Зорепад Персеїди – яскрава астрономічна подія серпня. Фото

Ніч на Невицький замок насувається стрімко і раптово. Здавалося, тільки що горизонт переливався променями західного сонця, а через секунду все вже потопає у серпанку літньої ночі. Небо зовсім низько, із щедрим розсипом зірок, і цвіркуни співають так, наче востаннє…

Щороку в серпні відбуваються видовищні зорепади Персеїди. Це красиве і незвичайне астрономічне явище також відоме як серпневий «зорепад», адже пік Персеїд припадає саме на цей місяць. Щорічно його можна спостерігати із 17 липня до 24 серпня, але найбільший пік припадає на 11, 12 та 13 серпня.

Метеорний дощ над Невицьким

Уже третій рік поспіль «Клуб піших туристів» і власне його керівник Орест Когут влаштовують нічні посиденьки «Метеорний дощ Персеїди та Лечо-party в Невицькому замку». Цьогоріч, аби спільно подивитися на зорі та цікаво провести час, зголосилося близько ста людей.

– Я дуже хотів бодай на одну ніч вдихнути у замок життя. А ще показати Оноківській ОТГ, який у них великий туристичний потенціал, – розповідає закарпатський гід, екскурсовод Орест Когут. – Цьогоріч із пандемією ми довго вагалися – йти чи не йти, але зрештою відважилися. На моє здивування, приїхали люди з усього Закарпаття і навіть Києва. Публіка була абсолютно різношерстою: старші люди, молодь, діти. Ми варили лечо, пили глінтвейн, співали пісень, грали в крокодила і, звісно, – спостерігали за нічним небом. Паралельно тривали лицарські бої, за що дякуємо хлопцям із Чинадієва. Кожен узяв із собою килимок і спальник, і вже опівночі ми почали спостерігати за зорепадом. Найкраще було видно зоряне небо тоді, коли Невицьке та Ужгород занурилися в сон. Комусь навіть удалося побачити супутники Ілона Маска. Що вже казати про зорепад, він був просто фантастичним!

«Падаючі зорі» – це «загублені» кометою часточки

Спостерігають за зорепадом не тільки ті, хто хоче побачити незвичайний небесний феномен і загадати бажання. За Персеїдами дуже уважно стежать науковці. Детальніше про те, що це за астрономічне явище, ми розпитали у людини, яка дійсно знає про астрономію чимало, – ужгородця Віктора Гануса, вчителя фізики та астрономії Лінгвістичної гімназії ім. Т. Г. Шевченка.

Читайте також:

Комета Neowise очима ужгородського вчителя: космічна гостя, якій кортить розгледіти Землю зблизька. Фото

– Зорепад – це явище, що відображає факт проходження Землі через шлейф (рій) пилових та дрібних кам’яних частинок, які рухаються у просторі по тій орбіті, що й материнська комета, – розповідає Віктор Михайлович. – Більшість частинок має розміри десь із піщинку, але трапляються і крупніші. Влітаючи на великій швидкості (50-60 км/с) в атмосферу Землі, нагріваються, починають плавитись і більш-менш яскраво світити, що і створює ілюзію «падаючої зірки». Речовина з поверхні піщинки чи камінця випаровується, зривається потоками повітря і розсіюється, утворюючи помітний слід. Ось це явище ми й називаємо метеором, а рій частинок – метеорними тілами. Метеорний потік, про який іде мова, отримав свою назву за сузір’ям Персея, де розташований його радіант – область простору, з якої у різних напрямках час від часу і вилітають метеори. Але різні за напрямком траєкторії польоту – це, знову ж таки, ілюзія. Насправді частинки летять паралельними шляхами. Залізничні рейки, наприклад, теж створюють враження того, що на горизонті сходяться, але ми ж розуміємо, що вони лежать паралельно. «Падаючі зорі» – це і є «загублені» кометою часточки, – зазначає Віктор Ганус. – Згадувана комета Свіфта-Таттла, що кожні 133 роки наближається до Сонця, при кожному зближенні втрачає лід – цементуючу речовину, через що і «губить» вкраплені в її тіло тверді частинки. Вони розсіюються вздовж траєкторії її руху. Чим більше обертів навколо Сонця здійснила комета, тим більше частинок вона втратила і тим рівномірніше вони розташовуються вздовж її орбіти. Зорепад Персеїди тому й щорічний, що материнська комета має дуже поважний вік.

