Перечинська родина Штелихів на Святвечір проводить стародавні обряди

Щоб у прийдешньому році в родині панували мир, затишок, добробут, благополуччя, водилися гроші, були всі здорові, Штелихи з Перечина на Святий вечір проводять магічні обряди, які перейняли від своїх предків. Родина зберегла і шанує стародавні різдвяні звичаї та традиції. Одна з них – за святковим столом на Святвечір збираються усі хатні, колядують, ідуть до церкви на Всеношну та святкову службу. У родинному гнізді проживає літнє подружжя – Іван, 72 роки, та Світлана, 68 років, їхня донька Ярослава з чоловіком та молодшим сином Станіславом. Старша внучка після заміжжя перебралася до Ужгорода, на коляди приїжджає. Дідуся з бабусею вже порадувала правнучком Марком.

– Різдво – улюблене свято нашої родини. Мій чоловік п’ять років працює в Празі. Бере відпустку і приїжджає додому на Новий рік та Різдво, аби відзначити їх у сімейному колі, – каже пані Ярослава.

– Так, на Святвечір мають бути всі вдома. Цього дотримувалися й мої батьки, діди, – наголосила Світлана Іванівна і стала детально розповідати про обряди, звичаї: – Зранку жінки починають готувати страви на Святу вечерю. Печемо крачун (різдвяний хліб) порзний, з яйцями та молоком, на дріжджах. Зверху ставимо хрестик із того ж тіста. Хрест – символ Ісуса Христа. Його ставимо на стіл, але не їмо. Починаємо споживати на Старий Новий рік. Це свято уже веселе, піст закінчився, і починаються м’ясниці. Хліб не черствіє, не псується. Усі свята корачун стоїть на столі.

Мої батьки крачун ставили на солому, а я – на тарілку, на неї сиплю зерно пшениці. Моя мама, та й інші господині Турянщини, наливали мед у маленьку пляшку з пеніциліну, затискали в хліб і так ставили пекти. Той мед давали маленьким діткам як ліки: якщо була молочниця, то брали трохи меду на марлю і протирали язичок, обробляли рани, різні висипання на тілі. Якщо дитина сморкала, то цятку меду розводили із водою або материнським молоком і закапували в носик, у хворе вушко. Завжди допомагало. Донедавна і я так робила, а тепер ні, бо діти та онуки повиростали.

Коли я була мала, то підлогу встеляли сіном. Воно там лежало до Бабиного вечора, до 19 січня.

Новий рік 1 січня в нашій місцевості не святкувався. Які веселощі могли бути в період посту? Вдома ялинка ставилася лише перед Святою вечерею. Хазяйка варила-пекла, хазяїн годував худобу, а діти прибирали ялинку. Коли вже сідали за стіл, то з кожної страви бралося і неслося худобі. Це робив господар. Спочатку давав лизнути корові й поросяті, щоб життя йшло вперед, бо свиня риє вперед. Куркам давалося в останню чергу, бо кури гребуть назад. Частували також пса і котів та інших домашніх тварин.

Перед вечерею всі вмиваємося водою з копійками. У тазик наливаємо води з крана, додаємо свяченої, кидаємо копійки. Вмиваючи лице, примовляємо: «На щастя, на здоровля». Витираємо лице і руки вишиваним рушником. Одягаємось у святкове. У всіх кімнатах і на дворі включаємо світло, замикаємо вхідні двері на ключ, аби ніщо погане не йшло до хати. Поки вечеряємо, двері зачинені, і хто би не стукав, хто би не прийшов, не відчинимо. Під час вечері, а вона триває годину-півтори, із-за стола не можна вставати.

Якщо в обійсті є миші, то треба провести такий обряд: хазяїн стає звон (надворі), а хазяйка передає йому через вікно їсти мишам, примовляючи: «Миші, так бисьте вийшли з хижі, як іся їда». У перші роки, як ми тут стали жити, то були миші. Свекор стояв під вікном, я передавала йому їжу. Знаєте, після того гризуни не лізли до хижі.

