Зі спортом по життю – ужгородська чемпіонка, народжена в День Святого Валентина

Ужгородка Валентина Семаль – на вигляд тендітна та ніжна дівчина, але за такою зовнішністю ховається сильна й вольова чемпіонка – спортсменка не лише тілом, а й душею. Уже понад десять років Валентина займається карате, цей вид спорту є її стихією.

Дівчина – призерка багатьох чемпіонатів України з кіокушин карате, чемпіонка Західної України з кікбоксингу та Запорізької області з професійного карате, переможниця чемпіонату України зі змішаних єдиноборств, срібна призерка чемпіонату Європи з кікбоксингу.

Ще однією особливістю юної спортсменки є дата її народження – 14 лютого, День Святого Валентина. За словами дівчини, якщо до її народження батьки ще думали, як назвати свою першу дитину, то опісля в них не залишилося жодних сумнівів – сам день обрав ім’я.

«Свято Валентина для мене подвійне – я отримую одразу два подарунки. Про його значення задумалася, напевно, лише в середній школі, коли ми почали дарувати одне одному валентинки. Традицією кожного мого дня народження дотепер залишається привітання подруги, яке протягом багатьох років вона надсилає мені рівно опівночі», – згадує Валентина.

Відповідно, за знаком Зодіаку дівчина – Водолій, а вони вважаються геніальними людьми, які не полюбляють гучних компаній і перебувають у своїй «повітряній стихії». Валентина зізнається, що частка правди в цих словах є. Навіть святкуючи свій день народження, дівчина надає перевагу тихим вечірнім посиденькам з рідними та подругами.

Спортом Валентина почала займатися з 11 років. Каже, що це не було її особистим бажанням: «Мама одного разу сказала, що потрібно обрати для себе якесь хобі, можливо, спортивну секцію. Я була домашньою дитиною: школа, дім, уроки. Обирала не довго. Напевно, під впливом фільмів-бойовиків, які любила в дитинстві, зупинилася саме на карате. Разом з подругою ми пішли на перше тренування з шидокан карате. Так і почалося моє захоплення цим видом спорту».

Валентина зізнається, що не завжди все йшло гладко. Декілька разів вона кидала тренування, робила перерви. Але з часом зрозуміла, що це те, чим вона хоче займатися. Тоді почала активно брати участь у змаганнях, атестуватися на пояси.

«Це мене дуже мотивувало, хотіла довести собі, що я не маленька дівчинка, яка здається, зазнавши першої ж невдачі. Я прагнула зробити більше, ніж інші спортсменки, адже в цьому виді спорту дівчата надовго не затримуються – зазвичай ходять певний час і кидають. Нещодавно я отримала чорний пояс другого дану. Для цього пройшла досить складну атестацію, склала фізичну підготовку, технічну складову, мала багато спарингів за різними правилами єдиноборств», – розповідає спортсменка.

Додамо, що шидокан – це японське повноконтактне бойове мистецтво, своєрідний синтез ударної техніки й боротьби, який поєднує карате, тай-кікбоксинг та греплінг (боротьбу). Засновник шидокан карате, Канчо Йосідзі Соено, єдиний у світі зумів досягти десятого дану. Зазвичай майстри доходять до п’ятого-шостого й рідко складають вище, адже це вважається неймовірним досягненням – потрібно не тільки стати чемпіоном, а й зробити свій внесок у розвиток карате.

Валентина розповідає, що перший чорний пояс отримала у 18-річному віці саме від Йосідзі Соено, він приймав її атестацію.

«Десять років тому я б і не подумала, що присвячу своє життя спорту, а тепер це моя стихія. Наразі маю маленьких учнів віком від 3 до 7 років. Тож розвиваюся не тільки для себе, а й для того, щоб стати прикладом для дітей. Це мене надзвичайно мотивує. Можливо, якби не було учнів, то я не зуміла б досягти таких результатів, адже тепер маю вдвічі швидше вчитися та ставати кращою заради дітей, давати їм нові знання», – наголошує дівчина.

На сьогодні шидокан карате набуває великої популярності, зокрема і в Ужгороді. Бранч-президент українського шидокану – тренер Валентини, Михайло Годинець. Саме від мотивував спортсменку продовжувати заняття, коли вона була готова здатися.

Наразі Валентина навчається в місцевому виші на факультеті здоров’я та фізичного виховання. Як зізнається, довго вагалася при виборі, але усвідомила, що для того, аби в майбутньому стати кваліфікованим тренером та фахівцем фізичної реабілітації, ці знання будуть необхідними.

Валентина дуже добре пам’ятає свій перший поєдинок: «Я тоді тренувалася тільки три місяці, і мене поставили в бій з дівчиною із зеленим поясом. Звичайно ж, я програла, але це були нові емоції та досвід. Захотілося працювати і вдосконалюватись, щоб наступного разу перемогти. На сьогодні беру участь тільки в аматорських, любительських боях, у професіональних поки що не маю досвіду».

Родина всіляко підтримує молоду спортсменку. На початках мама допомагала їй психологічно налаштуватися до поєдинку, для Валентини це було дуже важливо. Один із молодших братів теж пішов стопами сестри і здобув жовтий пояс у шидокан карате.

Незважаючи на своє захоплення спортом, дівчина знаходить час і для бісероплетіння та шиття одягу: «Моя мама дуже гарно в’яже і робить прикраси з бісеру, тож навчила цього й мене. Разом ми шиємо також одяг, адже я люблю неординарні речі, не такі, як у всіх. Нескладні моделі вже роблю сама, ось днями пошила собі весняне пальто. Саме так і переплітаються мої крайнощі», – посміхаючись, констатує Валентина.

На питання, як бачить себе через десять років, дівчина гордо відповідає: «Колись я мріяла вступити до поліцейської академії, але тепер уявляю себе лише в спорті, він став сенсом мого життя!»

Вікторія КОПИНЕЦЬ