У 70 років закарпатка вдруге народилася: з голови видалили майже 6-сантиметрову пухлину

У жінки були марення, вона непритомніла і не хотіла жити

Галина Сидоренко з Тячева протягом кількох років вважала, що в неї приступи мігрені. Жінку боліла голова, нудило, відчувалося запаморочення. Спочатку до цього ставилася спокійно, хоча й жила лише на ліках, які до того ж і не допомагали. Та згодом біль став нестерпним. Вдома лікарі не могли поставити жінці діагноз, тож вона поїхала до столиці. І там дізналася, що в неї пухлина головного мозку. Які митарства чекали на закарпатку на шляху до зцілення і як вона почувається зараз? Про це вона розповіла «Карпатському об’єктиву».

Приступи ставали дедалі сильнішими

У молодості у пані Галини справді була мігрень. Це – захворювання, що супроводжується головним болем, нудотою та мерехтінням у очах. Утім у жінок після настання клімаксу, як правило, все минає.

Так було і з закарпаткою. Утім у 67 років приступи відновилися.

«Спочатку я не придала цьому значення. До подібних симптомів звикла з підліткового віку. Було таке, що голова боліла так, що мене колоти треба було знеболюючим. Хоча ін’єкції і не дуже допомагали. У 52 роки у мене почався клімакс і мігрень поступово зникла, ніби її ніколи й не було. Кілька років поспіль я почувалася добре. Та одного ранку прокинулася знову з мігренню. Принаймні, так тоді я думала», – зізналася вона «Карпатському об’єктиву».

Спочатку головні болі у жінки були два рази на місяць, потім приступи почали частішати…

«Мене все частіше і частіше боліла голова. Було й по 2 рази на тиждень. При цьому протягом цілого дня я була нежиттєздатною, переважно лежала, нічого не їла, бо страшенно нудило. Згодом долучилися й інші симптоми – у мене почалися проблеми з мовою під час приступів, я погано реагувала на світло, тобто воно мене дратувало. Так минув приблизно рік. Я не витримала, пішла до лікаря. Мене обстежили і нічого не виявили, лише підтвердили мою ж версію про мігрень. Лікарка виписала курс уколів. Я їх прийняла і на півроку мені стало краще», – наголошує пані Галина.

Утім згодом усе повторилося.

«Мене знову прокололи. Але цього разу ефект тривав близько місяця. Я не могла нічого робити, навіть приготувати для родини їсти. Чоловік мене заспокоював, як міг, але словами допомогти ніяк не міг. Мені здавалося, що в моїй голові спалахує багаття. Біль ставав усе сильнішим і сильнішим», – зітхає жінка.

Марилися привиди, інопланетяни та песиголовці

Невдовзі тячівці стало ще гірше. У неї почалися марення.

«Я не могла відрізнити сон від марень і мені здавалося, що божеволію. Приступи вплинули на все. Навіть мій слух постраждав. Я почала поступово глухнути. Пробувала розслаблюючі вправи, масаж, різні дієти, пила багато води, але все це було марним. Пішла ще до однієї лікарки. Вона виписала якісь таблетки, які дали рівно нуль результату. Я вже не знала, що робити і до кого звертатися», – запевняє вона.

Поступово жінка починала розуміти, що в неї не мігрень, а щось інше.

«Одного разу я готувала вечерю. Голова традиційно боліла. На той час приступи в мене були чи не кожні 2 доби… Не пам’ятаю конкретно, як усе сталося, я просто «вирубалася». Але коли оговталася, усе на сковорідці згоріло, на кухні був густий чорний дим, а я лежала на підлозі. Розуміла, що втратила свідомість. Але ж так можна було і хату підпалити. На жаль, ще й нікого вдома не було, мої десь порозходились по сусідах», – зізнається пані Галина.

А згодом почалося ще страшніше.

