Ужгородець створює світильники із хліба

Кажуть, що хліб – усьому голова. І правда в цих словах є. Виявляється, його можна не тільки їсти… але й освітлювати ним приміщення. Особливо це актуально зараз, коли через щоденні графіки відключень закарпатці по декілька годин на добу змушені проводити без електрики.

Нестандартну ідею Максим Федоренко із Ужгорода виношував майже рік, а нещодавно взявся втілювати в життя. Цікавим проект є тим, що використовується для створення світильників тільки той хліб, який є більше непридатним для споживання, тобто, який практично підлягає утилізації. Таке безвідходне виробництво дає можливість дати друге життя буханцю, який би інші або викинули, або пустили на сухарі. Більше про свої хлібні світильники закарпатець розповів «Карпатському об’єктиву».

Виріб повинен нагадувати справжню хлібину

Хліб, який не реалізувався в магазинах за допомогою спеціальних технологій можна перетворити на дуже потрібну у наші часи річ – освітлювальний прибор. Працювати він може без підзарядки більше 4 годин. Із таким світильником сміливо можна і в походи вирушати, і посидіти літніми вечорами у затишній альтанці, і використовувати його у якості лампи у будинку чи в квартирі.

«Сама ідея належить не мені. Одна японська компанія вже досить давно апетитні багети, круасани, булочки та буханці перетворює на «апетитні» світильники. Засновниця бренду колись працювала у пекарні і її хліб зацікавив не як їжа, а як елемент інтер’єру. Я ж за фахом електрик. Для мене передусім важливим завжди було дати людям світло…. і зробити це я наразі можу через звичайнісіньку лампу, у трохи незвичній формі. Я хоч і надихнувся творчістю японки, але не знав, як саме втілити в життя задум. Адже просто черствий хліб із часом може вкритися плісенню, зіпсуватися і тоді ліхтар чи лампу можна просто вкинути. Цікавився у харчовиків, як довше зберігають продукцію, але потрібної відповіді так і не отримав. Тоді почав експериментувати сам. Зіпсував чимало продуктів, але врешті-решт формулу свого успіху винайти вдалося», – поділився думками з «Карпатським об’єктивом» Максим.

Розкривати секрет, чим саме обробляє хлібобулочні вироби ужгородець не хоче, каже, це – складна авторська технологія… Утім запевняє, що після його «чаклування» над виробами вони мають здатність зберігатися роками.

«На вигляд світильники мають бути, наче справжні їстівні. Тому хліб не має втрачати кольору, презентабельності. Як на мене, такі лампи надають помешканню більшого комфорту і сімейного тепла. Скажу тільки, що з батона потрібно вибрати увесь м’якуш і обробити «оболонку» спеціальною сумішшю. Деколи потрібно наносити її у декілька шарів – 6-8, а то й більше. Тільки таким чином світильник слугуватиме довго і всередину нього можна поміщати потрібні для освітлення механізми. Електричні компоненти я також маскую, закриваючи їх корковою сіткою. Виріб повинен нагадувати хлібину, а де деталь інтер’єру.

Світильники закарпатця працюють як від розетки, так їх можна і зарядити й вони здатні слугувати ліхтарями. Також у колекції майстра є вироби на батарейках та такі, які заряджаються від сонця.

Усе тимчасове, а хліб – вічний

Хлібних світильників у Максима Федоренка поки небагато, серійне виробництво запускати він не хоче і вироби не продає.

«Поки що я продовжую експериментувати та вдосконалюватися. Виробів у моєму доробку всього два десятки. Вони або зберігаються в мене вдома, або подаровані друзям. У перспективі планую працювати більш потужно і вже навіть домовився з однією пекарнею, що забиратиму там зайву продукцію для власних потреб. Моє виробництво унікальне тим, що воно безвідходне. Тобто непотрібний батон перетворюється на лампу чи торшер, а м’якуш іде на сухарі, які мама потім використовує у себе на кухні. Знаю, що в Україні подібну продукцію вже випускають, є, зокрема, компанія в Києві. На Закарпатті, крім мене, поки подібним не займається ніхто», – наголошує умілець.

Крім того, що вироби Максима довго зберігаються, вони ще й надійно захищені від проникнення вологи.

«Світильники, як водостійкі годинники, можуть працювати на свіжому повітрі навіть у дощову погоду. Друге життя хліба дійсно є тривалим завдяки спеціальній смолі, яка навіть не дає виробам засихати і створює ефект, ніби батон щойно вийнятий із печі. У роботу пускаю різні борошняні вироби. Своє захоплення не вважаю якимось мистецтвом, це для мене – просто захоплююча робота», – переконує він.

Чому для виробів умілець обрав саме хліб, а не, скажімо, якісь овочі чи фрукти, гарбузи чи дині, закарпатець пояснює просто: хліб – основний продукт на столі кожного з нас.

«Світильники з динь нині є буденною річчю. Мені ж хотілося чогось особливого. Важливішого продукту за хліб, на мою думку, не існує. У нас і гостей хлібом-сіллю зустрічають, і без нього не обходиться жодне застілля. Скільки лише рецептів випікання хліба існує! У кожної господині колись були свої фірмові тонкощі. Зараз пекарні змагаються між собою за смачніші вироби. Якщо брати до уваги овочі чи фрукти, то ідея теж цікава, але вони всі є сезонними, а хліб – вічний! Звісно, лампа у вигляді груші теж декого б приваблива, або ліхтар у вигляді огірка… Проте мені особисто більше до снаги рум’яний батон. От ще б запах свіжості навчитися відтворювати. Але це вже я не беруся робити», – каже майстер.

За його словами, із борошняних виробів загалом фантазувати можна усілякі речі.

«Коли був маленьким, пригадую, мама нам із сестрою зі старого хліба, з м’якуші ліпила, наче з пластиліну, ляльок та тваринок. Потім ми їх разом розфарбовували харчовими барвниками і це було неймовірно цікавим заняттям для усієї родини. Батько брав із собою хліб на рибалку і це мене також заворожувало. А бабуся черстві батони перетворювала на смачні страви. У неї взагалі були золоті руки і кулінарний талант. Тому природно, що хлібні фантазії відгукнулися і в мені», – зізнається ужгородець.

Над одним виробом умілець працює близько тижня.

«Кожен оброблений шар повинен висохнути, усе потрібно виконувати акуратно, аби не пошкодити форму хлібини. Роботи над виробами не так уже й багато, але поспішати не можна. Та й у мене є ще й основна робота і не завжди маю вільний час. Найчастіше захопленню присвячую вечори, коли ніхто не відволікає. Радію, що мої світильники подобаються всім, хто їх бачить. Зараз уже проста лампа має якийсь банальний недовершений вигляд, якою б вона гарною і сучасною не була», – розмірковує він.

На перспективу Максим Федоренко має і чимало творчих планів.

«Мрію створити світильники-короваї. Щоправда, такі вироби не надто часто можна помітити на полицях магазинів і не дуже вони там залежуються, не черствіють. Але можливо хтось свій весільний коровай має бажання увічнити у вигляді нестандартного електроприбору. Тож якщо будуть бажаючі, охоче візьмуся до справи. Крім того, хотілося б зробити макаронні гірлянди. Добре, що зараз цих виробів у магазинах дуже багато – на всякий смак, усілякої форми. І ще… маю бажання попрацювати над іншою їжею. Скажімо, виготовити привабливий кухонний освітлювальний прибор із піци, із лаваша. Задумів маю багато і… переконаний, що втілити в життя їх мені неодмінно вдасться», – запевняє закарпатець.

Марина АЛДОН