Родина з Виноградова вже більше 10 років святкує два Різдва і вважає, що це – правильно

У цьому році в Україні дата святкування Різдва викликала гострі дебати. Утім для Закарпаття ця тема є більш м’якою, адже тут етнічно проживають угорці, чехи, словаки, румуни та німці, які завжди святкували народження Христа 25 грудня. І місцеве населення нерідко створює родини з представниками нацменшин, тож і межі релігійних свят тут розмиті. Багато наших краян не бачать проблеми в тому, аби Різдво святкувати і 25 грудня, і 7 січня.

Цікаво, що згідно з опитуванням соціологічної групи «Рейтинг», у цьому році кількість українців, які святкуватимуть дві дати народження Спасителя зросла з 18% (торік) до 25% (на сьогодні).

Родина Кіш із Виноградова не голосувала, але і зараз, і в попередні роки відзначає Різдво двічі. Проблеми в цьому подружжя не бачить і не вважає свої дії затратними з фінансової точки зору. Мирослава та Степан поділилися з «Карпатським об’єктивом» своїм баченням того, чому колядувати в сім’ї починають із 24 грудня…

Два Великодні, два Миколаї та два Різдва

Мирослава та Степан одружилися 12 років тому, коли ще були студентами. Із того часу вирішили для себе, що святкуватимуть і римо-католицькі, і православні свята одночасно.

«Ми зустрічалися з першого курсу, побралися на п’ятому. Я з православної родини, а чоловік – угорець, із римо-католицької. Сім’я в нього угорськомовна, утім не заперечувала проти того, аби ми вінчалися у православній церкві. Я ж, у свою чергу, хотіла підтримувати традиції, які Пішті отримав від батьків із дитинства. Свекруха в мене – дивовижна людина, вона справді стала моєю другою мамою, навіть подругою і сестрою! Ми чудово ладнаємо між собою, ділимося найбільш потаємними секретами. Я із нею вивчила угорську, вмію наразі не лише розмовляти, але й читати та писати. Діти також говорять між собою і українською, і угорською… та ще й закарпатською говіркою», – каже жінка.

За словами виноградівчанки, чим більше традицій вбирає в себе нова родина, тим цікавішим є її життя і тим багатшим стіл… адже приготування страв – також є частиною як звичаїв, так і сімейних цінностей.

«Спочатку в мене були трохи проблеми з кухнею. Я не вміла готувати те, до чого звик чоловік. Була молодою й недосвідченою, соромилася питати в його матері про якісь кулінарні тонкощі… Але одного разу вона прийшла до нас у гості, спробувала мої «рокот крумплі» і сама запропонувала свою допомогу. Звісно, в мене тоді вийшло не дуже смачно, та наша мудра мама навіть вигляду не подала, з’їла все, що було в тарілці… Я дуже вдячна їй за все! Коли народився Дюріко, вона навіть жила з нами, аби мені було легше. От тоді я й опанувала всі її секрети, вона ж люб’язно ділилася всім, що всіла. Зараз моя рідна мати дивується, як я смачно готую! Загалом у родині поєднання кухонь та традицій є дуже корисним нюансом, це робить нас більш духовно багатими і більш відкритими для різних новацій. Ми більше вмотивовані і менше противимося експериментам. Особисто мені імпонує пробувати щось невідоме, а чоловік, як той янгол, у всьому підтримує… ще й оберігає від серйозних помилок», – розповідає «Карпатському об’єктиву» Мирослава.

Степан повністю солідарний із дружиною і доповнює її оповідку:

«Я ніколи не ставив Мирці ніяких умов, вона сама завжди хотіла всьому вчитися, набивала шишки, але з гордо піднятою головою ішла далі. Щодо сімейних свят, то це також її добровільне рішення. Але мені приємно, якщо чесно, бо на святковий стіл накриває жінка… якби вона не виявила бажання готувати, ми б святкувати аж два Різдва. Миколаї, до речі, до наших діток також приходять два. На Великдень, коли обидва свята співпадають, хоч це буває рідко, нам навіть дивно стає, що не треба два рази паски пекти і виникає проблема коли до кого завітати в гості, адже обминути увагою не хочеться нікого. А так зазвичай на угорські свята ідемо до моїх батьків, а потім приймаємо у себе гостей. На православні – ідемо до батьків дружини, а потім самі гостюємо у друзів. Однак святковий стіл для себе та дітей накриваємо на обидва свята!», – наголошує чоловік.

Головне – з повагою ставитися до всіх конфесій

Молода сім’я час від часу ходить в обидві церкви, але, як кажуть самі ж виноградівці, усе у них відбувається без фанатизму.

