Босі мандрівники тепер не самі

Босі мандрівники Іван та Юрій вирушили з Ужгорода до Харкова Вишиваним Шляхом. На 25 день подорожі вони пройшли 20 кілометрів зі Львова до Старого Села.

Про подорож хлопці розповіли на сторінці PROSTOBOSO.

“День 25
Львів – Старе Село
20 км

Ранок починаєм разом із Львівське Радіо. Діджеї поставили для нас вже давно забуту, але колись дуже відому пісню Гайтани – “самотня боса”. Також зранку Олександр дізнається, що сьогодні останній місячний день і переносить старт свого голодування на день пізніше, так би мовити в ногу із новим місяцем.

Сашко, в якого ми ночували, приєднується до нас і готовий пройти із нами босий. Також наші друзі зі Львову, Олександр і Олександра, вирішують пройти із нами весь день. Маємо 4 Саш. Це значить, бажання (коли стаєш між ними) здійснюється моментально!

На виході зі Львову, перебігаючи дорогу та ризикуючи власним життям, до нас приєднується чорно-білий пес, який не покидає нас і супруводжує весь день.

В селі Давидів, на футбольному стадіоні, влаштовуємо перепочинок і обід. Місцева малеча приходить грати у футбол, ми вирішуємо приєднатись. Починається захоплюючий матч між командою босих та взутих. Ставимо Івана на ворота і даємо йому камеру. В їх команді були такі зірки, як хлопець із футболкою Ван Персі і один гравець із Манчестер Юнайтед. Та досвід був на нашому боці. Свого апогею гра досягає, коли рахунок стає 2-2. По місцевим правилам грається до 3 голів. Хлопці із села Давидів тиснули нас, але в блискучій контратаці ми забиваємо переможний гол! Всі деталі цього матчу, можна буде переглянути пізніше, в нових серіях Prostoboso.

На прощання подружжя Саш бере з нас обіцянку сфоткатись в Дніпрі і в парку імені Горького в Харкові.

Під вечір ми бачимо, що наш пес має намір йти із нами дуже далеко і вирішуємо дати їй ім’я – Боса. Ще два дні тому нас була 2, а тепер вже четверо – я, Іван, Олександр та Боса. Така от боса банда!

В Старому Селі, де ми вирішуємо ночувати, починаємо шукати місце для нічлігу. Отримуємо із 15 відмов, та врешті-решт Роман погоджується нас прийняти і дати нам місце в літній кухні.

На подвір’ї нашу Босу двічі атакували місцеві пси. Тож ми забираємо її із собою в кухню.
В кухні із мебелі лиш маленький диванчик і 2 крісла. Іван із Олександром сплять на метровому диванчику “валетом”, а я здвигаю два крісла, і піднімаю свої ноги на їх верх. В таких ось дуже незручних позиціях ми засинаємо..”