Як у Ворочові відзначили храмовий празник на ярьнього Миколи

22 травня східна церква (православна та греко-католицька) відзначає перенесення мощей святого Миколая Чудотворця у місто Барі. На Закарпатті цей день називають Микола ярьній (весняний) /літній/теплий, або ж Миколин день. Вперше це свято було встановлено папою Урбаном ІІ в ХІ столітті.

Мабуть, жоден зі святих, що їх вшановує церква, не удостоївся такого вияву всенародної любові, як святий Миколай Чудотворець, угодник Божий – ці характеристики з’явились поруч з його ім’ям ще за життя.

Історія свята

В XI столітті грецька імперія переживала важкі часи. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста і села, вбивали їх жителів і супроводжували свої жорстокості зневагою святих храмів, мощей, ікон і книг. Мусульмани робили замах знищити мощі Миколая, глибоко шанованого всім християнським світом.

Осквернення святинь обурювало не тільки східних, але й західних християн. Особливо побоювалися за мощі святителя Миколая християни в Італії, серед яких було багато греків. Жителі міста Барі, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати мощі святителя Миколая.

8 травня кораблі повернулися до Барі, і скоро радісна звістка облетіла все місто. Наступного дня, 9 травня, мощі святителя Миколая урочисто перенесли до церкви святого Стефана, що знаходилася недалеко від моря. Через рік була побудована церква на честь святителя Миколая і освячена папою Урбаном II.

У Ворочові – дві Миколаївські церкви

Ворочово межує з Перечином. У головному місті Турянщини храмове свято 19 грудня – на зимового Миколи, натомість у Ворочові – 22 травня, у день ярьнього/літнього Миколи. У населеному пункті проживає близько 800 чол. у 250 дворогосподарствах. Є свій старостат, належить до Перечинської ТГ.

У невеликому селі дві церкви. Чому? – здивуєтесь ви, адже утримувати два сакральні об’єкти для малого села не так і просто. Справа в тому, що базилічну церкву, збудовану греко-католицькою релігійною громадою багато років тому, передали православній громаді наприкінці 40-х років минулого століття. 2015 року греко-католики збудували нову церкву, де і правлять богослужіння.

Декілька років поспіль їду на храмовий празник до Ворочова. І цього року, 22 травня, я заходжу до маршрутки «Ужгород – Ворочово». Моя сусідка-попутниця – пані Анна з Ужгорода, якій понад 70 років. На голові має парадну шифонову хустку із зеленими листочками та фіолетовими пелюстками квітів. Розговорилися.

– Я родом з Березнянщини, а чоловік був ворочівцем. На жаль, декілька років тому відійшов у кращі світи. Щороку приїжджаю у Ворочово щонайменше двічі на річ – 1 листопада, щоб вшанувати батьків та родичів чоловіка, і на празник. Іду до церкви на Літургію, а потім до його двоюрідних сестер на гостину. Цього року на празник їду сама, бо діти та онуки на роботі – понеділок, робочий день. Додому буду повертатися ввечері на маршрутці, бо завтра треба йти на дачу копати грядки, бо, як вижу, цього року вся городина буде дорога. А вирощене своїми руками здається що задармо, хоча у ту працю закладається дуже багато сил і труда, – розмірковує моя співрозмовниця.

Об 11 годині у греко-католицькій церкві Мукачівської греко-католицької єпархії Святого Миколая розпочинається святкова Літургія за участі сімох священнослужителів. Очолив її отець Олег, настоятель Дубриницької парафії Успіння Пресвятої Борогодиці. Двоє святотців на території церкви приймали сповідальників. Чергу складали по три жінки.

Закарпатка шукає спасіння в московській церкві

За хвилин 20 від початку богослужіння з церкви виходить розгублена жінка пенсійного віку у шерстяній хустці. В руках тримає чорну покоцану сумку та коричневу теплу кофтину з великими круглими ґудзиками. Одягнута у чорну спідницю та темно-зелену блузку не першої свіжості. Взута у бежеві топанки із засохлим вуличним брудом. Я стояла перед входом до храму Божого – виходила, щоб зробити декілька фото церкви. Підійшовши до мене, жінка тихо і стривожено запитала: «А це що, греко-католицька церква?» Почувши мою ствердну відповідь, швидко перехрестилася і поцікавилася: «А де православна?»

– Там, на горі, – показую.

– Далеко?

– Декілька хвилин ходьби, 7-10.

– Я піду туди на празник, – каже мені незнайомка і вже приготувалася йти.

– Наскільки мені відомо, святкова служба у церкві була вчора і православна релігійна громада Ворочева святкувала храмовий празник вчора – перенесли на вихідний. Пропоную залишитися і розділити свято з греко-католицькою громадою села.

– Йуй, нєт, бо я православна, хочу бути спасенна, – жінка аж підскочила.

– Але ж та це церква теж греко-католицька, – кажу.

– Її передали православним, – сердито стверджує жінка.

– Її насильно забрали від греко-католицької громади і передали православній. Це загальновідомий факт, – кажу.

– Най буде і так, як ви кажете, айбо я православна і ходжу до московської церкви, бо хочу бути спасенна, – аргументувала свій конфесійний вибір жінка.

Я не стала переконувати її у чомусь та роз’яснювати конфесійні тонкощі.

Вона таки пішла до православної, яка ніби не є МП, звідки вітер доносив звук церковних дзвонів. –

***Після святкового богослужіння відбувся традиційний хресний хід довкола церкви із читанням чотирьох Євангелій, мированням та святковою трапезою. Ворочівці пригощали паломників бутербродами з ковбасою, шинкою, сиром. На десерт подали багато смачних домашніх тістечок, каву, чай, солодку газовану воду. Прихожанка Люба пакує паломникам тістечка – такий звичай, до того ж багато напекли. Ними я пригощаю своїх сусідів по під’їзду в Перечині. «Дуже смачні, аж в роті тануть, наче морозиво», – хвалили люди і просили рецепт. Мені теж смакували ворочівські тістечка, особливо із сливовим та смородиновим лекваром. Доведеться їхати спеціально до села по рецепт випічок.

Прикмети

З давніх часів люди вважали, що цього дня весна остаточно передає свої володіння літу. Дні стають спекотними, сонце починає обпалювати. Гарна погода – тепле літо, – кажуть старожили. Цього дня стояла тепла погожа днина, температура повітря прогрілася до 25. Отож прикмети вказують на тепле літо, хороший урожай. Дай, Боже.

Тетяна ГРИЦИЩУК, фото автора