Ужгородка у Флоренції: багато діалектів, кумівство, страшні забобони та розкішні церкви

Жінка переконана: на Закарпатті корупції практично немає, хочете побачити справжню корупцію – поїдьте в Італію

В Україні звикли нарікати на беззаконня, хабарництво, кумівство та сватівство. Утім це – лише «квіточки». У цьому переконана ужгородка Каміла Ференц. Жінка уже майже 15 років живе та працює у Флоренції і за цей час дізналася про життя італійців багато цікавого.

Як живуть італійці? Чи справді у них така корупція? Як ставляться до іноземців? Яка вартість продуктів у Італії? Чим цікава Флоренція? Про це та інше закарпатка розповіла «Карпатському об’єктиву».

На Різдво італійці дарують труси і в них треба спати

15 років тому Каміла Ференц поїхала на заробітки в Італію. Там уже декілька років працювала її молодша сестра, яка й знайшла їй роботу.

«Вдома я працювала продавчинею. Заробляла мало. Чоловік помер, а син підріс і йому потрібно було вчитися. Аби забезпечити нормально дитину, ризикнула і поїхала за кордон. Із Вадимом залишилася моя мама. Ще вдома потроху вчила мову, поки чекала на документи. На місці вже вдосконалювала. Італійська не є важкою, мені далася легко. Вимова слів, як у нас, а не як у французькій чи англійській. Це важливо, бо за кілька років можна оволодіти нею досконало і розмовляти без акценту. Зараз ніхто не скаже, що я не італійка», – каже «Карпатському об’єктиву» закарпатка.

У Флоренції пані Каміла доглядала за літньою бабусею з досить важким характером.

«Моя перша сеньйора була просто, як кажуть у нашому краї, босорканьою. Прямо кров із мене пила. Італійці дуже забобонні, хоч і вважають себе найбільш релігійними у світі. Я теж католичка, але таких дурниць у нас ніхто не говорить. Наприклад, якщо в жінки блакитні очі, її остерігаються, бо переконані, що вона може наврочити. На Різдво дарують один одному червоні труси і в них потрібно спати, щоб притягнути щастя. Розбите дзеркало – це взагалі трагедія! Пророчить нібито сім років нещасть. Я під час прибирання мала необережність розбити. Так мене моя господиня за коси тягати почала. Лаялася так, що стіни трусилися. Взагалі італійці – народ дуже галасливий, емоційний та амбіційний. Вони голосно говорять і ще гучніше кричать. П’ятниці 17 числа люди панічно бояться. У такі дні я навіть на продукти не могла виходити, бо сеньйора казала, мене, таку незграбу, точно зіб’є машина. Хліб вниз окрайцем повертати не можна, бо вважається, що буде боліти живіт. Мені за таке не раз дісталося. Якщо у нас погано розсипати сіль, то в них – розлити олію. А ще двічі за день не можна вітатися з однією і тією ж людиною, бо кажуть, що можна з нею більше й не побачитись… одним словом – куди не плюнь, всюди якісь передсуди», – посміхається вона.

До перукаря без рекомендації йти не можна

Також наша землячка вважає, що фільми про італійську мафію – зовсім не вигадка, вони дуже життєві і правдиві.

«Мати бізнес і не платити «відсоток» якомусь клану – нереально. Також, що цікаво, італійці платять податок і на церкву. Але це офіційно. А от прийти до лікаря чи навіть перукаря без рекомендації – не можна. Неодмінно потрібно, аби хтось цю людину порадив. А ви кажете, «кумівство» у нас! У різних структурах бюрократія та хабарництво. Законів дотримуються не всі. У країні дуже багато незаконних будівель, на які немає жодних дозвільних документів. За корупцію час від часу відкривають якісь гучні справи, але за ґратами опиняються одиниці. Про мафію знають всі, але реально з нею не бореться ніхто», – наголошує закарпатка.

До іноземців, за словами ужгородки, італійці ставляться добре, однак із туристів «деруть» вдвічі більше, ніж зі своїх.

«Якщо ви попросите щось англійською, будьте готові до того, що вам назвуть у рази вищу ціну. Також можуть обікрасти. У Італії є багато пограбувань і крадіжок. Також, що мене здивувало, люди досить не пунктуальні, постійно запізнюються, їх весь час потрібно чекати. Деколи навіть годину-дві. Тим не менше, туристам тут завжди раді. А вони їдуть сюди безперестанку, бо й подивитись є на що! Італія дуже гарна! І це – не тільки курорти, але й музеї, яких є більше 3 тисяч. А церкви настільки розкішні, що в них від величі перехоплює подих!» – переконує Каміла Ференц.

Вино люблять більше, ніж на Закарпатті

Також наша землячка запевнила, що у Флоренції можна випити добру каву, яка не поступається закарпатській і що тамтешні мешканці – великі любителі вина.