«У мене почалися галюцинації. Ми лежали з чоловіком у ліжку, він уже заснув. У нас біля вікна вуличний ліхтарний стовп. Мені не спалося. Подивилася у вікно і побачила там якісь тіні. Мені здавалося, що то привиди, що вони йдуть мене душити і я почала страшенно кричати. Чоловік прокинувся і заспокоював мене. Мовляв, то мені все наснилося. Я й справді йому повірила, бо вже була ніч і в мене у голові був такий туман, що я не могла відрізнити сон він марень», – запевняє Галина Сидоренко.

Але галюцинації почали повторюватися і виникати усе нові й нові картини в уяві…

«Одного вечора щось дуже сильно лаяв наш собака. Я вийшла на подвір’я, щоб подивитися, що там. Дивилася на Річія і мені здавалося, що він стає людиною, у нього відростають ноги, лапи перетворюються на руки. Глянула на вулицю. Там також проходив якийсь песик. У моїй уяві він теж почав ставати песиголовцем, тобто людиною із собачою головою. Я дуже перелякалася і страшенно кричала. Донька мене ледве заспокоїла. Кропила священною водою, читала наді мною молитви. На певний час усе минуло, але невдовзі нові жахіття мало не звели мене з розуму. Я дивилася на нічне небо, на зірки. Раптом здалося, що одна збільшується, приближається. Потім вона «зависла» над будинком і я почала «розуміти», що то літаюча тарілка. Із неї якась істота спустилася на землю і пальцем поманила мене до себе. Я усвідомлювала, що такого не може бути, але все бачила настільки реалістично, що не вірити у побачене було неможливо. Від переляку знепритомніла. Нікому вже нічого не казала, але розуміла, що втрачаю здоровий глузд. Якби комусь чужому про все розповіла, точно б мене вважали божевільною… Я впала у дивний ступор, почалася депресія, мені захотілося померти, аби не опинитися десь у божевільні», – ділиться думками вона.

Після операції все змінилося

Після цього жінка вирішила, що так далі тривати не може, почала шукати лікарів у столиці, аби вони її обстежили і поставили врешті-решт правильний діагноз.

Через знайому вдалося вийти на справді хорошого столичного фахівця, який зробив усі аналізи, детальні обстеження і констатував, що в закарпатки у головному мозку пухлина.

Галину Сидоренко прооперували і вже додому вона повернулася іншою людиною.

«На щастя, пухлина була доброякісною. Це – менінгіома. Вона наросла досить великою – 5,6 сантиметрів. Ця зараза тиснула на мій мозок, коли росла і через це мені ставало все гірше і гірше, через це в мене були і запаморочення, і галюцинації, і втрата свідомості. Я не знала, чи прокинуся від наркозу після операції, але мені було байдуже, бо таке життя настільки виснажило, що не було сил боротися зовсім… та і бажання також. Загалом операцій було дві. Під час першої припинили подачу крові до пухлини, а під час другої її власне і видалили. Перша тривала три години, друга – шість. Зараз на голові у мене шрам від вуха поперек черепа до чола. Лікар сказав, що в таких муках я б іще пожила 6-7 років, не померла б одразу. Але міг статися й інсульт… його б точно не перенесла. Через два тижні після операції я відчула себе зовсім іншою людиною, ніби вдруге народилася. Знову полвернулася жага до життя…. Хоч і не була вже молодою. Мені було майже 70. Тепер – 73 і я усвідомлюю, що мене могло вже на цьому світі і не бути», – каже закарпатка.

За словами жінки, протягом кількох років вона забула, що таке сміятися, завжди була переляканою та засмученою.

«У мене хронічно був поганий настрій, ніщо не радувало. Моя дратівливість ставала причиною сімейних скандалів і в родині через мене були напружені стосунки. Зараз же я стала спокійною, у мене покращився зір та слух, я можу виконувати будь-яку фізичну роботу, нормально харчуюся, бо більше не нудить. Операції оплатив мені зять, із яким раніше в нас були натягнуті стосунки, тепер ми найкращі на світі друзі, бо він врятував мене від страждань і навіть від смерті!», – посміхається пані Галина.

Справді жінка дуже оптимістична, у неї відмінне почуття гумору, хороший настрій і великі плани на майбутнє. Галина Сидоренко радіє, що впоралась із хворобою і повернулася до нормального життя.

Марина АЛДОН