Як Бігар Морішка з лісу на Шахті в Ужгороді рятувала людей від страшних хвороб

Нещодавно у Закарпатській ОВА заговорили про те, аби у лісі на Шахті в Ужгороді створити культурний простір. За словами Віктора Микити, очільника області, Шахтинський лісовий масив варто перетворити на сучасний парк, аби ужгородці мали більше зелених зон для відпочинку та окультурених просторів для проведення дозвілля. Там, зокрема, планується створити зони для йоги та медитації, місця для прогулянок та цікавий екопарк. Акція навіть отримала назву «Кавилюємо на Шахті». Чи буде втілено в життя цю ідею – покаже час, а поки мешканці столиці Закарпаття і так можуть насолодитися красою природного середовища між дерев, галявин та квітів.

Однак далеко не всім відомо, що джерело, з якого набирають воду ужгородці у тому ж лісі на Шахті, колись називалася «Бігар Морішка» і «срібною» водою з джерела у давнину наші пращури не тільки втамовували спрагу, але й оздоровлювалися. Загалом ця дивовижна місцина має давню і неймовірно захоплюючу історію! І її минуле є набагато цікавішим за те, що там маємо зараз… Чому ж так назвали криницю? Що саме лікували цією водою? Детальніше – у розповіді «Карпатського об’єктива».

Бабуся зцілила водою від стафілококу

Не секрет, що вода – має унікальні властивості. Вона, як і людина, має температуру, колір, запах… навіть запам’ятовує інформацію. І це – давно довели вчені! Для людського організму вона є незамінною, бо ж наше тіло більш ніж наполовину складається з води.

Нам приємно бувати на берегах річок, купатися в них, насолоджуватися енергетикою… Утім є між водоймами особливі, багаті ще на різні корисні мікроелементи, які можуть покращити самопочуття. І це – не лише мінеральні та термальні джерела, але й здавалося б звичайні кринички. Скажімо, про Великокопанське джерело Чоргів, яке називають криницею близнюків, давно знає вся Україна, а от про колодязь на Шахті з унікальною водою відомо навіть не всім ужгородцям.

Знаходиться джерело на вулиці Далекій. Неподалік можна побачити житловий масив. Тамтешні мешканці кажуть, що вода, набрати якої машинами приїжджає чимало людей, багата на срібло, а отже – довго не псується. На жаль, у 2019 році хтось налив у колодязь якоїсь речовини і навмисне пофарбував її у червоний колір, аби вона стала непридатною для споживання. Утім із часом вода прочистилася і її знову п’ють, однак винуватця, як не прикро, так і не відшукали…

«Ця криниця дуже стара, про неї знали ще мої батьки і там набирали воду. Її угорською називали «Bigár Marishka». Принаймні, ще в 60-х роках всі застосовували саме цю назву. На вулиці всі старожили її пам’ятають. Цією водою зцілювали різні запальні процеси, вона давала організму сили боротися з недугами. Джерело оберігали і ставилися до нього дуже дбайливо. Я народилася у 1942 році у пологовому будинку ще на Капушанській. То були непрості часи і мене в медичному закладі заразили стафілококовою інфекцією. Тоді від цього помирали майже всі діти, бо про антибіотики лікарі ще нічого в нас не знали. 10 малюків, які народилися разом зі мною, на жаль, відійшли у засвіти… Про це розповідала покійна бабуся. І от саме вона виходила мене, напуваючи, обтираючи та купаючи у шахтинській воді. Досі маю на спині дві дірки. Там були гнійники. Але нічого, вижила, виросла сильною, на здоров’я досі не нарікаю. Тому своєю рятівницею вважаю саме Бігар Морішку», – розповіла «Карпатському об’єктиву» ужгородка Марта Угрин.

Утім чому саме криниця мала таку дивну назву, жінка нічого не знає і попросила нас звернутися до інших сусідів за роз’яненням.

Дівчина Марія мала проблеми з травленням: вилікувала не мама-медсестра, а вода з джерела

Вирушаємо на пошуки тих, хто може підказати розгадку людського імені криниці. Зустрічаємо переважно молодь, яка здивовано хитає головою і практично нічого не знає, хоча воду з криниці і пила не раз. Чоловік років 40, що вигулює чорного лабрадора, розповідає, що в дитинстві мати йому казала щось про те, що вода з шахтинського джерела цілюща, але деталей він не може пригадати.

