Як екскурсія до Ужгорода назавжди змінила життя української дівчини

Героїня нашої розповіді – тернопільчанка Катерина, яка переїхала з України до Німеччини ще у 2013 році. Вона виросла у звичайній інтелігентній сім’ї, де батьки – педагоги, які не покладаючи рук працювали все життя, щоб створити своїм дітям гідні умови для самореалізації. І якщо старший брат Олексій уже давно завершив навчання в університеті та працював, створив сім’ю і став батьком, то Катя ще шукала себе, хоч і мала хорошу освіту. Та й сім’ю створювати не дуже поспішала, бо минулі стосунки завершилися, м’яко кажучи, не дуже вдало.

«Колись я і не задумувалася над тим, щоб виїхати з України, але я завжди хотіла жити кращим життям, ніж прожили мої батьки. Саме тому у певний момент і з’явилася ідея поїхати до нормальної європейської країни і спробувати себе там реалізувати. Але конкретного плану і дедлайну я собі не ставила…

І взагалі, вибрала я Німеччину спонтанно, бо спочатку думала і мріяла про Францію. Навіть французьку мову почала вчити. Але життя таке непередбачуване… Просто одного разу погодилася з друзями поїхати до Ужгорода на вихідних на екскурсію.

Нас чекав прекрасний гід, який за кілька годин показував нам це дуже гарне і старовинне місто. І вже коли ми попрощалися з ним, то всі вирішили піти трохи посидіти у пабі, бо до поїзда ще було кілька годин. Коли ми зайшли у паб, то одразу почули німецьку мову. А все через те, що там уже сиділа досить емоційна компанія молодих чоловіків, які дивилися якийсь футбольний матч, дуже голосно його коментували саме німецькою і пили пиво. Ми теж присіли за великий столик і почали ділитися враженнями за весь день.

І тут один із компанії «німців» підійшов до нас і попросив, чи не міг би хтось із нас їх сфотографувати. Я чомусь перша підняла руку і погодилася. Після того, як я зробила пару фото, він подякував мені й спитав щось німецькою, але я тільки головою похитала, бо нічого не зрозуміла. Тоді він перейшов на англійську і спитався, чи я його розумію. Я відповіла, що так. Ми трохи поговорили, а далі розійшлися і сіли за свої столики… Так ми і познайомилися з Йоганом Бауером – моїм теперішнім чоловіком.

Перед нашим виходом із пабу Йоган знову підійшов до мене і попросив контактний номер телефону чи електронну адресу. Я задумалася на мить, а далі показала йому свій акаунт у Фейсбуці, він його сфотографував на смартфон і все. Ми пішли собі на поїзд, а вони залишилися. Вже у поїзді я подумала, що це було просто так, із ввічливості. Але за кілька днів Йоган попросився до мене у друзі і понеслося – повідомлення, лайки, коментарі під моїми фото, привітання зі святами…

А одного разу він попросив мою скайп-адресу і за пару хвилин передзвонив мені. Це були вихідні і я змогла досить довго з ним поговорити. Так ми спілкувалися десь вісім місяців, а потім він запросив мене до себе у гості. Просто отак взяв і запросив. Я, звичайно, зніяковіла і не знала що відповісти, бо почуття були якісь незрозумілі – ми з ним вживу поговорили пару хвилин, спілкувалися онлайн, мали багато спільного і це більше нагадувало просту хорошу дружбу, а тут – у гості запрошують, і не на сусідню вулицю, а у Гамбург, а він у Німеччині знаходиться.

Я чесно відповіла йому, що подумаю і дам відповідь за кілька днів. Уже після розмови я підійшла до своєї мами і прямо запитала, що мені робити. Моя мама чомусь відповіла, що мені треба поїхати. Я дуже здивувалася з її відповіді, але за наступну ніч зрозуміла, що дійсно треба поїхати і «розібратися» у цьому Йоганові, бо почуття – дивна штука, можуть за мить перевернути все у голові.

За кілька днів ми знову зідзвонилися і він одразу запитав, коли я зможу приїхати до нього в гості. Я знову зніяковіла, але відповіла, що треба приготуватися, зібрати речі, домовитися про непередбачувану відпустку на роботі. Йоган уважно все вислухав, а потім просто сказав: він зробить усе можливе для того, щоб я змогла приїхати.

