Закохана у закарпатську природу миколаївчанка почала виготовляти трав’яні панно

Війна змусила багатьох українців змінити місце проживання. Від обстрілів багато хто вирішив рятуватися саме на Закарпатті. Наш край став другою домівкою і для Катерини Коваленко із Миколаєва. Жінка приїхала до родичів свого зятя. Тут вона планує залишитися, бо закохалася у казкову карпатську природу, при чому настільки, що частинку буйного рослинного світу примудрилася зберігати для себе навіть на зиму.

Як жінка навчилася робити трав’яні панно? Чому захопилася рукоділлям? Чим особливі такі вироби? Про це вона розповіла «Карпатському об’єктиву».

На Закарпатті нереально не виготовляти щось із природних матеріалів

Пані Катерина вже другий рік живе у Тячеві. Каже, що шкодує про єдине, чому не побувала тут раніше…

«Мій зять із Закарпаття. 10 років тому він приїхав до Миколаєва на заробітки. Разом із друзями будував нову лінію на одному з заводів. Мирослава, моя донька, познайомилася з ним на об’єкті. Вони обоє працювали на одного власника. Тільки Мирося стежила за технологічним процесом. Одружилися буквально через декілька місяців після того, як вперше побачились. Весілля не робили. Свати були в нас тільки один раз. Ми до них не приїжджали взагалі. Кожен був заклопотаний своїми справами. Та й вони трохи ображалися через те, що син знайшов собі наречену у іншому кінці України і не повернувся до них додому. Але донька з зятем між собою чудово ладнали, жили душа в душу і нині мають чотирьох діточок. П’ять років тому помер сват, а три – сваха. Василь із Миросею їздили на похорони, а я залишалася вдома з онуками. Ще тоді вони почали замислюватися про те, чи не переїхати нам на Закарпаття, адже хата у спадок залишилася Василеві. Його дві старші сестри живуть у Чехії, мають там і житло, і родини. Вася почав шукати контакти, бо мав уже тоді тут свій бізнес, аби відкрити щось на своїй малій батьківщині. Але щось пішло не так і всі ми й далі жили в Миколаєві… аж поки не почалася війна», – зізналася жінка «Карпатському об’єктиву».

Після 24 лютого 2022 року питань щодо того, куди втікати від обстрілів не виникало. Всі одноголосно вирішили, що на Закарпаття.

«Ми приїхали не одразу, бо зять мав вирішити по роботі ще ряд важливих для себе на ту мить питань. Його справи затягнулися до кінця квітня. Потім ми спакували валізи і вирушили в далеку подорож. Будинок через те, що в ньому довго ніхто не жив, довелося ремонтувати. Також ми всі дружно облагородили город, сад, облаштовували подвір’я, встановили гойдалку, альтанку. За кілька місяців із усім впоралися. Тепер у нас затишно і гарно! Зять із донькою запустили новий бізнес, розпочали життя, як кажуть, з нуля. На щастя, трохи їм допомогли чеські тітки грошима. Тепер у них все гаразд! Ні про що не шкодують. Я ж знайшла собі нове заняття для душі – багато подорожую на природу, де почуваюся дуже добре, релаксую. Збираю квіти і трави та плету з них панно. Вироби ручної роботи дарую знайомим та продаю через Інтернет. У закарпатську природу закохалася з першого погляду. Тепер шкодую тільки про одне, чому Василь не казав, що тут настільки гарно, що практично поруч із будинком такі розкішні ліси та поля, що всюди, ден не глянь оком, таке вражаюче довкілля! Жити тут і не виготовляти щось із природних матеріалів, як на мене, нереально. У цьому мальовничому куточку мені подобається абсолютно все. Квартиру у Миколаєві плануємо продати і хочемо тут залишитися назавжди!», – запевняє Катерина Коваленко.

За фахом жінка хімік-технолог, але вже в пенсії. Тож нинішнє захоплення рукоділлям для неї є не просто віддушиною, а способом самореалізації та антистресом.

