Родина з Хуста святкує два Миколаї і радіє, що можна частіше робити один одному подарунки

На Закарпатті так історично склалося, що проживає чимало людей різних національностей та різних віросповідань. Тому не дивно, що досить велика частка родин святкує по два однакових свята у році.

Сім’я Микулець є однією з них. Пара разом уже 12 років і весь цей час святкує по два Миколаї, два Різдва та два Великодні.

Як це вдається поєднувати? Чи не затратно? Чи не виникає конфліктів? Про це Віктор та Катерина розповіли «Карпатському об’єктиву»

Вона – угорка, він – українець

Віктор та Катя познайомилися ще дітьми. Вони жили на сусідніх вулицях, разом займалися легкою атлетикою. Не раз хлопець із тренувань проводжав дівчину додому. Однак зустрічатися почали уже після закінчення школи.

«Ми дружили з років 7-8. І це добре, бо між нами встановилися дуже довірливі стосунки. Коли мене кинув однокласник, я плакала у Віті на плечі. Коли йому дісталося від батька, бо взяв без дозволу машину покататися з друзями, він прийшов зливати душу до мене. Одним словом, між нами завжди панували взаєморозуміння, гармонія, ми вміли розрадити, підтримати, дати пораду. Віктор старший за мене на два роки. Я з угорської родини, він – із української. Я римо-католичка, він – православний. Але віросповідання ніколи не було яблуком роздору між нами. Ми можемо піти і до костелу, і до церкви. Моя сестра, до речі, так само має чоловіка не угорця. Він – греко-католик і вони так само святкують все, що лише можна святкувати», – ділиться думками з «Карпатським об’єктивом» молода жінка.

Глава сімейства підтверджує слова дружини і від себе додає:

«Це навіть цікавіше, коли сходяться різні звичаї, різні погляди, різні традиції. Ми виховуємо дитину так, що вона знається на обох культурах і не є релігійно-затурканою. Не каже: «Не піду до тієї церкви, бо то – чужа… і на мене там хрест упаде!» Я пишаюся донечкою, пишаюся дружиною, бо Катя її виховує доброю і співчутливою дівчинкою. Вона не пройде на вулиці повз жодної безпритульної тварини – кожну погладить, нагодує. І це – заслуга Катерини!»

Маленька Сільвіка лише мило посміхається і каже, що в неї найкращі батьки на світі.

Чим більше Миколаїв – тим більше подарунків

6 грудня до родини Микулець уже приходив Мікулаш, але 19 грудня тут чекають ще й на Миколая.

Запитуємо дівчинку, як вона ставиться до того, що до неї на зимові свята приходять і угорський, і український святі.

«Дуже добре, – радісно щебече вона. – Чим більше Миколаїв – тим більше подарунків! Я завжди на них із нетерпінням чекаю. Чищу чобітки, співаю пісеньки, пишу листи, малюю малюночки. До мене з народження приходили і Мікулаш, і Миколай. Це – дякуючи батькам. Мікулаш знає, що мама – угорка, а Миколай, що тато – українець. Тому й навідуються і до мене, і до них!»

Тож що приніс родині у цьому році Мікулаш?

«Мікулаш у нас був дуже раціональним і нічого зайвого не брав, але при цьому витрати в нього були космічними, – із посмішкою ділиться думками Віктор. – Мені від себе самого він приніс генератор. Коштував він – 135 тисяч гривень. Ще його, не підключили, але ця річ зараз найбільш необхідна усій нашій родині. Катя отримала новий телефон. Її смартфон уже досить старенький і зарядка тримала не більше 9 годин, тож вона вже вуха мені «прожужжала» про телефон. Та й що казати, вона в нас чудова господиня, турботлива жінка і мама… тож заслужила його. Сільвіка отримала багато солодощів, ляльку, про яку мріяла, ліхтарик на сонячних батареях та електрошокер. Ці речі необхідні для дитини, адже світло вимикають постійно, на вулиці скоро темніє, ліхтарі не світять, вона ходить на додаткові заняття з англійської, повертається додому у темряві, а я забрати її можу з машиною також не завжди, бо деколи засиджуюся допізна на роботі», – запевняє Віктор.

