Ужгородська мандрівниця: «Усі мрії реально здійснити, найголовніше – ставити перед собою правильні цілі»

Що може бути кращим за подорожі? Ужгородка Аліса Смирна знає про це чимало, адже багато років працює велогідом та мандрує різними країнами світу – на її рахунку вже понад 40 відвіданих країн. У вільний від подорожей час жінка займається власною велосадибою – хостелом у зерносховищі, про який ми вже писали раніше.

Аліса – німецький філолог, але пізніше поринула в туристичну сферу. З плином часу їй удалося зайняти певну нішу місцевого туризму, який жінка називає сільським. Що не менш важливо: Аліса веде тревел-блог, де описує цікавинки кожної зі своїх подорожей.

«Блогер – це занадто гучна назва, адже я не веду блоги. Я екстраверт, відкрита людина й люблю ділитися з іншими тим цікавим, що бачу на своєму шляху. Усі пишуть про пляжі, гори, озера, різні місця, а в мене нова «фішка» – люди-бренди. Мені імпонують особливі люди, і якщо зустрічаю таких, то обов’язково пишу про них», – розповідає Аліса.

Жінка зауважує, що наразі більшість часу проводить в дорозі. До квітня вона працювала вчителем, вела дитячу туристичну групу – вчила дітей мандрувати й любити природу. Зараз займається супроводом піших та велотурів для німецькомовних туристів.

«У вихідні ми пропонуємо короткі виїзди в гори для українських туристів, а в міжсезоння – пізнавальні тури «Близьке зарубіжжя». Я пишу про всі місця, де ми буваємо, адже світ відкритий, люди мобільні й кожна інформація, отримана закарпатцем десь поза межами своєї домівки та привезена додому, лише позитивно впливає на розвиток нашого краю. Якщо брати до уваги останні сто років розвитку Закарпаття, то залежно від того, де наші люди були на заробітках, можна відстежити вплив архітектури, побуту та стилю життя. Так само й тепер: якщо ми бачимо, де працюють чи подорожують наші люди, то можемо звернути увагу, що багато ідей вони привозять дому», – наголошує тревел-блогер.

Варто зауважити, що Аліса почала подорожувати як перекладач німецької мови для туристів, супроводжувала групи. «Спочатку я тільки сиділа в автобусі й перекладала, що говорить гід, – розповідає жінка. – Згодом постало питання про покращення знання мови та отримання туристичної освіти для того, щоб стати гідом самій. Тоді я поїхала до Австрії навчатися туристичного менеджменту й паралельно вже працювала в цій сфері в Україні».

Аліса з німецькими колегами з міста-побратима Дармштадта розпочала проект «Ужгород – Ужанська долина як ворота в Карпати». Вони їздили по селах, складали різноманітні програми. Жінка зауважує, що її туристичне життя почалося саме з пішого сільського туризму.

Поступово до неї почали надходити пропозиції супроводжувати велотури. Тут уже треба було не тільки ходити по горах, а й сідати на велосипед і їхати 50–60 км щодня. Аліса зізнається, що спочатку це здавалося важким заняттям, але потім вона зрозуміла: це її стихія.

«Я відкрила в собі любов до складних виснажливих велосипедних турів, а колись навіть уявити не могла, що мені це сподобається. Зараз рідко просто сиджу в автобусі як гід, частіше за все веду активні тури. Звичайно, бачити нові місця хочеться постійно, тим більше, що туристи діляться своїм досвідом, як та куди подорожують, і в мене з’являється бажання ще більше пізнати світ. Велосипед – це прекрасний транспорт, на ньому ти дістанешся до бажаного місця швидше, ніж пішки, і водночас побачиш більше, ніж на авто. Хоча доїжджаємо до конкретної країни своїм транспортом», – розповідає мандрівниця.

Аліса вже об’їздила всю Європу, але, на диво, міста її цікавлять не дуже – вона «полює» на природні дива (національні парки, гори, озера) і традиційні сільські культури.

Жінка співпрацює з німецькими та австрійськими туристичними агентствами й має вже написані готові тури, з яких можуть обирати туристи. Аліса каже, що їх передусім цікавлять Карпати, адже це бренд. Хто ж не хоче походити по горах? «Зазвичай через туристичну агенцію ми супроводжуємо мандрівників старшого покоління, які самі бояться подорожувати й тому готові платити за супровід. Їх ваблять ліс, квітучі луги, села, сповнені традицій, та свого роду «дикість» місцевості», – пояснює Аліса.

Варто додати, що жінка активно долучає доньку до свого захоплення подорожами. Уперше вона взяла її в мандрівку, коли тій було лише чотири місяці. Що ж порадить жінка для подорожей з дітьми?

«Я поганий радник, адже в мене нема списку, як потрібно поводитися з дитиною: вона пристосовується до нас, а не ми до неї. Ми не трусимося над нею. Є багато мам, які ретельно готуються до подорожей у плані харчування, одягу. Ми, навпаки, закинули в машину речі першої необхідності й поїхали, а поїсти завжди можна купити вже під час мандрівки. Головне – брати з собою книжки, щоб не було сумно в дорозі. Хоча зараз Аріша в такому віці, що подорожувати, наприклад, на велосипеді з нею важко, адже сама проїхати велику відстань вона ще не може, а тягати її за собою в причепі вже нереально. Ми шукаємо альтернативи, але в наступну тривалу подорож плануємо їхати без неї. Поки ми молоді, активні та здорові, хочеться побувати в нових країнах, здолати нові вершини, а з дитиною це не завжди реально», – зауважує Аліса.

Найдальша подорож мандрівниці разом з донечкою була до В’єтнаму (33 дні). У далекі країни родина дістається літаком з Будапешта (Угорщина), адже звідти квитки значно дешевші, та й ширший вибір напрямків. Якщо планується подорож Європою, то зазвичай на власному транспорті.

Цікаво, що восени 2017 року сім’я подолала найдавніший паломницький шлях Європи – «Сантьяго-де-Компостела», шлях святого Якова до могили апостола Якова. Вони проїхали класичним маршрутом із Франції через Іспанію до океану. Це 800 км горами на велосипеді.

«Ми їхали 12 днів, це складний маршрут. Перед тим як наважитися на нього, потрібно поставити перед собою мету. Хоч це вже не стільки паломницький, як туристичний шлях, коли ви ночуєте в хостелах, вас завжди питають про мету. Для нас це був мир в Україні, і кожного дня ми заходили у 2–3 церкви й постійно молилися», – розповідає Аліса.

Найбільше запам’яталися жінці Китай та Монголія, туди б вона точно повернулася ще раз. Щодо мрій Аліса зауважила, що божевільні мрії вона залишила позаду, адже усвідомила, що все задумане людина може здійснити, якщо дуже цього захоче. «Можна, звісно, говорити про Еверест, але мене не цікавлять виснажливі цілі, які не приносять задоволення, – пояснює мандрівниця. – Підкорити гору без кисневої маски я не хочу, однак здолати якусь вершину Латинської Америки чи побачити природні дива – тільки за!»

Вікторія КОПИНЕЦЬ