса відмовитися від улюбленців не може. Кожна коза для неї  – наче дитина. Та й рогаті красуні, видно, люблять ґаздиню, бо супроводжують її всюди, наче песики, дуже допитливі, всім цікавляться, всюди намагаються залізти своїми мокрими носиками.

Журналістка «Карпатського об’єктива» поспілкувалася з господинею і попросила її розповісти про своїх підопічних.

Перед випасанням потрібно пригощати сіном

«Зараз на Новій та Молодіжній вулицях у Невицькому тільки з десяток кіз, а колись було 70. У мене четверо «дівчат»: Рогата, Вухата, Зойка, Мілка та один молоденький цапик. Мають ще дві жінки по декілька, – ділиться думками з «Карпатським об’єктивом» пані Лариса. – Весною, після окоту, вони дають більше молока, потім – менше. Восени молоко жирніше, та його мало. Зараз від чотирьох кізоньок маю 10-12 літрів молока. Вистачає його і пити, й на сир, і в їжу».

Випасати улюбленців жінка виходить із дому доволі рано, бо зараз спека. «Виходимо о восьмій. Пасуться вони 2–2,5 годин. Потім дуже пече сонце, тож робимо перерву, ховаємося від його променів. Годую їх висівками, зерном, пшеницею, кукурудзою, взимку й навесні – сіном. Загалом навесні, поки вони не звикнуть до свіжої зеленої трави, перед тим, як іти на пасовище, щоранку пригощаю кіз сіном. Бо потім, якщо зразу напасуться свіжої трави, їх животи болять. Влітку, коли трава трохи підсохне, вже не потрібно так робити. Пасуться мої улюблениці до морозів. Якщо зима не холодна, виганяю їх навіть у січні. Тільки тоді, коли випадає сніг і сильні морози, нікуди не ідемо», – зазначає ґаздиня.

Зойка була улюбленицею покійного чоловіка пані Лариси, сама ж вона любить усіх. «Кози у мене давно, років 15 уже, – зізнається жінка. – Перші мала взагалі ще тоді, коли діти малими були. Із молока роблю і сир, і сметану. Усього навчилася сама. Щоб отримати  кілограм сиру, бринзи, треба 9 літрів молока. Напівтвердий виходить. Але він дуже корисний, легше перетравлюється, ніж коров’ячий, завдяки меншому вмісту лактози та особливостям білка. В ньому багато вітамінів, багатий на кальцій, фосфор, залізо. Та й молоко легше для організму засвоюється. Дуже добре його давати дітям. Навіть імунітет зміцнює», – каже закарпатка.

Коли є козенята, молоко п’ють вони. Весь інший час його можна використовувати в кулінарії. Із нього пані Лариса навіть згущене молоко робить. Сир у неї є і кисломолочний, і твердий. «Робила і бринзу, і масло, – зізнається ґаздиня. – Це коли сметани багато, можна збити масло. Воно дуже смачне».

Двом із кіз пані Лариси років 12, інші молодші. «Зойці два роки, вона цього року вперше козенят мала. Коли кози пасуться, треба за ними дуже пильнувати, бо лізуть у чагарники і можуть вим’я поранити. Потім лікувати доводиться. Також тваринам необхідно обрізати копита – «козячий манікюр».  Постійно наростають у Мілки і Зойки. Хтось обрізає канцелярським ножем, а я, наприклад, – спеціальною пилкою для обрізки дерев. Процедуру проводжу приблизно раз на два місяці. Їх не болить, але вони бояться», – розповідає Лариса.

Улюблениці пані Лариси дуже люблять ласувати вербою, гілками акації. Молоко ж має найкращі смакові якості саме від запашної трави. «Кози дуже люблять жаливу, – стверджує господиня. – Їдять її, поки не померзне. Загалом вони всеїдні, зовсім невибагливі». За словами пані Лариси, раніше в селі Невицьке був чоловік, якого називали Ярчуном, за іменем його баби Ярки, що дояркою працювала. Він збирав у людей кіз і випасав їх. Брав по 3 рублі за козу за місяць роботи. То давно було. Кожну тварину називав прізвищем хазяїна. Старий уже був. Любив свою роботу. Та й непогано заробляв із 70 кіз. Тоді хліб 16 копійок коштував. Люди на роботах були, худобу тримали, а часу для випасання в них не було. Тож бартер влаштовував усіх. «Кіз просто потрібно було вигнати до нього на вулицю, – розповідає жінка. – А він уже їх пас біля каналу. Тепер кожен сам своїх на пасовище відводить. Та і кіз мало, а корови взагалі в селі немає жодної».

Жінка дуже хоче поїхати до дітей за кордон хоч ненадовго погостювати, та не знає, на кого улюблениць залишити, бо вони прив’язані до неї як собаки. Та й дуже розумні, господиню впізнали б із-поміж тисяч людей. «Мені вже важко, з ними потрібно багато ходити. Корм постійно потрібно купити, привезти. Якщо не матимуть хороше харчування, не будуть давати молоко. Може взимку трохи до дітей за кордон поїду. Залишу тварин на родича. Але страшенно хвилююся, як то без мене вони будуть. Крім мене, вони нікому не дають себе подоїти, лише нагодувати їх хтось зможе», – наголошує вона.

Кози, як переконує пані Лариса, – такі тварини, що дуже люблять людей. А молоко у них смачніше за коров’яче через те, що більше рослин пасуть. Загалом закарпатка не шкодує, що займається козами, бо відчуває з їхнього боку справжню відданість і любов.

Аня МАТІ