Закарпатка за кордоном: моя французька мрія здійснилася на всі сто

Ви пам’ятаєте про свої мрії, про те, як колись хотіли побувати в якійсь країні, де вам здається, що все ідеальне і саме тут ви можете стати щасливою людиною? Якщо так, то ми щиро раді за вас, а якщо ні, то розповімо вам таку історію.

Трапилася вона з нашою землячкою Оксаною Моріс (за чоловіком, – авт.), яка з дитинства мріяла про подорож до Франції, до самого Парижа, але її батьки працювати в бюджетній сфері, і такі бажання на той момент не могли здійснитися. Проте ця мрія вплинула навіть на здобуття вищої освіти, адже дівчина вступила на факультет іноземних мов за спеціальністю «Французька мова та література». А далі одного дня Оксана просто дізналася про освітню програму Au pair, яка давала можливість відвідати іноземну країну й передбачала роботу нянею та паралельне навчання протягом року. Відтоді дівчина вже чітко бачила шлях до реалізації своєї «французької» мрії.

Пройшовши співбесіду та цілу купу бюрократичних процедур – від заяви в деканаті та пошуку сім’ї саме в Парижі й до купівлі квитків, – вона нарешті сиділа в літаку й від емоцій, які переповнювали її в той момент, навіть змушена була випити заспокійливі ліки.

 У Франції в аеропорту її чекала вся сім’я Паскаль – батьки та троє маленьких діток. Перше враження в Оксани було дуже позитивне, крім того, на неї чекали квіти й подарунок – добірка найкращих французьких комедій.

Оселилася українка в будинку господарів у передмісті Парижа в кімнаті з окремим входом та ванною, що було дуже практично. Це була стара сімейна резиденція. Незважаючи на те, що будинок мав уже понад два століття, у нього був дуже стильний вигляд і практичне планування та наповнення. Крім того, позаду розкинувся справжній сад, де можна було гратися з дітьми чи просто відпочивати.

Першого дня після приїзду Оксана розпаковувала речі, за обідом познайомилася з усіма членами сім’ї Паскаль ближче та вручила їм автентичні подарунки, вивчала будинок і правила родини, отримала ключі від будинку та «власного» автомобіля, адже мала щодня возити й забирати із садочка та школи дітей.

Тут слід знати, що, згідно із законом, робочий тиждень у тих, хто працює за програмою Au pair, становить 25 годин плюс кілька додаткових вечорів догляду за дітьми (коли батьки кудись їдуть на весь вечір, – авт.) на місяць. До речі, конкретні робочі години й обов’язки варіюються залежно від потреб сім’ї.

Проте трапляються й винятки, і випадок Оксани є підтвердженням цього, адже її робочий тиждень був таким: зранку в будні вона відводила дітей до садочка та школи, далі до 14.00 мала час для навчання, після 16.30 забирала своїх вихованців і відводила на додаткові заняття, потім робила з ними домашні завдання, далі були ігри, прогулянки, а о 19.30 на неї чекала щоденна вечеря з сім’єю. Після цього передбачався вільний час, але до 23.00 вона мала обов’язково повернутися додому. Вихідні були за домовленістю, але наша героїня практично завжди в ці дні допомагала Паскалям по господарству: з прибиранням, пранням, поїздками до супермаркету за продуктами, а також доглядом за дітьми тощо.

Оксані дуже поталанило, адже господарі хотіли, щоб вона фактично  почувалась як вдома і була ніби старшою сестрою для їхніх дітей. Дівчина зрозуміла це практично одразу й дуже відповідально ставилася до своїх обов’язків та домовленостей, особливо в питанні догляду за малечею.

Щодо зарплати, то її як такої в цій програмі не існує, але кожна сім’я виплачує кишенькові гроші (за законом, мінімальна сума – 300 євро на місяць), а крім того, зобов’язана надати житло, їжу та всі інші необхідні для існування блага цивілізації. Проте, за словами Оксани, вона отримувала «законні» 500 євро на картку офіційно, а іншу, до речі, більшу суму – готівкою кожної п’ятниці після вечері.

Процес адаптації до нових умов відбувся гладко і нескладно, адже вона вільно володіла французькою мовою й досить добре англійською, а сім’я була дуже відкритою та доброзичливою.

«Звичайно, протягом перших двох-трьох місяців виникали складні моменти, адже ти повинна підлаштуватися під ритм життя інших людей і повністю від них залежиш, але для мене це виявилося хорошою перевіркою особистісних якостей», – розповіла Оксана.

         Так минув майже рік, і їй треба було повертатися додому. Але Оксана  скористалася можливістю програми і продовжила своє перебування ще на рік. Саме тоді й розпочалися глобальні зміни в її житті.

«З цього моменту почну трохи детальніше. Тож мої вже колишні «господарі» Домінік та Ельза мають кілька сімейних чи, краще сказати, родинних бізнесів, а також власне агентство, яке займається організацією різних заходів. Одного дня Ельза просто запропонувала мені спробувати себе в цьому напрямі. Я одразу ж погодилася, і наступні кілька тижнів були дуже насиченими. Ми все встигли, зібрали під одним дахом понад 500 жінок, які або вже мали власний успішний бізнес, або тільки розпочинали свою справу. Були класні спікери, благодійний аукціон, цікаві конкурси, розіграш прикольних призів. Виявилося дійсно цікаво і пізнавально. Це був мій перший досвід у цьому напрямі.

Там я познайомилася з Ізабель, класною молодою мамою, яка мала власний успішний бізнес у сфері торгівлі, і вже наступного дня ми сиділи в кафе поблизу Єлисейських полів та пили каву. Згодом до нас приєднався і її брат Філіп, бо жінка розповіла йому, що її нова подруга з України. Цікаво, але до того часу він постійно говорив родичам, що хоче одружитися саме з українкою, бо вони дуже гарні та хазяйновиті. Ця «аксіома» з’явилась у Філіпа вже досить давно, адже він приїжджав з друзями на Євро-2012 і жив у знайомих у Києві, бував у Львові та Донецьку, а також дивився різні передачі про Україну. Тож так ми й познайомилися з майбутнім чоловіком…

Далі був букетно-шоколадний період, день святого Валентина, освідчення і маленьке, але дуже гарне весілля на 40 чоловік, яке мені допомогла організувати Ельза. З мого боку на святі були «мої» Паскалі та родичі з України. А через рік із хвостиком у нас народився синочок, якого ми назвати на честь чоловіка – Філіпом. Чоловік дуже гордий цим фактом і всім постійно про це розповідає. У Філіпа дуже велика квартира поблизу Паризької опери, і я щодня годинами гуляю з сином навколо неї.

До речі, я дуже часто допомагаю Ельзі (з якою ми тепер подруги, крім того, вона хресна мати нашого Філіпа) з організацією різних заходів, а також працюю гідом. З часом хочу відкрити власне туристичне агентство, але вже після завершення пандемії.

Тож що ще сказати? Я живу в Парижі, практично щодня п’ю каву і їм половинку круасана (намагаюся тримати себе у формі) в паризьких кафе, гуляю поряд із Лувром, Тріумфальною аркою, Ейфелевою вежею, Пантеоном чи Нотр-Дам де Парі, уже куштувала безліч видів сиру та сортів вина і знаю, які на смак справжні жаб’ячі лапки… Моя мрія про Францію і Париж здійснилися на всі сто, і я цьому безмежно рада!

А читачам «Карпатського об’єктива» бажаю щасливого 2021 року й побільше мрій, адже вони матеріалізуються. Повірте мені!»

Юрій КОПИНЕЦЬ