Таких рослин, як на Закарпатті немає ніде: херосочанка увічнює квіти у своїх роботах

Ярослава Андріюк на початку війни втекла з рідного міста до Польщі. Але життя за кордоном дівчині не сподобалося. Несподівано для себе, знайшла родичів на Закарпатті. Вирішила переїхати. Мати та брат залишилися у Варшаві. Вона ж наразі мешкає у Виноградові.

Ще у Херсоні Ярослава займалася виготовленням сувенірів із епоксидної смоли. Тут вирішила відродити хобі. Надихнув її розмаїтий рослинний світ та бажання робити цей світ кращим.

Як дівчина відшукала родичів у іншому кінці держави? Які прикраси виготовляє? Чим ще займається? Як перетворила рукоділля на заробіток? Про це вона розповіла «Карпатському об’єктиву».

Родичів шукала через Інтернет

Після 24 лютого жити у Херсоні стало неможливо. Багато хто із перших же годин втікав із міста. Так зробила і родина Ярослави. Київ, Львів, Варшава… А потім – нове життя і маса нових проблем.

«Віктору 18 років. Він пішов у Польщі працювати на будівництво. Мама отримує пенсію. Вона нас народила пізно. Батько помер, коли брату було п’ять місяців. Сама ставила нас на ноги. Їй було дуже важко покидати все нажите. Але на подив у Варшаві вона легко адаптуватися і її все влаштовує. Мені ж було некомфортно. Мову вивчити нескладно, але знайти нормальну роботу – непросто. Я працювала прибиральницею у готелі, посудомийницею в кафе. Мене таке життя не влаштовувало. За фахом я художниця-ілюстраторка і вдома мала неймовірно цікаву роботу, гідну зарплату. Реалізувати себе у творчому плані у Варшаві не змогла. Загалом поляки до нас дуже добре ставляться, але я хотіла додому», – каже «Карпатському об’єктиву» дівчина.

Ярослава батька пам’ятає слабо, але завжди знала, що він був із Закарпаття. Тож вирішила знайти у найбільш західному куточку України родичів, аби просити у них притулок.

«Я не знала, чи є у батька якісь тітки, дядьки. Рідних братів та сестер він не мав. Його батьки також померли. Шукала родичів за прізвищем, але не знайшла. Припускала, що прізвище в них може бути іншим, але точно впевненою не була. Писала у різних спільнотах і довго ніхто не реагував на мої дописи. Врешті-решт відгукнулася одна дівчина. Вона виявилася донькою троюрідної сестри мого батька. Ми довго обговорювали родинні зв’язки і все підтвердилося. Розповіла Наталці про себе, про те, що хочу повернутися в Україну. Вона запросила до себе. Я без вагань одразу ж почала пакувати валізи. Мама пробувала відмовити, але марно. Брат зі мною їхати також не бажав. Він непогано заробляє, мріє купити квартиру у Варшаві. Та й маму краще не залишати одну», – зізналася вона.

Декілька місяців тому Ярослава приїхала у Виноградово. Зустріч із рідними була хвилюючою і незабутньою.

«Фактично тітка Оля мені є дуже далекою родичкою, але вона люб’язно прийняла мене у своєму домі. Власне у неї я й живу досі. Наталка стала мені найближчою подругою. Ми з нею ще й майже ровесниці. Тут я швидко знайшла роботу, щоправда, дистанційну, але добре оплачувану і вдома. А головне – за фахом! Я малюю ілюстрації до казок. Це приносить мені справжнє задоволення. Закарпаття мені дуже подобається. Тут затишно і гарно. Мене оточують чудові люди і часом навіть забуваю, що я не є місцевою. Хоча тільки з літа мешкаю в цьому прекрасному краї», – наголосила Ярослава.

Для Закарпаття підходить не морська, а гірська тематика

Колись дівчина виготовляла прикраси з епоксидної смоли. Але потім на декілька років закинула заняття, бо було не до того… Наразі вона знову поринула у світ квіткових фантазій.