«Часом, якби не декорації довкола, мені здавалося б, що я десь в Ужгороді, – посміхається вона. – Тут люблять ласувати кавою і вином. Власне вино користується ще більшим попитом, ніж у нас. Кажуть, що за рік кожен італієць випиває більше 20 літрів цього напою. Виноградники є практично в кожному регіоні. Вино є на всякий смак і різних цінових категорій. Може коштувати 1-8 євро за склянку. Для порівняння кава – 1,5 євро».

За словами пані Каміли, італійці справді люблять піцу і знаються на її приготуванні.

«У нас таку піцу не продають. Не ті смаки. Тут її дуже велике розмаїття. Коштує, для прикладу, «Маргарита» – 3-4 євро, а асорті й до 12. Улюблений суп багатьох «Мінестроне» – 4-5 євро, лазанья – 8. Страва з риби може потягнути й 20 євро. Утім риби тут багато і вона дуже смачно приготована. Більшість людей їдять у кафе і вдома мало хто щось готує. Користується попитом борошняна продукція, але хліб сам по собі має інший смак, ніж у нас. За багет потрібно заплатити 1 євро. Сири дуже смачні! «Пармезан коштує» 10-15 євро за кілограм, «моцарелла» – 7-8, «пекорино» – 10-13 євро. Кілограм бекону – 10-20 євро, яловичини – 9-10. Макарони – 0,6 євро за пів кілограма. Ковбаса – 1 – 1,5 євро за 100 грамів. Ціни на фрукти теж різні. Наприклад, за кілограм винограду потрібно викласти 2-3,5 євро, бананів – 1-2, яблук – 0,9, апельсинів – 1,5. Полуниця ж дорога – 6 євро за кілограм. Також італійці дуже люблять морозиво. Воно коштує 4 євро. Якщо хочеться перекусити просто на вулиці, за 3-4 євро можна купити великий шматок піци, або ж бутерброд паніно за 3,5 євро. Як у нас картоплю фрі, там продають смажені каштани і за 1 євро їх можна добре наїстися», – каже закарпатка.

Жінка додає, що італійці дуже люблять оливки і їх продають на кожному кроці, однак це задоволення є не таким уже й дешевим, бо коштують ці екзотичні для нас плоди 5,5 євро за кілограм.

Як вона, батьківщина Леонардо да Вічнчі

Відомо, що Флоренція – це колиска світового мистецтва. Саме тут народилися Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Данте Аліг’єрі і Джованні Боккаччо… Яким же є це таємниче місто?

«У 1965 році Флоренція була столицею Італії. Це – казкове місто з фантастичним кафедральним собором Санта-Марія-дель-Фьоре, галереями та музеями. Це і купол Брунеллескі, побудований ще у IV столітті, і Понте Веккьо, найстаріший міст у місті, і галерея Уффіці, найстаріший музей у Європі. Навіть якщо немає грошей, аби відвідувати культурні пам’ятки, можна просто прогулятися вулицями, адже кожна будівля тут унікальна. Італійська архітектура взагалі просто фантастична, такої немає більше ніде», – зізнається пані Каміла.

Зима, як каже закарпатка, у Флоренції досить тепла, сніг і мороз бувають рідко, зате осінь багата на дощі.

«Тут гарно у всі пори року, але весною і влітку Флоренція найкраща. Вулиці вузенькі, старовинні. Перші в Європі вулички, викладені бруківкою, до слова, з’явилися саме тут. Саме місто є дуже давнім. Його назва перекладається, як «квітуче». Саме так назвали його легіонери Юлія Цезаря. Раніше, ще 1000 років до нашої ери місто називалося Ф’єзоле. У XV столітті керували Флоренцією банкіри і вони перетворили її на прекрасне місто. Тут є навіть свій футбол – флорентійський і грають у нього не на полі з травою, а на піщаній поверхні, а сам м’яч не надувний, а набитий козячою шерстю. Як свідчать дані ЮНЕСКО, саме у Флоренції зібрано третину світової культурної спадщини світу. Тож жити тут мені за честь. Символом міста є лев. Ще цікаво, що заблукати у Флоренції дуже легко навіть італійцеві, адже багато вулиць мають по дві назви і на початку та у кінці вулиці можуть висіти різні таблички. А ще – за основу сучасної італійської мови, дякуючи Данте, взято саме флорентійську говірку. Хоча діалектів тут досі дуже багато і в кожному регіоні, як і в нас… розмовляють по-різному», – розповідає Каміла Ференц.

Утім, за словами закарпатки, як би гарно не було на чужині, її все одно тягне додому і незабаром вона планує повернутися в Ужгород назавжди.

«Недарма кажуть, що всюди добре, а вдома – найкраще. На що б не дивилася, усе порівнюю з нашим краєм і мрію про повернення додому», – зізнається вона.

Марина АЛДОН