«Мама запевняла, що в її дитинстві сюди набирати воду приїжджали практично з усього Закарпаття. Щось таки в цьому джерелі є особливе. Проте деталей не знаю, а мами вже 8 років… як немає серед живих, тому поцікавитися у неї вже не зможу», – зізнався співбесідник, назвавшись Павлом.

Ідемо далі. Підходимо до жінки років 80. Вона представляється Ержікою і прізвища не називає. Говорить суржиком угорської з місцевою говіркою, але більше все ж угорською.

«Я знаю все про цю криницю! – каже вона «Карпатському об’єктиву». – Це дійсно не просто джерело, а місце, куди приходили лікуватися. У давнину лікарів було мало, а їхні послуги коштували недешево, тож люди шукали собі альтернативну медицину і підправляли втрачене здоров’я народними засобами. Цією водою вмивалися, аби обличчя в дівчат було гарним, чистим і свіжим, мили очі, щоб підправити зір, мочили ноги, аби зняти біль після втоми… Я в дитинстві також пила цю воду і ніколи не хворіла. Зараз до криниці дійти важко, хоч вона й недалеко, але сили вже, на жаль, давно не ті. Час від часу воду набирає онук і приносить мені».

Жінка важко зітхає, про щось замислюється і продовжує оповідку.

«Бігар Морішка – це ім’я. Так звали дівчинку, яка колись жила на Шахті. То була криниця її родини. Знаходилася посеред їхнього подвір’я… Батько Марії, або Морішки, як її називали люди, був архітектором, а її мати – медсестрою. Родина жила забезпечено і мала тільки єдину доньку, яка часто нездужала. Морішка росла слабенькою, була низенькою, погано їла, ніколи не мала апетиту. Дитину постійно болів шлунок і жодні ліки, відомі на той час, не допомагали. Мама водила її по лікарях, але вони тільки розводили руками, не знаючи діагноз. Єдине, що порадили ескулапи – це давати Морішці пити козяче молоко, мовляв, воно поживне, підтримуватиме її сили, багате на кальцій, тож зміцнюватиме серце та на кислоти, які покращать імунітет. Але молоко геть не подобалося дівчинці і вона частіше ним пригощала котів, ніж вживала сама. Робила це таємно, аби батьки не бачили. А тим часом бігла до криниці і набирала собі води, яка їй дуже подобалася, але яку їй не дозволяли вживати рідні, мовляв, хай інші п’ють, а доньці – тільки все найкраще… Так минав тиждень за тижнем і Морішці поступово ставало все краще і краще, болі в шлунку пройшли, апетит покращився і вона почала набирати вагу, мужніти, міцніти та красивішати. Згодом недуга зовсім відступила. Мати раділа та всім нахвалювала молоко від своєї кози Оронки. І от одного разу жінка саме вкотре розповідала сусідці про чудодійний порятунок доньки молоком. Морішка все це чула. Дівчинка спочатку слухала-слухала, а потім не витримала та повідомила правду про те, що допомогла їй зцілитися звичайна вода з джерела, бо те молоко насправді пили домашні улюбленці, а не вона. Жінки були вражені почутим. Але з того часу люди й дізналися про цінність криниці і почали лікуватися її водою. Колись в Ужгороді про Бігар Морішку знали всі, зараз, на жаль, тільки одиниці, і то виключно представники старшого покоління. Думаю, про неї потрібно розповідати, щоб колодязь берегли і пили чудодійну воду», – завершила розповідь пані Ержіка.

На думку жінки, можливо, зараз вода на Шахті вже не настільки цілюща, як раніше, адже тоді екологія загалом на Закарпатті була не та, що нині, довкілля не забруднювалося шкідливими викидами, газами, хімією, пластиком та різним непотребом, який отруює ґрунт, а відповідно і водойми. Утім все одно вона радить скуштувати воду з Бігар Морішки, бо вона природна, а не з кранів.

Цікаво, що раніше біля джерела на Шахті такої, як зараз бачимо, облагородженої території не було. Свого часу вода била з-під землі просто ключем, а люди її набирали у посуд, відра і пили. Потім, уже працівники коньячного заводу провели трубу. А згодом самі ужгородці прочистили ділянку від сміття та чагарників, зробили каркас для колодязя та встановили над ним табличку: «Шануйте цю красуй оберігайте, примножуйте її, а не вбивайте».

Справді, такі дивовижні місця мають бути визітівкою Ужгорода, а Бігар Морішка заслужено могла б стати однією з туристичних локацій, адже має дійсно варту ваги історію і її вода принаймні смачна, освіжаюча та чиста.

Марина АЛДОН