Феномен Адальберта Ерделі – одного із патріархів закарпатського живопису

Геніальний Адальберт Ерделі навчався і працював у найвідоміших художніх центрах Європи, заснував школу живопису у рідному Закарпатті та виховав цілу плеяду неординарних майстрів, перетворивши Ужгород в місто художників. І навіть закохавшись, зміг залишити гарну дівчину без докорів сумління, щоб повернутися до творчості.

Корифей українського образотворчого мистецтва ХХ століття досконало знав 5 мов – німецьку, французьку, угорську, словацьку та чеську: німецькою мовою він написав автобіографічні романи «Імен» і «Дімон», а угорською – вів щоденники.

Майбутній художник народився на Іршавщині у селі Келеменфолво (сучасне Загаття) під ім’ям Адальберт (Бейла) Гриць в 1891 році на землях, що належали на той час Австро-Угорщині, у сім’ї сільського вчителя. Згодом батько вирішив змінити прізвище на більш звучне – Ерделі. Дорога до вищих навчальних закладів імперії була відкрита обдарованому юнаку, і коли настав час вступу, Адальберт, відчуваючи потяг до малювання, вибрав Угорський королівський художній інститут. І в 1911 році успішно склав іспити.

Навчався Ерделі у визнаних педагогів того часу – Імре Ревеса і Каро Ференці, брав уроки у Шимона Голлоші, до якого ще свого часу Ілля Репін відправляв усіх своїх вихованців вчитися малюнку. Старанність і талант студента не залишилися непоміченими – його запросили на знамениті пленери в Кечкемет, де поруч із Ерделі працювали відомі угорські майстри.

У 1922 році художник відправився в Мюнхен і через рік провів персональну виставку своїх робіт у «Скляному палаці» – знаменитому мюнхенському виставковому залі. Велику частину експозиції займали портрети, які представляли відомих у Німеччині людей. Інтерес до портретного жанру став «золотою жилою» для молодого художника: завдяки замовленням він щоденно удосконалював свою майстерність і отримав можливість подорожувати, відвідувати країни, зокрема Італію і Швейцарію, поповнюючи знання і набираючись вражень для написання майбутніх шедеврів.

У мюнхенський період Ерделі співпрацював із газетою «Augsburger Abendzeitung» в якості виконавця шаржів. Художник був присутнім на судовому процесі над керівниками «пивного путчу» в 1924 році. Роблячи замальовки для газети із залу суду, він зобразив керівників заколоту.

Із жанром шаржу майстер не розлучався протягом усієї подальшої творчості. Та й сам цей жанр був близький натурі художника – в житті він був дотепним та іронічним, любив посміятися над собою і своїми друзями. Наприклад, міг дати своєму колезі таку характеристику: «Картини Дюла Вірага написані з великими знаннями, які він отримав у Мюнхені. Неможливо не визнати його професійні знання. Таких художників, як він, у Мюнхені є щонайменше тисяч шість».

Із зарубіжних поїздок Адальберт Ерделі завжди повертався додому, в рідне Закарпаття, де йому хотілося реалізувати свої творчі задуми і наповнити світ мистецтва новими енергіями. Відчуваючи в собі достатньо сил, щоб перетворити художнє життя в Ужгороді і краї загалом, він разом із Йосипом Бокшаєм відкрив Публічну школу малюнку (згодом Училище декоративно-прикладної творчості) і став її першим директором. Педагогом Ерделі був від Бога – всі його учні відрізнялися самобутнім, оригінальним стилем і стали класиками закарпатського живопису, серед них – Ернест Кондратович, Андрій Коцка, Адальберт Борецький, Володимир Микита, Єлизавета Кремницька, Ференц Семан, Василь Габда тощо. Пленерні студії закарпатців, за прикладом угорської нодьбанської школи, проходили в мальовничих селах Ставне, Ужок, Кушниця, де Адальберт Ерделі та Йосип Бокшай працювали разом зі своїми учнями.

У роботі Адальберт Ерделі дотримувався власного кодексу честі і був вірний йому все життя. Ієрархія його цінностей звучала так: «Бог, мистецтво, любов». Тому навіть богиня краси не змогла б змусити художника відмовитися від жаданої творчої поїздки.