«Звичайно, ми віруючі люди, християни. Віримо у Бога і знаємо, що він один для усіх без винятку конфесій… Тому не бачимо нічого поганого в тому, аби заходити до тієї церкви, до якої в даний момент є бажання зайти, куди кличе душа. Наприклад, паску освятити ми можемо і в православній, і у греко-католицькій… нам без різниці. Хрест ні на кого від цього не впаде», – запевняє Степан Кіш.

Дітей родина також виховує так, аби вони з повагою ставилися до всіх конфесій.

«Я не хочу, щоб Дюріко та Єва росли якимось зацикленими, зазомбованими, фанатично налаштованими… вони повинні однаково добре ставитися до всіх вірян, незалежно від того, що хто що саме сповідує. І не має значення, чи це християни, чи буддисти, чи мусульмани. Це – в нас головний принцип», – запевняє Мирослава.

Рішення святкувати діва Різдва для закарпатського сімейства також не було спонтанним.

«Іще коли ми зустрічалися, завжди на угорські свята ходили у гості до батьків чоловіка, а на українські – до моїх рідних. Ми ще тоді для себе вирішили, що коли одружимося, нам краще відзначати обидва Різдва, аби не засмучувати нічию родину. Обоє зійшлися на думці, що це – цілком нормально для нас. Так, трохи витратно, але ми спроможні впоратися! Тож наразі на Святий вечір 24 грудня йдемо до батьків Піштія. Разом із ними вечеряємо і колядуємо, приносимо з собою і власні наїдки. Дітям Ийзушко (Ісусик) під ялинку приносить подарунки. Вони їх розбирають, радіють, веселяться. Тесть чудово грає на скрипці і ми відпочиваємо під таку музику і тілом, і душею… Потім, 25 грудня, до нас приходять усі батьки, друзі та родичі. Відтак ще два дні ми ходимо в гості до родини Піштія. Далі відзначаємо Новий рік чисто в родинному колі, вдома з діточками, без гостей, без помпезних гулянь. Для цього запікаю качку, роблю салат олів’є, готую відбивні, котлети, голубці та випікаю торт. Деколи йдемо в центр міста до ялинки, але то не кожен рік. Далі 6 січня на Святвечір ідемо в гості до моїх батьків. Там також разом колядуємо, приймаємо колядників, вертепні гурти, діточок-звіздарів, гостимося, веселимося. Мама до цього дня готує кутю та 12 пісних страв. 7 січня знову всі приходять у гості до нас. 8 і 9 січня у гості ходимо ми – також до моїх родичів та наших спільних друзів», – зізнається закарпатка.

Ялинку в родині Кіш ставлять ще 5 грудня, а відправляють її на «літній відпочинок» аж 20 січня.

«Живі, тобто зрізані дерева не ставимо в себе ніколи. Ми – принципово проти вирубок і будь-якого свідомого чи несвідомого нищення природи. Хоч живемо на Закарпатті, де місцевість лісиста і нас багато хто зі знайомих не розуміє, але це у нас справа принципу. На подвір’ї у нас росте срібляста лісова ялиця. Вона вже досить висока, під 2 метри. От її наряджаємо усі разом. Також обмотуємо гірляндами дві низькорослі яблуні. У будинку в нас аж три штучні ялинки. Усі вони подаровані. Самі ми не купували жодну. Першу нам подарували куми одразу перед першими зимовими святами після весілля, ще дві – батьки Мирки та мої. Наряджаємо всі дерева вкупі, ніхто не повинен ледарювати, кожен має відчувати свою причетність до свята. Потім знімаємо прикраси також гуртом. Але це вже після Водохреще, тобто після 20 січня. Загалом насолоджуємося зимовою казкою майже 2 місяці», – із посмішкою ділиться думками Степан.

У цьому році родина Кіш уже також відзначила Різдво за новоюліанським календарем і ще готується його святкувати за григоріанським.

«Фактично Різдво у всіх 25 грудня. Просто люди заплуталися з календарями, бо 7 січня за іншим стилем – це те ж 25 грудня. Хоча всі ми знаємо, що дата умовна, бо коли насправді народився Христос – відомо тільки Богу. У Біблії про це немає не те що жодної згадки, а навіть натяку. Думаю, рано чи пізно люди усе ж об’єднаються і не буде ні дискусій, ні непорозумінь щодо якихось дат. Бог повинен об’єднувати, а не роз’єднувати людей», – каже Мирослава.

Марина АЛДОН