Від лікаря до маркетолога – трансформація мрії: історія закордонного життя закарпатки

Ця історія закордонного життя напевно чимось схожа на сотні тисяч інших, адже людські життя та долі так чи інакше переплітаються. Всі ми прагнемо бути щасливими, жити у добробуті та бути успішними. Однак дістатись таких цілей можуть далеко не всі – хоч і докладають для цього максимальних зусиль. Хтось бачить щастя у багатстві, хтось у вдалому особистому житті, хтось хоче усе й одразу.

Своєю історією з нами поділилася закарпатка Надія, яка пройшла непростий шлях до свого щастя. Ще навчаючись у школі, у своєму маленькому селі, Надія мріяла стати лікарем, допомагати людям своїми знаннями. Вчилася багато, проте з ключовими для вступу предметами все-таки були проблеми. Її батьки не могли дозволити собі репетиторів, адже заняття коштували не дешево, тому дівчина була змушена готуватися сама. Звісно, конкурс на медичний факультет завжди великий, тому й оцінки на екзаменах потрібно було отримати високі.

Доля посміхнулася Надії – вона отримала місце у списку на контрактну, платну форму навчання. Дівчина була рада, однак знала, що батькам потрібно ще більше працювати та заощаджувати, щоб оплачувати навчання дочки та проживання в іншому місті. Життя у місті спочатку радувало Надію, однак з часом зрозуміла, чим воно відрізняється від села – вона побачила зовсім інші людські цінності та готовність йти «по головах».

Надію, як дівчину з села, одразу не злюбили «міські» дівчата з її групи, постійно жартували над нею, її одягом та манерами. Приходячи кожного вечора до своєї кімнати у гуртожитку дівчина плакала та хотіла кидати навчання, яке й так давалося непросто. На другому курсі навчання легше не стало. Крім того, дівчина була змушена влаштуватися на роботу, бо її батько захворів і грошей катастрофічно не вистачало. Поєднувати навчання та роботу в супермаркеті було складно, дівчина спала усього кілька годин на добу. Важкої праці Надія не боялася, більше її лякав стах не впоратися з навантаженням університетської програми.

Важкими, спільними з мамою, зусиллями дівчина закінчила четвертий курс медичного факультету. Однак її чекало непоправне горе – помер батько, а мати, яка не змогла змиритися з втратою близької людини, покинула цей світ через два місяці після смерті чоловіка. Так Надія залишилася сама у всьому світі – без батьків, люблячої родини та підтримки. Хвороби обох батьків розорили родину, продати будинок у селі ніяк не виходило, тож продовжувати навчання у виші дівчина не змогла.

Надія повернулася до рідного села та влаштувалася на роботу у місцеве відділення поштамту. Кінці з кінцями зводила, проте перспектив ніяких. Переїздити до міста коштів не було, адже аренда квартири коштувала не дешево, навіть якщо жити з кимось, а із заробітної плати звичайного касира на такі «розкоші» не вистачало б. Одного дня Надія вирішила, що в Україні її нічого не тримає й іншої перспективи закінчити навчання, як заробити кошти за кордоном не бачить.

Дівчина звернулася за допомогою до подруги своєї матері, діти якої уже не перший рік працюють за кордоном та мають можливість забезпечувати престарілих батьків. Їй допомогли знайти роботу в одному з готелів Праги, залишалося тільки впорядкувати справи з документами та їхати. І от вже через місяць Надія приїхала до Праги. Вона тимчасово зупинилася на квартирі, яку знімали її знайомі односільчани. Перший робочий тиждень був складний – дівчина працювала по 12 годин на добу прибираючи готельні номери. Така робота дала їй змогу знімати кімнату у квартирі, харчуватися та відкладати непогану суму на продовження навчання. Пропрацювавши кілька місяців без вихідних Надія вирішла хоч день погуляти вулицями Праги та познайомитися з визначними місцями старовинного міста. Велич столиці Чехії її вразила, адже до цього часу нічого схожого навіть не бачила – Надія ніколи навіть не виїздила за межі України. Саме того дня дівчина зрозуміла, що хоче жити в такому мальовничому місті, стати його частиною.

Проходили місяці, рік, другий, третій, четвертий, проте Надія і не думала повертатися додому. Дівчина вивчила чеську мову та влаштувалася продавчинею-консультантом в мережевий магазин парфумерії. Робота була значно вищого розряду ніж вона знаходила до того, тож вважала себе щасливою. За роки роботи в Празі дівчина познайомилася з приємними дівчатами, які й стали їй добрими подругами про яких тільки міряти можна. Єдине, що засмучувало Надію – її мрія стати лікарем так і не здійснилася. Вона хотіла продовжити навчання на медичному факультеті найстарішого університету Праги – Карлового. Проте для початку навчання їй необхідно було перескласти ряд дисциплін та й навчання коштувало значно дорожче ніж в Україні. Ще одним фактором була мова – специфічна термінологія все-таки переконала дівчину змиритися з нездійсненністю давної мрії.

Хоча Надія могла повернутися та продовжити навчання у Україні – не хотіла цього, вирішила осісти у Празі назавжди. Довго думаючи дівчина все-таки вирішила вступити до університету, але на факультет маркетингу. Звісно ця спеціальність була кардинально протилежною тій, в якій Надія бачила себе останні 10 років. Однак її зацікавила ця сфера, вона добре ладнала з людьми та бачила себе частиною офісної системи.

Навчатися Надії подобалося та й пощастило, що могла спокійно поєднувати освіту та роботу в магазині. Вже на третьому курсі, після літньої практики в рекламному агентстві, дівчині запропонували роботу по фаху, що неабияк зацікавила її. Вона допомагала з різноманітними проєктами та могла бачити специфіку роботи зсередини – це був неоціненний досвід. Надія закінчила університет та продовжила працювати в компанії, що дала їй шанс проявити себе, однак уже на кращій посаді та із значно вищою заробітною платою. Дівчина була задоволена своїм життям, роботою, успіхами – все це вона досягла завдяки своїй наполегливості.

Зараз Надії вже 39. Вона успішна у своїй справі – керує відділом маркетингу у великій компанії, у її підпорядкуванні 14 працівників і зараз вже вона дає настанови та накази. Два роки тому Надія вийшла заміж. За лікаря. Цікаво повернулося життя. Зараз жінка щовечора слухає історії з робочих буднів коханого чоловіка та ніби переживає їх на собі, може підтримати розмови на тему медицини – чотири роки університету не пройшли дарма.

Жінка переконана – навіть якщо ваша заповітна мрія не здійснилася не бійтеся ставити перед собою нову. Вона може бути ще кращою за попередню та зробить вас не менш щасливою людиною!

Вікторія КОПИНЕЦЬ