Аглая Серені була нареченою художника наприкінці 1920-х років, до тих пір, поки митець не відправився на стажування до Франції в 1929 році. У своєму щоденнику він писав: «Бідна Аглая! Як вона розлучалася зі мною… але я не можу взяти її з собою – вона б стала перешкодою для мого мистецтва… крім того, вона ще молоденька дівчина, – не біда, якщо трохи мене почекає. Половина мого «я» залишиться з нею, я обіймав її в містечку Ужгороді, проте друга половина вже з інтересом готувалася зустріти мрію кожної людини – Париж».

Супутницею життя 42-річного художника стала його модель – 16-річна Магдалина Сливка, з якою Ерделі прожив більше двадцяти років і уклав шлюб у лікарняній палаті за два місяці до своєї смерті. До речі, рятуючи спадщину Ерделі від грабіжників, пані Магдалина померла від серцевого нападу у віці 88 років, у своєму будинку в Ужгороді, в 2004 році.

Успіх виставки 1929 року в Празі, де були представлені 50 робіт молодого закарпатця, забезпечив майстру стажування в Парижі, оплачене Міністерством освіти Чехословаччини. Спочатку Адальберт Ерделі працював у міжнародній групі художників, що розташтувалася в мальовничій місцевості центральної Франції біля замку Гаржілес. Згодом два роки провів у Парижі, «працюючи» в музеях і галереях, у тісному спілкуванні з творчою елітою столиці. Тут Ерделі познайомився з новітніми колористськими і пластичними досягненнями французьких художників. Незвичайні прийоми паризьких майстрів, їхня художня незалежність, дух змін приголомшили і перебудували свідомість уже сформованого закарпатського живописця.

Роботи Адальберта Ерделі були представлені в паризькій галереї на Єлисейських полях у 1930 році. Персональні виставки художника в 1930-і роки також пройшли в Брюсселі, Празі, Братиславі та Брно. В живописі Ерделі схилявся перед творчістю Сезанна і вважав себе його послідовником, сповідуючи тезу: «Мистецтво і любов».

Періоди його життя нагадували кардіограму – часи безгрошів’я у художника чергувалися з розкішним життям. За одну картину він міг виручити 5 тисяч крон – свою тримісячну зарплату викладача. На початку 1930-х у Ерделі, одного з перших в Ужгороді, з’явився автомобіль. У 1937 році Міністерство освіти Чехословаччини замовило картину Ерделі за 12 тисяч крон. Художник не скупився, коли у нього водилися гроші: він всіляко підтримував не тільки художників, але всіх, хто до нього звертався за фінансовою допомогою.

Загалом Адальберт Ерделі жив за часів, коли Закарпаття входило по черзі до складу чотирьох держав: Австро-Угорщини, Чехословаччини, Угорщини та СРСР. І тільки за останньої, радянської влади, художник не зміг повною мірою реалізувати свої творчі плани. У пресі його звинуватили у формалізмі – це був жахливий злочин у Радянському Союзі, затаврували космополітом, і в 1947 році звільнили з посади директора училища і голови Спілки художників Закарпаття, яку він сам і заснував.

Але відкинутий владою художник продовжує працювати. І у 1951 році з-під пензля Майстра народжується барвистий портрет «Юна танцівниця Клара Балог», що змінив тогочасну долю зацькованого художника. В московському Великому театрі проходив концерт учасників Декади українського мистецтва, на якому Клара Балог зтанцювала закарпатський танець, який дуже сподобався Йосипу Сталіну. І дівчину запросили в ложу диктатора для знайомства. В Ужгороді партійні діячі відразу ж згадали про опального художника і змінили гнів на милість. У 1954 році Ерделі нарешті дозволили організувати персональну виставку в Ужгороді. Але вже через рік художника не стало.

Творчість геніального Адальберта Ерделі ніколи не залишалася в тіні, роботи яскравого самобутнього закарпатського художника зберігаються в багатьох художніх музеях та приватних колекціях по всьому світі і коштують десятки тисяч доларів.

Юрій КОПИНЕЦЬ