Незважаючи на контрацепцію, закарпатець народився здоровим і вдячний лікарям за помилку

Деколи так складаються життєві обставини, що жінки не хочуть народжувати наступників, вдаються до контрацепції, але вона дивним чином підводить. У результаті не світ з’являються діти. Хустянин Олександр Горват – саме є одним із таких.

Нині хлопець уже дорослий і знає про таємницю свої появи на світ. Те, що трапилось, викликає в нього лише усмішку.

Як Сашкові усе пояснила мати? Чи припустилися помилки лікарі? Якими є стосунки у родині і чи вважає себе хлопець небажаною в родині дитиною?

Про це він розповів «Карпатському об’єктиву».

«Буде дитина, дасть Всевишній і до дитини»

Олександру 26 років. Він самодостатній, впевнений у собі, має бізнес у будівельній сфері. Його дуже люблять у родині і він цілком задоволений життям. Утім його народження було зовсім не бажаним.

«Мама жила з батьком дуже погано, – каже він «Карпатському об’єктиву». – Він – із Черкаської області. Мешкали вони тоді саме там. Матір після університету туди направили працювати. Батьки познайомилися на роботі. Коли побралися, мамі було 27. У 28 вона народила сестру Дашу. На той час батько вже почав випивати, у сім’ї постійно виникали скандали, він не раз знімав на неї руки, буянив. Згодом він навіть втратив роботу. Пізніше влаштувався водієм таксі і трохи перестав пити. Тоді саме мама завагітніла мною. Вона хотіла розлучитися… Вдруге народжувати не планувала і їй поставили спіраль. Такий засіб контрацепції колись був дуже популярним. Утім чи у чомусь чи лікарі помилилися, чи організм не підлаштувався… але трапилося неймовірне – вона завагітніла. Теоретично це неможливо, але на практиці такі випадки були далеко не поодинокими. Дізнавшись про те, що під серцем дитя, мама хотіла зробити аборт. Одна медсестра навіть її переконувала, що спіраль може зарости в тіло і я можу бути неповноцінним, тобто плід не зможе нормально розвиватися».

Але як часто трапляється у подібних ситуаціях, у потрібну мить у потрібному місці з’явилася людина, яка вплинула на рішення жінки.

«Лікар, який власне і мав робити аборт, почав переконувати матір не вбивати невинне створіння. Казав, що ризик того, що можуть бути якісь побічні дії, що спіраль може плинути на плід дорівнюють нулю. Показував фото, коли діти народжувалися зі спіраллю в долонях. Бувало навіть таке. Це була дуже мудра людина! Врешті-решт, він сказав мамі, що якщо дитина народиться неповноцінною, вона зможе відмовитись від неї після народження і малюка, тобто мене… віддадуть на усиновлення. А щодо життєвих труднощів, із якими вона зіштовхнулася, пояснив так: «Бог дає людині нести лише такий хрест, який вона здатна на себе взяти. Буде дитина, дасть Всевишній і до дитини. Ніколи не буває безвихідних ситуацій!» А з батьком він справді радив їй розлучитись. Утім життя склалося зовсім не так, як вона думала», – наголошує хлопець.

На 8 місяці вагітності жінки її чоловік потрапив у аварію і загинув.

«У той день батько вийшов на роботу після перепою. Він збився з вантажівкою і його машина перекинулася, сплющилася в гармошку. Помер на місці. Винен був сам. Водію вантажівки не було нічого. Мамі на той час було 32 роки. Вона залишилася сама у чужому місті. Не можу сказати, що для неї це було чимось новим, бо живучи з батьком, вона й так усі домашні і не тільки турботи брала виключно на себе. Квартиру орендувала, день-ніч працювала. Загалом мама у нас дуже сильна!», – каже Олександр.

Назвали на честь лікаря, який власне і врятував хлопця

На світ хлопець з’явився у Черкасах.

«Той лікар, який відмовив маму від аборту сам приймав у неї пологи і коли я народився, вони плакали обоє. Я був здоровим і це матір найбільше радувало. Спіраль я не тримав у руці, але й шкоди ніякої вона мені не завдала. Жінки, що були з мамою у одній палаті, дивились на мене, мов на якесь диво світу. Вона розповіла їм історію із контрацепцією. Мене назвали на честь лікаря, який виявився моїм янголом-рятівником. Якби не Олександр Григорович, мене б не було точно! Прізвища його, на жаль, не пам’ятаю», – наголошує закарпатець.