Надихають самі рослини

Про трав’яні панно миколаївчанка вперше прочитала в Інтернеті років 5 тому, але тільки торік спробувала зробити щось подібне самотужки. Зізнається: вийшло не одразу…

«На одному з сайтів я прочитала статтю про жінку, яка живе в селі на Львівщині, збирає квіти і трави та робить із них панно із запахом літа. Взимку, коли все довкола вкрите снігом, насолоджуватися ароматами природи в кімнаті – особливе задоволення… Мене та розповідь дуже вразила. Навіть сама почала мріяти про такий ековиріб. Хотілося замовити його у майстрині, але автор не вказав контактів. Писала у редакцію, проте чомусь мені не відповіли. У нас у Миколаєві, звісно, квітів багато, але більшість із них декоративні. А тут на кожному кроці інша рослинка, дика, неповторна, гарна і тендітна. Тож коли у минулому році все зазеленіло, я зразу зрозуміла, що пора почати плести трав’яні килимки», – із посмішкою пригадує жінка.

Рослини для плетіння пані Катерина використовує як свіжі, так і висушені. Сушить їх за спеціальною технологією. Але з заготовок, стверджує, можна вимовляти панно навіть взимку.

«Я й букети собі висушую на зиму, і для роботи квіти і трави. Зізнаюся, щось путнє почало виходити не одразу. Побачити відео і десь щось прочитати – це одне, а спробувати зробити виріб своїми руками – зовсім інше. Плюс я ще й ніколи не була великою рукодільницею. Нитки спочатку в мене плуталися, пальці вигиналися, терпли. Довелося опанувати декілька технік, поки вибрала для себе найбільш оптимальну, аби килимки виходили не лише гарними, але й міцними. Я навіть брала приватні уроки ткацтва. Добре, що на Закарпатті є ще жінки, які на цьому знаються… Але ткати нитками – це одне, а травою – зовсім інше. Крім того, вплітати об’ємні букети у виріб не завжди легко. Найприємніше у цій роботі – займатися влітку заготівлею рослин. А все інше хоч і можна робити восени у теплій хаті, але вже потребує додаткових навичок», – зізнається майстриня.

Але готова робота варта усіх зусиль. Такі панно можуть зберігатися більше 10 років, а пахнути – щонайменше три.

«Насправді плетіння рослинних килимків є великим антистресом. Я повністю відійшла від пережитого, навіть не здригаюся більше, коли чую звуки повітряної тривоги. Тепер, коли вже все виходить так, як задумано, плетучи, відпочиваю, наспівую, у мене покращується настрій, стаю більш бадьорою і впевненою в собі, – запевняє жінка. – Килимки добре вішати там, де людина спить, бо запахи натуральних рослин заспокоюють, роблять сон міцнішим, відпочинок більш якісним. Але на кухні – теж гарне місце, бо тоді коли щось готую, на душі зажди тепло, весняно… До деяких панно додаю навіть жито, овес, пшеницю, до деяких лаванду та чебрець, а до окремих ще й червоний перець чи калину».

За словами пані Катерини, дизайн панно вона придумує сама, найчастіше орнаменти з’являються в уяві спонтанно, уже під час роботи.

«Сам килимок можна зробити і за один вечір. Але потрібно мати на увазі, що робота над ним – це і збирання квітів, і їхнє висушування, і підготовчий процес до плетіння. Крім того, сухими рослинами ткати важче, ніж щойно зірваними, бо вони можуть ламатися, осипатися. Але мені для зими потрібне заняття, тому плестиму цілий рік. Загалом невеликий килимок можна виткати за 3-5 годин. Над великим потрібно працювати декілька тижнів. Найчастіше роблю невеликі, аби їх легко було відправити поштою замовнику», – стверджує майстриня.

Катерина Коваленко заявляє, що зараз у інтер’єрі залом природні матеріали є дуже популярними, тому килимки у неї купують найчастіше у Чехію, Польщу, Німеччину та Францію. Замовницями є вихідці з України. Їм, далеко від рідної домівки, хочеться відчувати поруч із собою аромати рідної землі… Утім жінку дивує, що самих закарпатців рослинні панно практично не цікавлять.

«Я дуже радію, що мої вироби потрібні людям. І не має значення, де вони наразі мешкають… Спочатку не могла зрозуміти, чому місцеве населення не цікавиться нічим подібним, але далі зрозуміла, що тут є свої види народної творчості і частинка дикої природи, чогось натурального є в будинку чи квартирі майже у всіх. Це – і плетені з лози вироби, і обереги з соломи та сіна, і меблі чи предмети дизайну з натурального дерева. А загалом вдячна долі, що потрапила у цей прекрасний край, де знайшла внутрішні резерви, фактично переродилася і відкрила для себе не лише нове захоплення, але й новий чудовий світ!», – підсумовує пані Катерина.

Марина АЛДОН