Замість будинку – казковий палац. Закарпатка перетворила своє житло на справжній витвір мистецтва

Незвичний будинок пані Маріанни Ньорби, жительки с. Оленьово, відразу впадає в очі кожному, хто їде дорогою, що сполучає Сваляву та Перечин. Якщо інші хати ховаються за високими парканами, то до цього обійстя прохід вільний. Потрібно лише перейти через місток повз фантазійну огорожу з брамою – і відразу потрапляєш наче в казку. На подвір’ї зустрічають дивовижні лісові істоти, як справжні, так і міфічні. Побачити тут можна павука тарантулу, сову, журавлів, метеликів і навіть єдинорога. Господиня гостям завжди рада, відразу запрошує до хати та погоджується на інтерв’ю. Усередині будинок більше схожий на палац, ніж на звичайну сільську хатину: на стелях павичі й тигри, ліжко як у вельмож, туалетний столик та шафа вкриті золотими візерунками.

– Коли з’явилась ідея оздобити вашу оселю в такому стилі?

– Цей будинок залишився мені від бабусі. Після її смерті, 10 років тому, ми з чоловіком вирішили сюди переселитися. Хатина була збудована з глини, потребувала ремонту. Однак я вирішила зробити щось особливе. Коли пішла в декрет, з’явилося більше вільного часу. За освітою я економіст, та в якийсь момент у мені прокинулися здібності дизайнера. Усе починалося із в’язаних речей, потім перейшло на квіти, а вже потім свою фантазію я перенесла на інтер’єр. Усі ідеї народжуються в мене в голові, це переважно якісь дитячі спогади. У дитинстві я відвідала практично всі замки Закарпаття, а ще дуже люблю природу, спостерігати за тваринами, птахами, гуляти в лісі. Тут сама атмосфера спонукає творити, і ця лісова тематика мені дуже близька.

– Наскільки складна ваша робота, скільки часу витрачаєте, щоб оздобити одну кімнату?

– На оздоблення першої кімнати я витратила півроку. Це був найдовший період. Багато чого тоді ще не знала, не розуміла, як зробити краще, які матеріали використати, а вже над наступними працювала значно швидше.

– З чого складається таке оздоблення, які матеріали використовуєте?

– Каміння, шпаклівку, пінопласт, клей, фарби. Спочатку йде каркас – сітка. Вона натягується на всю стіну, а вже згодом можна нарощувати шматками з пінопласту ті елементи, які я хочу додати до композиції. Далі клей чи шпаклівка, можна доповнити камінням, якщо потрібно щось змоделювати, якийсь водоспад чи вежу. І останній етап – це фарбування. Він для мене найскладніший, адже малювати я ніколи не вміла, тож доводиться опановувати й цей вид мистецтва. Важко змішувати кольори та робити їх максимально наближеними до природних. Але, сподіваюся, з часом і цього навчуся.

– Як чоловік відреагував на ваше захоплення, чи допомагає вам у роботі?

– Спочатку він не сприймав серйозно моє захоплення. Навіть трохи сердився, адже цій роботі я приділяла багато часу. Але згодом почав підтримувати мене. Тепер без його допомогти мені вже не обійтись. У якийсь момент ми зрозуміли, що ця робота може приносити прибуток. Мені почали телефонувати, замовлення оздобити кімнату чи зробити якусь скульптуру просто посипалися. Наразі ми з чоловіком плануємо їхати до Бердянська, там потрібно оздобити готель у морському стилі. Тож доведеться покинути домівку на кілька місяців.

– Чи часто до вас заходять туристи або мандрівники, щоб помилуватися вашим казковим будинком?

– Узагалі я завжди тішуся, коли моє обійстя відвідують гості. Їх до карантину було дуже багато, адже в нас тут туристична зона, поруч багато санаторіїв. Були мандрівники з Чехії, Словаччини, навіть зі Сполучених Штатів. Тепер приходять лише туристи з інших областей. Хтось зупиняється, щоб просто сфотографуватись, хтось – щоб перейняти досвід. Але зазвичай до мене заходять творчі люди – художники, скульптори. Найбільше їх вражає мій унікальний стиль.

– Чи допомагає вам у роботі син?

– Звичайно. Він уже й сам почав потрохи майструвати. Щоправда, це поки що невеликі роботи, приміром, дерев’яні будиночки. Він отримує величезне задоволення від роботи і дуже тішиться, коли бачить її результат.

– Що у вас у планах, яких ще елементів не вистачає у вашій казковій композиції?

– У кімнатах уже немає місця, де можна було б щось додати, тут я використала кожен клаптик. Ми навіть меблі створили в такому ж лісовому стилі: і диван, і стіл, і стільці. А от надворі місця ще вдосталь, там з’являться лісові ліхтарики, планую змайструвати ще одного єдинорога (їх, за задумом, мало бути два), цілком можливо, на подвір’ї в майбутньому оселиться ще багато інших лісових тварин.

Світлана КОМЛЄВА