Закарпатка робить великодні яйця Феберже… із дротиків та мотузок

Великдень – одне з найбільш улюблених свят закарпатців і до нього наші краяни готуються особливо ретельно… Мається на увазі не лише піст і сповідь, але й прибирання, облаштування оселі, велика кількість різних наїдків і декорування житла… якщо не виробами ручної роботи, то принаймні купленими у сувенірних крамницях.

Люблять робити до Пасхи мешканці області й різноманітні писанки, крашанки та інші великодні яйця у всіляких новітніх техніках.

Наприклад, Сільвія Попович із Виноградова уже кілька років поспіль виготовляє унікальні яйця Феберже… щоправда не з золота, а з дротиків та мотузок.

Як і чому жінка захопилася таким незвичним видом хендмейду? Про це вона розповіла «Карпатському об’єктиву».

Перша робота – наче перший малюнок дитини

Пані Сільвія вже чотири роки поспіль радує друзів та знайомих дивовижними подарунками до Великодня. Жінка, коли приходить у гості, приносить унікальні вироби, зроблені з підручних матеріалів, але на вигляд не гірші, ніж шедеври справжніх ювелірів…

«Мені завжди подобалися яйця Феберже. Утім золото – річ дорога і аби працювати з ним потрібно багато грошей. До того ж я не ювелір і не знаю технологій, не маю для цього обладнання. Тому давно думала, із яких матеріалів можна б зробити щось принаймні схоже. П’ять років тому я була у подруги в Будапешті і ми з нею побували в одному музеї. Там побачила пасхальні яйця, виконані у техніці «джутова філігрань». На вигляд вони були просто шикарними. Почала цікавитися, що це за техніка, як у ній працювати. У Інтернеті перечитала дуже багато літератури, купила чимало різних книжок. Роздивлялася роботи інших, надихалася і милувалася. Сама ж спробувати зволікала, ніяк не могла наважитися. Але оскільки сама я кравчиня, а чоловік у мене електрик, у хаті завжди були матеріали, потрібні для роботи і якось одного разу за декілька днів до Пасхи, коли інші ґаздині миють вікна, печуть праски і торти, прибирають, я взялася до роботи й почала експериментувати. Це було у 2019 році», – зізналася жінка «Карпатському об’єктиву».

Перше яйце у закарпатки вийшло трохи корявим, але ця робота для неї є особливою і вона її зберігає на почесному місці.

«Це був старт. Із того яйця все почалося. Я ніколи його не викину, хоч воно й криве, і узори на ньому досить примітивні, – зізнається вона. – Але воно – наче для матері перше написане дитиною слово, або перший малюнок сина чи доньки. Я тоді ще навіть не знала про те, що всі ті символи щось означають. Просто підключила фантазію і робила те, що подобається і як уміла. Із часом техніка вдосконалювалася, вироби ставали все кращими і мене навіть почали просити знайомі зробити щось подібне й для них. Тепер на Великдень у гості ходжу із власними писанками, які хоч і не виконані у традиційній для цього техніці, але у багато разів більші за розміром і можуть мати функціональне призначення. У них, наприклад, можна зберігати приколки для волосся чи коштовності, вони можуть бути елементом декору для якоїсь кімнати і їх видно здалеку!»

За чотири роки у доробку майстрині більше двох сотень пасхальних яєць. Вони є в знайомих жінки у різних куточках світу, зокрема, в Угорщині, Чехії, Словаччині, Франції, Іспанії, Італії, США, Польщі, Румунії, Канаді…

Найкраще працювати з натуральними матеріалами

Аби зробити виріб у техніці «джутова філігрань» передусім потрібні матеріали, але не тільки…

«Насамперед повинне бути відчуття смаку. Моя основна професія дещо переплітається з захопленням, адже часом і клієнтці треба вміти порадити щось таке, що підійде найкраще саме для неї. Так і з яйцями…. Особливо, коли їх потрібно виготовляти у подарунок. Знаючи людину, легше підібрати те, чому вона порадіє найбільше. Часом узори мені підказує донька, вона також почала захоплюватися рукоділлям, часом ідеї дає чоловік. Але більшість всього придумую сама, а натхнення черпаю в Інтернеті», – розповідає Сільвія Попович.

Її роботи дійсно цікаві та самобутні. У кожну з них вкладено душу та тепло рук.