Катя сюрпризи для рідних підготувала також.

«Собі я традиційно не купила нічого. Віті купила зимові кросівки і куртку. Донеці – чобітки, пуховик, джинси та кофтинку. Як жінка, я робила акцент і на практичності, аби речі були потрібними, і враховувала смаки чоловіка та Сільвіки, аби їм подарунки сподобалися. Ще нам передали гостинці бабусі… через Мікулаша, звісно. Від них ми отримали засоби гігієни, косметику, солодощі. У нас у дворі вже прикрашена жива ялинка, вона там росте… тож більшість подарунків усі ставили саме туди. Лише цукерки в спеціальний чобіток на підвіконня – для дочки. Мікулаш ходив не 6 грудня, а увечері 5-го. Дитина вже тиждень на нього чекала і всім подругам розповідала, що собі замовила. Потім хвалилася, що приніс. Смаколиками пригощала усіх сусідських дітей», – запевняє вона.

Миколай ще читає листи

Чекають у сім’ї Микулець і на Миколая і вже обмірковують подарунки.

«Мікулаш був дуже затратним, тож Миколай, думаю, принесе більш скромні подарунки, – посміхається Віктор. – У державі війна і я стараюся не купувати нічого зайвого. Краще, якщо є така можливість, допоможу переселенцям, адже в них свята зовсім не радісні, багато хто втратив абсолютно все. Взагалі маю під опікою кілька таких сімей і солодощі тим діткам ми з родиною на Миколая віднесемо точно. Також із року в рік допомагаю одній багатодітній сім’ї. На свята тим малюкам також планую дещо прикупити. Своїх рідних без подарунків не залишу також, але поки що те, що запланував, озвучувати не буду, нехай стане для них сюрпризом», – запевняє Віктор.

Катерина ж не має жодних секретів і охоче зізнається, кому що збирається подарувати.

«Донечка давно просить цуценятко німецької вівчарки. Вона просто марить песиком. Я домовилася і наш малюк уже підростає та чекає, коли я його заберу. Це – дійсно бюджетний подарунок, бо цуценя я отримаю бартером. У мене про це домовленість із господаркою. Чоловікові вже замовила в Інтернеті дещо для автомобіля. Це – речі, які йому потрібні, але він шкодує собі купити. Також бабусі готують для доньки канцелярію різну, м’які іграшки та розвиваючі ігри», – зізнається жінка.

А що ж хочеться отримати на свято самій дівчинці?

«Я вже давно написала Миколаю лист. Але він все ще їх читає. Йому пишу не я одна, дітей же багато. Головне, аби встиг ознайомитися з усіма, – серйозно розмірковує Сільвіка. – Я вже велика, мені 8 років, тому дурниць я не просила в нього. Я можу обійтися без усяких там трансформерів, конструкторів, плюшевих ведмедиків… Навіть без одягу, бо в мене його дуже багато. Мені в цьому році найбільше хочеться миру, щоб більше не звучала повітряна тривога, щоб не стріляли, щоб не вимикали світло і всі ті переселенці, які зараз живуть у старому гуртожитку в нашому місті, змогли повернутися до себе додому, у теплу хату. Саме це й написала Миколаю. Я щиро вірю, що він виконає моє прохання, адже кажуть, що для нього немає неможливого. Дуже хочу, щоб в Україну повернувся мир. Усе інше можна купити і в магазині!»

Справді дивує, як по-дорослому мислить дитина. Таке враження, що їй років 20…

Та й справді хочеться, аби все те, що просила у листі Сільвіка Миколая, здійснилося, адже лист складала вона так щиро і з таким запалом!

«Донька писала на червоному картоні чорним фломастером. Потім прикрасила лист малюнками. Загалом вийшов справжній витвір мистецтва!», – зазначає Катерина Микулець.

Що ж… разом з хустською дружньою сім’єю чекатимемо на Миколая і, згадуючи дитинство, знову учимося вірити в дива!

Марина АЛДОН