Родина Майор із Вишкова святкує Різдво двічі

Недаремно наше Закарпаття називають Срібною Землею, бо саме в цьому мальовничому, багатонаціональному краї переплелося все найкраще: традиції, звичаї, культури…

Так уже склалося історично. Однак у цьому і полягає весь колорит та унікальність закарпатців, які вміють цінувати та поважати спільну історію, бути толерантними одне до одного. До прикладу, у час, коли більшість українців ще навіть подарунків до Різдва не придбали, на Закарпатті вже готуються до народження Спасителя. А чимало сімей відзначають одне з найбільших християнських свят двічі: як за григоріанським, так і за юліанським календарями. І роблять це весело, у родинному колі, з колядкою, прославляючи народження маленького Ісусика. Серед таких і дружня родина Майор із хустського Вишкова, яка наразі нараховує чотири покоління: найстаршим є 91-річний глава родини, відомий казкар і коломийкар, поціновувач народної мудрості дідусь Михайло, а наймолодший представник славного роду – 9-місячний синьоокий Сашко. Щороку найбажанішим святом для родини є Різдво, його чекають із нетерпінням і духовним піднесенням. Особливо важливим, на думку дідуся Михайла, є період підготовки до цього світлого свята.

«Із дитинства мене вчили батьки, що період приготування до Різдва – це Богом благословенний час для того, щоб забути старі образи, перепросити тих, кого ми могли скривдити, подякувати тим, хто зробив нам добро чи просто був поруч із нами протягом цього року. Тому ці настанови я завжди казав своїм дітям, а вже ті, у свою чергу, передають цю істину своїм онукам та правнукам. Адже недарма напередодні Різдва люди дотримуються Адвенту – часу в очікуванні свята, коли особливо звертають увагу на духовне життя, перебувають у пості», – розповідає дідусь Михайло, дружина якого – Маргарита походила зі славного католицького роду Мандриків.

А найбільше, зізнається дідусь, радіє його серце, коли вся родина збирається за святковою вечерею, з молитвою, щирою колядкою у цей різдвяний час. Оскільки дві доньки із сім’ями живуть у Хусті, то 25-го грудня велика родина збирається у місті над Тисою – у домівці однієї з онучок. Адже так збіглося, що у цей величний період у родині – подвійне свято: крім Різдва, свої дні народження – 25 і 26 грудня – відзначають і двоє онуків дідуся. У родині їх так і називають – різдвяними іменинниками. Коли на вечірнє небо сходить перша зірка, молодий господар хати запалює різдвяну свічку, промовляє молитву і благословляє їжу. Усі разом, інколи навіть під супровід баяна (один із родичів – віртуозний музикант), колядують «Mennyből az angyal», а також улюблені дідусеві – «Бог Предвічний народився», «Іде звізда крайом світу» та інші, адже яке Різдво без колядки? Кожна колядка завершується віншуванням – побажанням родині достатку, насамперед мається на увазі, щоб родина була здоровою, аби у хаті панували мир, добро й злагода.

Цікавою є церемонія отримання різдвяних подарунків, які завбачливі господарі кладуть для кожного гостя під ялинку. Коли настає час їх отримувати – господар дзвонить у різдвяний дзвіночок, сповіщаючи діткам, що Ийзушко приніс їм презентики. А ще кажуть, мелодія різдвяного дзвіночка вітає появу на світ Христа і допомагає розігнати злих духів у темряві. Після трапези всі йдуть до церкви на вечірню службу.

А ось на Святвечір, 6 січня, хустські родичі вже їдуть у Вишково. З тих часів, як бабуся Маргарита відійшла за межу, роль берегині великої родини перебрала тітка Ірина – наймолодша з трьох доньок. Тому на Святвечір уся дружня родина, а це немало-небагато – 20 осіб, збирається за її гостинним столом, що традиційно складається із 12 страв. Сама вечеря розпочинається з молитви, яку виголошує старійшина роду – дідусь Михайло, згодом долучається вся родина.

Цього різдвяного вечора наймолодші представники родини особливо чекають на бетлегеми. На жаль, із кожним роком їх стає все менше, але ті вертепники, що готуються до дійства, – варті уваги. Все у них відбувається яскраво і весело. Серед дійових осіб – ангели, царі, чорти, дід, баба та інші. Радість та втіха не тільки для малечі, але й для дорослих, бо відразу відчувається у хаті справжній дух Різдва. Вертепники заходять до хати, спочатку повідомляють, що на світ зійшла весела новина, що Діва Марія Сина Божого породила. Потім співають багато колядок, а родина їм дружно підспівує.

Цікаво, що ексклюзивний домашній вертеп щороку прикрашає й оселю пані Ірини. Господар Іван разом із сином Назаром власноруч готує подарунок для немовляти Ісусика. Зводять будиночок і створюють сцену його народження: Ісусик лежить у яслах на соломі, а біля нього – Діва Марія і Йосип. Біля святого сімейства – пастухи із овечками, волхви-мудреці. Усе оздоблено вітками запашної ялинки, прикрашено гірляндами.

Є у родини Майорів ще одна особлива різдвяна традиція, яку для діток започаткувала тітка Ірина.

Будучи високодуховною та глибоковіруючою людиною, кілька років тому вона стала учасницею релігійної католицької організації «Жива Вервиця», звідки постійно черпає багато сил і нового досвіду, духовно збагачується, вивчаючи цікаву християнську літературу. Якось вона натрапила на книгу, де була надрукована «Легенда про четвертого царя». Жінку настільки вразив глибокий зміст цієї оповідки, що вона нею поділилася із сестрами. Ті розповіли своїм дітям і онукам. І відтоді саме за різдвяним столом щоразу легенду переповідають на прохання малечі. Цікаво, що й дорослі її залюбки слухають.

«Всім відомо, що коли народився Месія, то Його прийшли відвідати три царі зі Сходу.

Вони прийшли вклонитися і подарувати новонародженому Ісусику золото, миро і ладан. Та існує легенда, що йшов із ними і четвертий цар – убогий, але дуже багатий душею. Він ніс Дитятку три перлини, але по дорозі, потрапивши у різні пригоди, він роздав їх нужденним, і тим самим зробив найбільший дарунок Ісусу. Саме це – безкорисливо робити добро та бути милосердним – і є основною метою легенди, яку, дійсно, цікаво щоразу перечитувати і дорослим, – розповідає пані Ірина. – Адже у наш час дуже важливо повернути в людські душі найважливіші цінності – доброту, милосердя, співчуття до інших. Саме цьому нас і вчить «Легенда про четвертого царя». І головне, щоб діти зрозуміли, що четвертим царем може стати кожен із нас, коли робить добрі вчинки».

Ось так духовно багато проходять різдвяні свята у родині Майор, кожен із якої найбільше цінує у ці зимові холодні дні тепло родинного вогнища і завжди залишає у своєму серці місце для віри, надії та любові – справжнього світлого свята Різдва Христового.

Богдана КЛЕКНЕР