«Якщо раніше я створювала виключно морські краєвиди, то зараз у пріоритеті у мене лісова тематика. Епоксидна смола – унікальний матеріал, із якого можна зробити практично все. Якщо нею покрити художню роботу, вона простоїть вічність. Таким чином створюють столи, дошки для нарізання фруктів, салатниці, сувеніри, біжутерію. Я дуже любила працювати з мушлями, морськими камінцями, відтворювати хвилі та човни, підводний світ та рибалок… Зараз зрозуміла, що для Закарпаття ця тема не є цікавою. Тут же немає моря. Але такого розмаїття квітів, як у Карпатах, я не бачила ніде на світі. Тут просто гріх ці тендітні крихітні рослини не увічнювати у виробах. Для такого виду мистецтва, яким займаюся, маленькі квіточки є неймовірно цінною знахідкою. Вони висушуються і заливаються смолою. Потім виріб виймається із форми, шліфується, вставляється у форнітуру (замовляю її через Інтернет) і прикрасу можна одягати. У Херсоні дуже багато квітів, гарних рослин, але вони переважно більші за розмірами. Тут же багато саме тендітних квіточок, які ідеально підходять для перснів, кулонів, сережок», – ділиться думками Ярослава Андріюк.

Найбільше їй подобається працювати саме над прикрасами, хоча має в доробку і гребінці, і годинники, і фантастичних тваринок.

«До зимових свят готую серію ялинкових іграшок. Працюю над ними ще з вересня. Це будуть ангели, дракони, дзвіночки, сніжинки та сніговики. Загалом – ціла колекція ексклюзивних робіт. Вона не для продажу, а для моєї нової родини. Також на замовлення виготовляю з епоксидної смоли годинники. Але найбільше дівчат цікавлять сережки. Працювати зі смолою нескладно. Поміщаю у металеву чи силіконову форму рослини, замішую та заливаю смолу, додаю барвники і декор. На виготовлення однієї прикраси витрачаю від двох до семи діб. Але крім цього всього працюю, займаюся основним видом діяльності. А хобі – просто розвага у вільний час», – запевняє вона.

Продає свої вироби дівчина через соціальні мережі, деякі робить конкретно на замовлення.

«Збути такі прикраси нескладно. Крім того, замовлень маю на декілька місяців наперед. Ціни в мене демократичні. Гроші з продажу виробів ідуть виключно на доброчинність. Я підгодовую безпритульних собак на вулицях. Цим займалася колись і вдома. Дуже мрію про німецьку вівчарку. Але поки що це – тільки у далеких планах, бо в родині, у якій я мешкаю є ротвейлер та чотири коти. Колись у дитинстві у мене був песик Дік. Він прожив із нами 12 років. Його мені подарував батько. Напевно, любов до вівчарок у мене власне завдячуючи йому. А годувати от вуличних собак приносить неабияку радість. Я купую їм сухий корм та завжди даю пити воду. Вони такі вдячні, такі милі, що розривається серце, хочеться кожного обцілувати і забрати додому», – наголошує Ярослава.

За декілька місяців на Закарпатті дівчина створила близько сотні виробів і запевняє, що натхнення супроводжує її на кожному кроці.

«Тут усе надихає. Дивлюся на квітку і розумію, що вона підійде для книжкової закладки, інша – для невеликої прикраси. Ще якась травинка – для підсвічника чи попільнички. Маю кулони навіть із крихітними опеньками. Звісно, покладаю великі плани на весну, коли з’являться нові рослини. Хоча й тепер насушила собі квітів на цілу зиму. Загалом процес творення дуже захоплює. У такі миті людина ніби поринає у інший світ. Епоксидна смола – унікальний матеріал, працювати з нею – це окремий вид мистецтва», – наголошує вона.

На майбутнє Ярослава Андріюк планує за допомогою смоли створювати живописні картини. Каже, що ідеї в неї вже є.

«Дехто з митців почав «малювати» епоксидкою». Справді, за допомогою цієї смоли можна створювати різні химерні візерунки. Найближчим часом хочу спробувати себе у цьому жанрі. Така робота має надавати приміщенню особливого затишку. Також мрію про персональну виставку. Але поки що не готова до неї, бо вважаю, що великих робіт для експозиції замало, а дрібненькі виставляти не хочеться», – зізнається вона.

І ці плани Ярослави є не захмарними. Вони – цілковито реальні. Тож хочеться їй побажати, аби мрії неодмінно здійснилися.

Марина АЛДОН