Коли Сашкові було 2 роки, родина переїхала у Хуст.

«Маму там ніщо не тримало. Тут жили її батьки і вони багато в чому їй допомагали. У нас було безкоштовне житло, не треба було тинятися по чужим квартирам. Мама пішла на роботу і нас виховувала бабуся. Дитинство пригадую дуже щасливим. Мене всі безмежно любили. Особливо мама. Вона завжди відчувала провину. І зараз навіть кається. Про те, як я народився, дізнався у 17 років. Тоді мати все розповіла і просила вибачення. Я зла не тримаю, добре її розумію. Вона жінка. Їй було непросто. А перед сестрою було навіть незручно, бо зі мною всі носилися найбільше. Дідусь мене виховував, як власного сина. Звісно, батька трохи не вистачало, але великого дискомфорту не відчував. Усі діти знали, що він загинув і ніхто не задавав зайвих питань», – зізнається Олександр Горват.

Заміж більше мати хлопця не вийшла ніколи і своє життя присвятила вихованню дітей.

«У мами було завжди чимало залицяльників. Вона дуже вродлива навіть зараз, утім більше створювати родину вона не захотіла. Кожну вільну хвилинку намагалася проводити з нами. При цьому завжди була завантаженою і день-ніч трудилася, аби всім забезпечити мене з сестрою», – запевняє він.

Відчуває себе улюбленим сином

Небажаною дитиною Сашко себе не відчуває, скоріше навпаки – улюбленим сином.

«Те, що я був небажаним, було до мого народження, – посміхається він. – Як лише мама вперше взяла мене на руки, почула мій крик, я став для неї найдорожчою у світі людиною. Вона це говорить навіть Даші і мені перед нею стає не по собі. Знаю, що мене люблять усі рідні, я потрібний і це насправді дуже приємно. Що б я не наробив малим, мені все вибачали, навіть практично не сварили. Коли виріс, мої ідеї також знаходили відгук у серцях сім’ї. Аби допомогти відкрити мені бізнес, мама навіть 5 років працювала в Італії. Я теж не сидів, склавши руки, звісно. Я поїхав на заробітки у Чехію. Вдома, на жаль, не міг тоді заробити потрібну суму. А вкладення треба було робити великі, бо обладнання дороге і амбіції в мене теж чималі!», – зізнається Сашко.

Зараз уся родина задіяна у спільній справі і є дуже дружньою, багато свят проводить разом.

«Ми всі згуртовані і разом – сильні. Я, мама, сестра та її чоловік займаємося одним бізнесом. Ніколи не підставляємо один одного, завжди намагаємося бути на одній хвилі. Зараз багато допомагаємо тим, хто втратив житло, вимушеним переселенцям. Мама дуже добре розуміє, як психологічно непросто жити на чужині, не мати власного даху над головою, а коли ще й їсти просять діточки, коли треба їх одягати… Загалом вона в мене завжди допомагала бідним і вчила жити нас так само. Маєш – поділися. Не маєш – поділяться з тобою. Це наш принцип і це завжди спрацьовує!», – запевняє закарпатець.

А ще хлопець переконаний, що має дуже сильного янгола-охоронця, який допоміг йому не тільки народитися, але й не раз рятував у складних життєвих ситуаціях.

«На жаль, я не раз опинявся на краю прірви… Не раз міг померти. Це – не гра зі смертю, це такі чудернацькі життєві обставини. Якось одного разу у Чехії я впав із оглядового колеса. Будь-то інший став би калікою, чи загинув на місці… у мене ж не було ні шраму, навіть забою. У студентські роки випав із вікна 3 поверху в гуртожитку. Утім так само благополучно. Не раз потрапляв у аварії, але Бог мене щоразу беріг і ніколи не було жодних травм. Не знаю, може це диво, але я вдячний Вищим силам за те, що мене так оберігають. Щоправда, вважаю себе глибоко віруючою людиною, ходжу до церкви і дотримуюся всіх постів. І те, що зараз я тут, на землі, завдячую передусім Господу. Загалом я – щаслива людина і у всьому цілком задоволений життям!» – переконує Олександр Горват.

Марина АЛДОН