Стіл застеляємо святковою скатертиною, по углах ставимо по зубчику часнику і по копійці – на здоров’я, багатство. Страви накладаємо і напої наливаємо в керамічний посуд, який спеціально купила Славка. Кожному тарілку, вилку, ложку, погар. Ідемо до столу, найстарший чоловік запалює воскову свічку, молимося «Отче наш», хазяїн благословляє стіл. Раніше свічку ставили лише в стакан чи кружку із зерном. Славка робить сучасну композицію, але я все одно сиплю туди зерна пшениці, кукурудзи, квасолі. Зерно – на багатство. Це зерно потім сипали до того, що засівали поле, щоб добре вродило.

Малі діти лізуть під стіл, я кажу: «Тю-тю», а вони: «Ко-ко», щоб кури неслися і виводилися ціплята (курчата). У господарстві утримуємо курей.

– Скільки страв і які є на вашому святковому столі? – цікавлюся.

– Наш стіл дуже багатий, буває, що страв більше 12: колочена квасоля, тушена (тушкована) капуста з грибами, палані крумплі з цибульов, до неї може бути грибова підлива, риба печена, копчена, оселедець, шпроти, котлети із опеньок, відбивні із глив, гриби мариновані, вінегрет, голубці. Коли нам хочеться, то варимо і грибову поливку. Із салатів буряк з хріном, мариновані огірки, помідори. На десерт яблука, горіхи, мед із власної пасіки. Обов’язково узвар із груш, яблук. Із алкогольних напоїв тільки домашнє вино.

Як поїли, наймолодший задуває свічку. Дивляться, куди йде дим: якщо д’горі рівно, то всі будуть живі до другого року, якщо дим іде у двері, то погана прикмета. Відімкнувши двері, починають колядувати стоячи. Іван Іванович грає на баяні, у хаті та на всю околицю лунає «Рожденство», «Нова радість стала», «Коли звізда ясна», «Небо і земля», «У Віфлеємі новина».

На 9-ту родина йде до церкви на Всеношну, яка триває до півночі. Повернувшись додому, лягають спати, аби відпочити і набратися сил, бо вранці о 9-й розпочинається святкове богослужіння.

7 січня смакують м’ясними стравами, які приготували напередодні, і чекають церковну коляду та колядників. «Наші двері відчинені для всіх конфесій. Церковній коляді даємо гроші, а колядникам – гостинці, солодощі, пригощаємо святковими стравами, тістечками. Готуємо всього багато, до речі, під час приготування не пробуємо, все додаємо на око, але страви вдаються смачними: і солені, і перчені в міру», – сміється пані Ярослава.

Своїми спогадами та враженнями поділився і господар Іван Іванович:

– Для мене Різдво – улюблене свято із самого дитинства. Ми не казали Різдво, а Рожденство, Сятий вечір. Ми, діти, дуже чекали ці празники, бо батько приносив ялинку і ми її радо прибирали, вішали іграшки, цукерки, дощик. Хлопці групами, по двоє-троє, зранку йшли до сусідів і казали: «Добрий рано, сиринч, Боже, дай. Принеслись ме вам яйця». Господарі давали горіхи, яблука, у 80-х роках і гроші. Люди радовалися, що до хижі прийшов хлоп, це означало, що в новому році все буде добре. Дівчата, жінки не ходили. Ми жили в Сімері, у селі коляди проходили дуже цікаво. Будучи четвертокласником, навчився грати на баяні. Люблю співати, колядувати. З дітьми, онуками одягаємося в різних персонажів і ходимо до родичів, друзів колядувати. Три роки тому приїхали до нас родичі із Словаччини, було їх аж 13. Вони одягнулися у своє національне вбрання і 7 січня ходили з нами колядувати. Яка це була краса, який спів! Незабутні враження.

Для читачів «Карпатського об’єктива» Іван Штелиха заграв на баяні та заколядував.

Тетяна ГРИЦИЩУК