Сови, шиншили та папуги. Реалістичні інтер’єрні іграшки Олени Поп, наче живі

Голуб, що піднімає крила, ніби готується для польоту, мишка, що от-от побіжить у інший куток кімнати, котик, що немовби хоче потертися в ноги… У робочому кабінеті мукачівки неначебто у справжньому звіринці. Чого там тільки немає! Усі вироби неймовірно реалістичні і більшість – у натуральний зріст тварин і птахів. Важко повірити, що вони зроблені із хутра та полімерної глини.

Як вже вдається умілиці своїми руками творити такі дива? Чи давно вона займається рукоділлям? Чи важко створити інтер’єрну іграшку? Про це та інше Олена розповіла «Карпатському об’єктиву».

Надихає власна донька

Ціла величезна кімната Олени Поп зайнята виробами та заготовками до них. Під майстерню молода мама переобладнала вітальню, а гостей приймає поки що на кухні.

«Відколи пішла в декретну відпустку, взялася втілювати в життя свою давню мрію – почати щось цікаве робити своїми руками. Хендмейд мене цікавив ще з дошкільного віку. Спочатку плела браслети з бісеру, потім робила різні прикраси із намистин, відтак захопилася вишиванням, розписом по склу, а вже в дорослому віці – ліпкою з полімерної глини. Раніше працювала у банку, вільного часу для якось хобі не мала, бо додому приходила втомленою і нерідко без настрою та натхнення. Коли народилася Даринка, а це майже три роки тому, зрозуміла, що настав мій зоряний час. Тож спочатку робила те, що вміла. Ліпила з глини різний дитячий посуд для доні, усілякі дрібнички для декору оселі. Відтак почала замислюватися й про іграшки для дитини. Перші – шила за викрійками із інтернету. Але таке заняття мені не надто подобалося і я практично випадково натрапила на майстер-клас зі створення реалістичних інтер’єрних виробів. Пройшла його. Потім ще декілька… і от уже два роки працюю над виробами з хутра», – поділилася думками з «Карпатським об’єктивом» майстриня.

У доробку умілиці не тільки справжні тварини, але й фантастичні.

«Зоотематику обрала не випадково. Сама просто обожнюю різних домашніх улюбленців та лісових звірят. Навіть малою мріяла стати ветеринаром, але не судилося. Проте не всі мої тваринки є реалістичними. Створюю і фантастичних, казкових. Мені близьке і фентезі, тож експериментую, вигадую, створюю антроперсонажів. Загалом інтер’єрну іграшку створити не надто важко, але деякими техніками треба володіти. Хто хоче навчитися, у мережі є у вільному доступі навіть безкоштовна інформація. А вже вдосконалювати навики і розвиватися раджу усе ж, купуючи уроки. Секретами майстрині, як правило, діляться за гроші», – запевняє вона.

Надихає умілицю на нові вироби найбільше власна дитина.

«От Даринка дивиться у вікно, бачить горобчика. Каже: «Мамо, хочу такого ж!». Мене це мотивує. Я беру і починаю «ліпити» їй пташечку. Хоча мої іграшки не для дитячих ігор, вони, як правило, для дорослих і для того, аби прикрасити оселю, надати їй більшого затишку. Просто моя дитина мені подає ідеї. Іноді надихає і щось побачене в інтернеті. Часом реальна тваринка на вулиці, або десь на картинці», – наголошує мукачівка.

Хтось хоче пінгвіна, а хтось – їжачка

На один виріб умілиця витрачає від однієї доби до двох-трьох тижнів. Якщо робота складна, працює до тих пір, поки вона не стане досконалою.

«Скелет тваринки або пташки може бути з будь-якого матеріалу, але неодмінно цупким. У основу потрібен дріт, аби, скажімо, лапи, клила чи хвіст згиналися. Крім того, роблю індивідуальні викрійки для тіла. Перші – отримала бонусом від майстрині, у якої замовляла майстер-класи. Тепер їх роблю самостійно. Хутро може бути штучним або натуральним, іноді використовую і пір’я. Середину наповнюю синтетичним наповнювачем. Для декорування ж, скажімо, кігті, носики, очі, зуби, лапки ліплю з полімерної глини, яка сама застигає. Фарби підійдуть акрилові. Пензлики у мене різних видів, дуже якісні. Також для фарбування потрібен розпилювач. Загалом робота дуже кропітка і займає багато часу. За весь час я зробила не більше сотні іграшок», – стверджує умілиця.

Олена радіє, що її тваринки подобаються людям і вони вражені, наскільки іграшки є схожими на справжніх прототипів.

«Серед моїх замовників є один колекціонер із Великої Британії. Він замовив у мене більше десятка виробів. Також трьох лисичок забажала мати в себе одна пані з Німеччини. Двох собак та чотирьох котів замовила австралійка. Папугу та колібрі купив інший колекціонер зі США. Одним словом, найчастіше збуваю вироби іноземцям. Вони вміють цінувати речі, створені власними руками і готові за них віддавати чималі суми», – зізнається Олена.

Найменшою роботою майстрині є жучок сонечко – всього 3 сантиметри у довжину. Він – із полімерної глини і поїхав до Болгарії. Найбільшою ж ведмедик. Його висота – 80 сантиметрів.

«Ведмежатко попросив зробити канадець. Це – не бурий, а білий ведмідь. Джон – любитель усього полярного. Він у мене і пінгвіна замовляв. Але малюк невеликий, усього 40 сантиметрів у висоту. Іноді дійсно просять виготовляти іграшки у зменшеному вигляді, для компактності. У такому ж форматі маю голубів, собачок, зайчиків та навіть косуль», – каже закарпатка.

Найбільше умілиці подобається створювати собачок та пташок.

«У мене є йорк, він мені нерідко позує. Маємо вдома також папугу, канарку. Загалом у моєму доробку найбільше саме песиків. Та не тільки. Іноді бувають доволі незвичні замовлення. Наприклад, за фото потрібно відтворити шиншилу, яка померла, або домашню улюбленицю – сову. Чи, скажімо, борсука, або їжачка», – запевняє Олена.

Аби надати тваринам більшої реалістичності, Олена фарбує навіть хутро, адже воно, як правило, однотонне, а в живих лісових мешканців, чи домашніх улюбленців «шубка» нерідко з різними полосами, вкрапленнями, а то й взагалі багатоколірна. У роботі вона поєднує техніку валяння вовни та шиття. За творчим заняттям, як переконує, відпочиває від усього.

«Мене надихає не тільки сам результат, але й процес. Я отримую задоволення від кожного етапу створення іграшки. Вдячна мамі, що нерідко сидить із дитиною. Також тішуся, що моє захоплення не засмучує чоловіка, навпаки, він мене дуже підтримує і купує матеріали. Звичайно, рукоділля – це не бізнес, проте будь-яка творча діяльність – це відпочинок для душі. Тому щаслива, що знайшла себе!», – зізнається мукачівка.

На майбутнє Олена Поп мріє попрацювати над більш великими виробами, створити, скажімо, в натуральний зріст вовка чи рись.

«Найбільш заповітним бажанням у мене є зробити коня. Поки не наважувалася на таку масштабну працю. Утім дуже хочу спробувати. У невеликій квартирі тримати такий експонат неможливо, тому подарую його сестрі, яка страшенно любить коників і малою постійно просила у батьків арабського скакуна, не усвідомлюючи, скільки він коштує. Але крім творчих планів маю й загальні мрії… і найбільша з них – це мир в Україні та економічна стабільність на Закарпатті!» – зазначає умілиця.

Марина АЛДОН