«Впіймати» частинку Всесвіту

З тієї безлічі метеорних тіл (піщинок і камінців) можемо побачити і «впіймати» в об’єктив фотокамери тільки ті, які потрапили в атмосферу нашої планети, спалахнули і цим спалахом дали нам знати про своє існування, яке на цьому, як правило, і закінчується, розповідає Віктор Михайлович. – Сфотографувати метеор – велика рідкість, адже неможливо передбачити, куди і в яку мить прокреслить на небі свій слід метеор. До того ж, він має бути достатньо яскравим. У науковців та аматорів зустрічаються камери огляду всього неба, які зафіксують кожен метеор, незалежно від напрямку польоту. Я ж використовую звичайну цифродзеркалку, у якої поле зору досить обмежене. Але цьогоріч мені пощастило «впіймати» в об’єктиві камери два метеори, один з яких особливо яскравий. Такі метеори називають ще болідами. І тільки масивні часточки (десятки, сотні і більше грамів), яскраво спалахуючи, не руйнуються повністю на шляху до землі, а випадають на її поверхню. Якщо вам пощастить знайти такий оплавлений камінець, то з великою ймовірністю це може бути метеоритом. Значну частину метеоритів вдається знайти за допомогою камер огляду всього неба. А ось найбільший із кам’яних метеоритів зі знайдених у Європі в новітні часи (1866 рік) впав у наших Карпатах, у Великоберезнянському районі, поблизу села Княгиня, від якого і отримав свою назву. Його і шукати особливо не довелось, адже політ боліда, який завершився випаданням метеориту загальною масою уламків понад 500 (!) кг, відбувся серед білого дня, супроводжувався гуркотом, димовим слідом та сліпучим сяйвом. Три його найбільші уламки масою близько 280 кг зараз знаходяться у Віденському музеї природознавства.

Про цьогорічний зорепад

Віктор Ганус наголошує, що найкраще спостерігати за Персеїдами 12-13 серпня, за містом, де відсутнє штучне освітлення, а огляду не заважають високі дерева та будинки. Якщо ніч ще й безмісячна – взагалі чудово!

– Стелите каремати, килимки, щось м’яке під голову – і насолоджуйтесь видовищем. Щоправда, доведеться набратися терпіння. Навіть не так важливо знати, де знаходиться той радіант – метеори ширятимуть по всьому небу. Як правило, дивимось у зеніт, а якщо є компанія, то можна розподілити небо на сектори огляду, щоб не проґавити жоден. Цього разу ми виїжджали у Горяни, на поле, вище Ротонди, – розповідає Віктор Михайлович. – Цьогорічний пік зорепаду не можу об’єктивно оцінити, тому що переважно був зайнятий роботою з телескопом. Невелика, але різновікова група по черзі роздивлялася Юпітер, Сатурн, зоряні скупчення. А ті, хто спостерігав за метеорами, не змовляючись, сповіщали інших про особливо яскравий «екземпляр» вигуком, подібно тому, як на стадіоні реагують на гострий момент гри. Дружина відзначила, що метеорів не було багато, але частка яскравих серед них доволі висока. Кілька років тому групою з 10 чоловік ми за дві години нарахували більше 80 (!) метеорів. Оце було видовище! Більш яскраве «небесне шоу» я бачив у листопадову ніч 2001 року під час далекої поїздки. Сидячи за кермом і концентруючи увагу на дорогу, я щохвилини встигав помітити два-три метеори крізь лобове скло з обмеженим оглядом. Це було вражаюче! Той потік має назву Леоніди, бо його радіант розташований у сузір’ї Лева. До речі, і Персеїди можуть влаштувати таке розкішне видовище у роки, коли материнська комета наближається до Сонця. Частота спалахів може сягнути 200-500 (!) за годину. Але чекати цього потрібно ще понад 100 років!

Христина БІКЛЯН

Фото з особистого архіву Оксани Шуфрич та Віктора Гануса