42637
14:44 11.012024

Закарпатець колекціонує наперстки з різних країн світу

Цікаве 3976

Більше двох сотень наперстків із 46 країн світу зібрав у себе ужгородець Степан Мороз. Каже, що колекціонувати ці крихітні сувеніри почав ще з дитинства, адже мати була кравчинею. Утім протягом певного часу експозиція не поповнювалася, бо робота не дозволяла перемикатися на хобі. Але нещодавно знову взявся за юнацьку мрію і зараз друзі чи не з усього світу надсилають йому пам’ятні сувеніри.

Тож коли у колекції ужгородця з’явився перший наперсток? Де розміщується колекція? Хто з рідних підтримує незвичне захоплення чоловіка? Детально це та інше пан Степан розповів «Карпатському об’єктиву».

Від металевих до китайської порцеляни

Трохи дивне хобі, як для чоловіка, але неймовірно цікаве. Перший наперсток у Степана Мороза з’явився у п’ятирічному віці. Його він просто поцупив у матері.

«Мама працювала у швейній майстерні. Шила і вдома. У нас була машинка, різні тканини, нитки, голки і, звісно ж, наперстки. Вони мені подобалися найбільше. Це були звичайні нічим не примітні металеві пристрої, які мама надягала на палець і творила справжні дива. Вона ще й вишивала, в’язала крючком та спицями, займалася усілякими видами рукоділля. Кравцем я не став, хоча сестра пішла маминими стопами і наразі в Чехії має своє ательє. Мені ж імпонували машини і більшість часу пропрацював водієм. Зараз займаюся сантехнікою. В останні роки були закордонні поїздки і звідти я завжди повертався з сувенірами. Але років 20 у моїй колекції був повний застій. Перший наперсток я просто поцупив у мами. Просив його бавитися, а вона не давала. Тож я забрав без дозволу. Вона шукала-шукала, думала, що кудись закотився, а потім купила декілька нових. Лише через роки я зізнався, що він – у мене. Десь у 8 класі, коли мав уже свої кишенькові гроші, почав наперстки купувати. Вони тоді коштували копійки. Якихось шедевральних не продавали, але я радів кожному, який хоч чимось відрізнявся від попередніх. У 17 років у мене було вже більше 50 експонатів», – поділився з «Карпатським об’єктивом» думками ужгородець.

Хобі брата весь час підтримувала сестра, вона й зараз допомагає розширювати колекцію.

«Наталка завжди знала, що я маю специфічне захоплення. Між нами таємниць не було ніколи. У дитинстві вона почала вишивати лише для того, аби «видурювати» у мами все нові й нові наперстки і віддавати їх згодом мені. У ті часи великого вибору не було, тож ми задовольнялися звичайною радянською продукцією. Наразі дружині не надто подобається те, чим я займаюся, каже, краще б щось чоловіче збирав, але зате донька – моя фанатка. Де б не була, купує наперстки. Деколи навіть у секодн-хенді знаходить! Нещодавно придбала дуже гарний – китайську порцеляну. У колекціонерів такий би коштував десь три тисячі гривень, вона ж купила за двадцятку. Та й Леся працює у сфері туризму, тож із поїздок ніколи не приїжджає з порожніми руками. Жінка її навіть відчитує, мовляв, краще б щось із екзотичних фруктів привезла, вона ж віджартовується, що стільки зеленини, як у нас на Корятовича, навіть у Парижі не продають!», – із посмішкою каже пан Степан.

Сам закарпатець цікаві експонати свого часу привіз із туристичних поїздок: з Угорщини, Словаччини, Італії, Німеччини, Австрії та Швеції.

«Загалом маю сувеніри з 46 країн світу, усього 216 наперстків. Переважно вони з Чехії, Іспанії, Португалії, Нідерландів, Франції, Куби, США, Японії, Швейцарії, Польщі та інших держав. Із українських міст купував автентичні наперстки у Львові, Тернополі, Києві, Луцьку, Чернівцях, Івано-Франківську, Запоріжжі, Сумах та Миколаєві», – зізнається чоловік.

Наперстки зі Сфінксами, коронами, рибами

Найбільше ужгородець пишається англійським наперстком, якому більше, ніж 100 років.