Коротше кажучи, я за два місяці вже була готова і літаком прилетіла до того ж таки Гамбургу. Йоган чекав мене з табличкою і квітами на виході з аеропорту. Що мені одразу сподобалося у ньому, то це те, що він поводив себе дуже по-джентельменськи: подарував мені дуже гарні ромашки і ми поїхали до готелю! Він винайняв для мене номер у маленькому затишному готелі у передмісті… Коли ми приїхали, він допоміг мені занести усі речі, домовився про вечерю, бо вже було дуже пізно, і ми з ним повечеряли у номері, а далі розмовляли майже до самого ранку. Перед виходом він мене галантно поцілував у руку і ми домовилися, що він прийде після роботи, і ми підемо гуляти.

Ми практично кожен вечір гуляли по місту, їли піцу і німецьке морозиво, були на кількох безкоштовних концертах разом із друзями Йогана, я познайомилася із його рідними – старшим братом Генріхом і сестрою Клавдією. І Клавдія одразу наробила мені купу компліментів, а братові сказала, щоб мене не відпускав додому.

Так я поступово і закохалася у Йогана, а він мені згодом зізнався, що вже давно мене покохав, але переживав, щоб я не думала, що він має на меті якісь несерйозні чи миттєві бажання.

У передостанній вечір мого від’їзду він запросив мене до себе додому. Я купила вино і прикольну рамку для фото, як подарунок. Крім цього, я вирішила одягнути спеціально привезене плаття. Йоган зайшов за мною до готелю і ми разом поїхали до нього. Вже перед порогом його будинку я чомусь перелякалася, але він тільки посміхнувся і запросив першою зайти до будинку.

А там… на мене чекала вечірка на мою честь, його брат зі своєю жінкою, сестра із хлопцем, друзі і… мама з татом. Я так почервоніла, що його мама аж засміялася і просто дала мені в руки келих вина. А я від хвилювання подарувала рамку для фотографій не Йогану, а його мамі. Тепер уже всі почали сміятися. Вечір пройшов у хорошій та веселій атмосфері і я вже не поверталася до готелю, бо просто заснула у кріслі біля каміну.

Наступний день був узагалі особливим – почалося з того, що із самого ранку я отримала подарунок від мами Йогана – дуже гарну брошку-метелика, а сестра подарувала мені зимову шапку та шарф і сказала, що чекає мене у гості, бо на лижі цього року не поїде, якщо я не приїду до них. Йогана із самого ранку не було вдома – його батько сказав, що він скоро буде, бо «мусів» терміново поїхати на роботу. І він дійсно десь за годину повернувся. Ми поснідали і Йоган запросив мене погуляти біля будинку. І, коли ми гуляли, він почав розповідати мені, що я вчора всім сподобалася, а його тато сказав, щоб він подумав дуже серйозно і вирішив, що хоче від життя. А далі просто став на коліно і освідчився.

Я мало не зомліла від несподіванки… Потім я почала плакати, але, повитиравши сльози і перевівши дихання, дуже серйозно подивилася йому в очі, а потім сказала «Так». І знову заплакала… Десь за півгодини ми повернулися до будинку. Чомусь усі одразу зрозуміли, що сталося, і ми тільки підтвердили їхні здогадки своїми посмішками, а я – ще й сльозами.

Поверталася я додому вже зарученою дівчиною. Мама і тато були, м’яко кажучи, шоковані, брат із жінкою теж. Але брат відвів мене до окремої кімнати і попросив усе розповісти. Ми десь годину розмовляли, далі він покликав маму, а мене попросив вийти з кімнати. За півгодини мама вийшла і просто поцілувала мене у чоло…

Я дійсно приїхала на різдвяні та новорічні свята до Йогана. На цілих два тижні, і я вже не поселялася у готелі (посмішка – авт.). А за кілька місяців мої батьки і брат із жінкою також приїхали у гості до Німеччини. А далі, навпаки, – всі Бауери приїхали до нас… Наші мами відтоді щотижня зідзвонюються і говорять по кілька годин щоразу.

Вже за кілька місяців ми одружилися. Я вже давно вивчила німецьку, отримала економічну освіту і працюю у банківській сфері. І у нас вже є маленький синочок – Міхаель. Хоч я постійно називаю його Михайликом і розмовляю з ним і німецькою, і українською!

І, знаєте, я завжди буду вдячна Ужгороду за те, що завдяки йому знайшла свою долю».

Юрій КОПИНЕЦЬ