Історія про те, як перечинка знімалася у фільмі «Жменяки»

Повнометражний трисерійний художній фільм режисера Альфреда Шестопалова «Жменяки» вийшов на голубі екрани 1987 року. Стрічку зняли за однойменним романом закарпатського письменника Михайла Томчанія.

Кіноповість про нелегку і сповнену трагізму долю однієї підкарпатської родини протягом кількох поколінь. Події відбуваються у непрості 30-40-ті роки ХХ ст. Батько-Жменяк намагається правдами й неправдами зібрати якнайбільше землі в своє володіння. Але не всі розуміють, що всю ту землю він усе одно розділить між дітьми, коли прийде час помирати, і просто заздрять його володінням. Тим часом у дітей свої драми та трагедії, бо одна справа – кохати когось, а інша справа – що батько про це думає та кого він бачить за дружин своїм синам. А тут ще й зміна влади, тут ще й війна…

У зйомках брали участь і жителі Закарпатської області. Кореспондентці «Карпатського об’єктива» вдалося віднайти одну із учасниць. Марія Низовець проживає у селі Зарічево, що на Перечинщині. Зустрілися і спілкувалися 30 січня, але руки до написання цієї історії дійшли тільки зараз.

– Маріє Василівно, про те, що ви знімалися у «Жменяках», я дізналася завдяки одному з відвідувачів фотовиставки «Про людей, для людей», яка була розгорнута у фойє Центру дозвілля і культури Перечинської міської ради. Через старі фото місцевих жителів та сімей подана історія Перечинської громади ХІХ-ХХ століть. Пан Василь упізнав Вас. Староста села Зарічево дав номер Вашого мобільного.

– Знайома каже: «Марійко, позерай, ти туй на фотці». Я там така худа, що і сама би м ся не спознала, – сміється. – На тій фотці є ще одна зарічівка – Надія Куртанич.

– Розкажіть, будь ласка, як Ви потрапили на зйомки майбутнього фільму «Жменяки»?

– То було 1986 року, влітку. Вже була заміжня. Мала 22 роки. Працювала методистом Перечинського районного будинку культури. У Зарічеві одна група операторів знімала старших жінок, які підходили для кіна. Вони співали. Нам сказали, що тоді то будуть знімати кіно «Жменяки» і ми маємо взяти участь. Транспортом нас п’ятьох доставили до Ужгорода. У старому селі сказали, що зніматимуть таке: ми, молоді дівчата, йдемо на танці.

Організатори дали нам костюми, а мені ще і чорну косу, прив’язали її до мого короткого волосся. Напередодні, за декілька днів, я обрізала коси. Коли перелізали через перелаз, ту косу зачепила і стратила. Потім знайшли і знову прив’язали. Такий конфуз трапився зі мною.

Забрали від нас паспорти, повертали, як ми віддавали костюми, атрибути.

Зйомки тривали цілий день. Режисер, помічники керували процесом. Ми, група дівчат, ішли. Якщо одна з нас зробила якийсь неправильний рух, чи щось не те і не так сказала, не туди подивилася, то нас повертали, і ми знову йшли і нас знімали.

– Гонорар дали?

– Гроші дали на руки, скільки – не пам’ятаю, але ми раділи. Розписалися у відомості. Давали нам і їсти. Наступного дня колеги розпитували: що і до чого. Ми поділилися враженнями – і все. Не ходили гордо, що, мовляв, дивіться і заздріть нам, що ми знімалися у кіно. Ходили на роботу, поринули у життєві турботи – невдовзі все і забулося. Фільм не бачила.

– У фільмі знімалися відомі актори України, зокрема Іван Миколайчук, Лесь Сердюк. Ви бачилися, спілкувалися?

– Ні. Акторів і нас, масовку, знімали окремо.

Марія Низовець народилася 6 вересня 1963 року в Перечині. Після закінчення восьмого класу місцевої середньої школи вступила до Хустського культурно-освітнього училища, де здобула диплом спеціаліста клубного працівника, керівника танцювального колективу. З 1982 року – методист Перечинського РБК. Із 1999-го – художній керівник Будинку культури села Зарічево. З 2008-го по сьогоднішній день очолює сільський Будинок культури. Загалом тут працює 23 роки. При закладі діють два народні колективи – «Лемківчанка» і «Вербиченька». Вона є учасницею обох, а «Лемківчанку» ще й очолює. Прошу розповісти про колективи.

– Народний фольклорно-етнографічний ансамбль «Лемківчанка» створений у 1982 році. У його репертуарі народні пісні, звичаї, традиції лемків. Показуємо обряди наших предків. Буває, запрошують нас на весілля. Плетемо віночки з барвінку для наречених, але цей обряд відходить у минуле. Декілька років поспіль запрошує нас туристична база «Красія» на Великоберезнянщині на Різдво, де колядуємо туристам.

Марія Василівна показує історичне фото першого складу «Лемківчанки». Із сумом каже, що уже всі жінки відійшли у засвіти.

Репертуар «Вербиченьки» складається з авторських пісень. Колектив очолює Марія Магада. Вона вже на заслуженому відпочинку. «Вербиченька» створена у січні 1984 року. Її учасники упродовж 38 років виступають на різних культурно-мистецьких заходах, присвячених пам’ятним датам та державним святам України. «У музеї Пирогова у Києві є хата із села Сімерки. Там її відреставрували. Ішов голова сільради, і нас запросив. Біля тієї хати ми співали два чи три дні. Їздили до Німеччини, виступали у Дармштадті», – поділилася спогадами пані Марія.

Тетяна ГРИЦИЩУК