«Я добре володію голкою, гачком, спицями, малюю, вишиваю. Але найбільше подобається робити щось для оздоблення житла. Мій Степан також має багато талантів. У будинку більшість всього він зробив самотужки. Вміє працювати не лише зі світлом, але й із деревом. Тому радію, що близькі мене підтримують. Часом узори для яєць мені навіть сняться ночами. На мою думку, кожен виріб – це цілий космос, адже не дарма саме писанка є символом великодня. Її форма символізує сонце, відродження, життя, безсмертя і Всесвіт, адже яйце не має ні початку, ні кінця. Джутова філігрань – це сучасне мистецтво зі стародавніми невмирущими витоками. Додає шарму цій техніці те, що в роботі використовуються природні матеріали, натуральні, екологічні», – ділиться думками виноградівчанкеа.

За її словами, філігрань, це – мистецтво відоме ще в часи давньої Трої, дуже поширене у античному світі і те, що воно дійшло до наших часів, вдосконалилося, тільки робить його ще більш цікавим.

«Колись жінки майстрували за допомогою золотих ниток та коштовного каміння. Для цього брали золотий або срібний дріт, за допомогою якого скріплювали між собою частинки виробу. Це мистецтво було поширене і в Україні, зародилося ще у часи Русі. Утім на Закарпатті більш традиційно вважається звичайна писанка, або оздоблена бісером, стрічками та штучними квітами. Є багато різновидів техніки самого виконання. Дехто використовує в роботі елементи виключно рослинного походження – листя дерев, засушені квіти. Я ж надаю перевагу роботі з мотузкою. Сам джгут – це фактично рослинне волокно, із нього виготовляють канати, мішковину. Якщо його змастити клеєм, він добре тримає форму і з нього можна майструвати не лише яйця, але й скриньки, статуетки, серветки, прикраси, панно, усілякі елементи дизайну для інтер’єру. Із дротиками працюється так само. Вони при згинанні також тримають форму і їх можна фарбувати, якщо в цьому є потреба. Із них виходять гарні об’ємні композиції і це нагадує фантастичне мереживо».

Створює закарпатка у своїй дивовижній техніці не лише яйця, але й кошики, чудернацьких метеликів, птахів, вази, підноси для фруктів, тарілки, вазони для квітів та багато іншого.

«Фактично із джутів можна виготовити таку красу, яку тільки душа забажає. А робота захоплює. Це – як плетіння з лози, коли важко зупинитися. Сенс техніки у скручуванні ниток у ажурний малюнок. Аби джут тримався, його треба змащувати клеєм. Спочатку узори можна створювати за допомогою трафаретів, які можна знайти у мережі у вільному доступі. Згодом їх не потрібно буде, бо захочеться вигадувати щось самотужки. Робиться все нескладно, навчитись може навіть дитина», – переконує жінка.

На думку закарпатки, якщо хочеться комусь зробити незвичний подарунок, то кращого й придумати не можна.

«Це – і не затратно, і цікаво, і більше ні в кого такого не буде. Один виріб можна зробити за один вечір. Найдовше, із абажуром для лампи я працювала тиждень, але крім того, виконувала й іншу роботу. Наприклад, кумі я подарувала власноруч намальований натюрморт із рамкою у техніці джутова філігрань. Так вона висить у неї з того часу на найбільш почесному місці. Моя найменша робота – це джутовий ведмедик, має висоту 10 сантиметрів і може поміститися в долоні. Найбільша – декоративна ваза, що має висоту 1,5 метра. Із маленькими деталями працюється завжди важче, а от з великими простіше, хоч і потрібно багато матеріалу», – наголошує пані Сільвія.

Що ж стосується її яєць Фабердже, то в середньому вони у висоту приблизно 30 сантиметрів. Та є й крихітні – 12 сантиметрів і майже метрові.

«У перспективі мрію зробити двометрове пасхальне яйце і встановлювати його на подвір’ї… як ялинку. Але воно повинно складатися з деталей, які можна розбирати і поєднувати між собою, щоб «не в сезон» прибрати до шафи, як ялинку», – поділилася планами майстриня.

А загалом, маючи стільки ідей, Сільвія Попович точно ще може придумати й якусь власну техніку, адже вона любить експериментувати, у неї багата уява і все, що вона робить, виходить гарно.

Марина АЛДОН