«У мене у Лондоні живе колишній однокласник. Він його подарував. Придбав на якомусь ярмарку. Скільки коштував – не знаю, але не менше кількасот євро. Це – металевий наросток із короною та орлом. Маю також із Єгипта. Дуже цікавий – із Сфінксом. Звісно, це не раритет, а сучасна «штамповка», але мені дуже подобається. Серед улюблених екземплярів фарфоровий сувенір із Барселони. Його мені купила в одного колекціонера сестра. Йому також не менше 50 років. Ще один неймовірно цікавий екземпляр у мене зі США. Його надіслав знайомий, який виїхав у Штати і наразі мешкає у Брукліні. Це – фарфоровий наперсток із намальованими рибами у вигляді акули. Загалом ці нехитрі пристрої можуть бути і у формі дзвіночків, і голів птахів, і з вухами зайця, і оздоблені різними камінцями. Маю, скажімо, зі стразами. Колись купив його у Німеччині. Коштував 150 євро. Загалом найдорожчий наперсток у моїй колекції – за 300 доларів. Його мені подарувала Наталка. Він – сувенірний, із чистого кришталю та коштовних каменів. Зберігаю подарунок на почесному місці!», – переконує пан Степан.

Дружина Оксана хоч і не в захваті від хобі чоловіка, але часом також купує йому наперстки.

«П’ять років тому жінка відпочивала у Туреччині і купила мені три сувеніри по 10 євро. Три роки тому була у Кракові. Там придбала набір із 9 наперстків за 60 євро. Торік із Рахова привезла за 30 гривень дуже цікавий експонат у гуцульському стилі. Загалом подругам вона хвалиться моєю колекцією, просто не надто радіє, коли я за наперстки гроші сімейні віддаю», – посміхається ужгородець. – Але добре хоч, що не про все знає, бо я й сам не можу підрахувати, скільки саме коштів витратив на свої експонати. Крім того, у мене на непередбачувані витрати завжди є певна сума у «загашнику».

Мешкаючи у квартирі, родина довго не могла знайти місце для того, аби розмістити колекцію. Рішення прийшло саме собою.

«Якось до мене у гості завітав однокласник, який приїхав до Ужгорода на кілька днів у справах. А сам я родом із Хустщини. Микола – столяр і живе практично посеред лісу. Я йому похвалився своїми експонатами і зазначив, що мушу їх тримати у шухлядах, бо житлова площа невелика, облаштувати окрему кімнату для колекції не маю змоги. Він одразу ж запропонував зробити мені настінні полички для наперстків. Я погодився. І вже невдовзі друг привіз мені готові стелажі. Навіть за матеріали не взяв гроші. Це було для мене просто розкішним подарунком. Встановили ми полиці у кімнаті для гостей, тож зараз усі, хто навідується на каву, може ними помилуватися. Нещодавно замовив йому додаткові полички-кубики для коридору. Знову ж зробив усе безкоштовно, навіть незручно було. Утім, з іншого боку, приємно, що маю таких чудових товаришів! Він і для дружини стелажі для квітів змайстрував, бо вона фіалки колекціонує, має десь 30 різних сортів квітів», – зізнався закарпатець.

Загалом, за словами чоловіка, у його родині колекціонування – річ звична. Крім нього та пані Оксани, й інші члени родини мають подібні захоплення.

«Донька, для прикладу, збирає парасольки. Має близько півсотні різних, які привозить із поїздок. Вона живе за містом у приватному секторі, тож на літо з них робить у саду для дітей спеціальну відпочинкову зону. Територія в неї облагороджена і онуки дуже люблять бавитися під «ковпаком» із парасоль. Зять колись колекціонував монети, щоправда останнім часом своє хобі закинув. Син малим збирав марки, тепер – дорогі вина. Хоч сам алкоголь не вживає, але має в колекції приблизно 100 пляшок елітного алкоголю. Сестра ж полюбляє підсвічники. Її експозиція нараховує до 300 екземплярів, серед яких є й такі, яким по 400-500 років. Я й сам нерідко дарую їй подібні сувеніри. Тому для нашої сім’ї колекціонування є звичною справою», – стверджує Степан Мороз.

Є в чоловіка і мрії щодо поповнення колекції, але, наголошує, поки що озвучувати їх зарано. У майбутньому свої експонати планує передати онуку Роману, якому також дуже подобаються наперстки.

«Знаю, що мою справу буде кому продовжити, – радіє він. – Ромчику 10 років, але він організував мені вже близько 20 цікавих експонатів. Має друзів чи не в усій Європі! Можна сказати, що зараз експозиція вже не тільки моя, а наша спільна з онуком!»

Марина АЛДОН

telega
Підписуйся на наш телеграм канал!

Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.

Підписатися
Слідкуйте за нами у соцмережах