Ольга Мороз: «Вірю, що різдвяна зірка осяває мій життєвий шлях»

У народі кажуть, коли народжується дитина, Бог запалює зірку на небі й посилає до новонародженого янгола-охоронця. Уві сні той цілує немовлятко тричі в чоло – аби воно зростало розумним, у личко – щоб було красивим, та в груди – аби здоров’я, любов та доброта вселились у його тіло, серце, душу.

Героїню нашого матеріалу Ольгу Мороз із Хуста янголи щедро обдарували всіма найкращими людськими якостями, а сяйво Віфлеємської зірки, під якою народилася 6 січня 1983 року, осяває весь її життєвий шлях, допомагаючи протистояти труднощам, самотужки досягати поставлених цілей.

Пані Ольга – успішна жінка, талановитий педагог, затребуваний перекладач – досконало володіє 7 мовами, а ще любляча дружина та чудова матуся 11-річної красуні-донечки Інни та веселого 2-річного непосиди-синочка Матвійка. Здається, для неї немає нічого неможливого у сфері її роботи, кожного дня вона прагне нового, з усього черпає досвід та бере приклад із якісного результату. Різдвяна зірка обдарувала хустянку різними талантами, у ній переплелись французька витонченість, німецька скрупульозність, італійська емоційність, китайська винахідливість, англійська вихованість та українська щирість.

Та чи вона сама вважає себе особливою, чи впливає різдвяна дата її дня народження на долю, ми поцікавилися безпосередньо в неї.

– Історія моєї появи на світ схожа на фрагмент із кінострічки. Мама, будучи студенткою-заочницею історичного факультету УжДУ та при надії на останньому місяці, поїхала в обласний центр складати сесію. В Ужгороді відчула, що починаються перейми. Зателефонувала до батька, щоб забирав додому, бо дуже хотіла народжувати в рідному Хусті. Той день батькові запам’ятався надовго. Складні погодні умови, завірюха, хуртовина, важка дорога, нестача бензину, обмаль транспорту… Та все-таки йому вдалося замовити таксі – до слова, червоного кольору, і мама це розцінила як знак, що народиться дівчинка, – і привезти її в хустський пологовий. Перейми тривали два дні, пологи були важкими, чотириразове обвивання пуповиною, та, слава Богу, все обійшлося, і на Святвечір Всевишній подарував молодій сім’ї Чикалюків донечку, тобто мене. З того часу й дотепер мені здається, я знаходжуся під опікою вищих сил.

До слова, у нашій родині аж два різдвяні іменинники – окрім мене, свій день народження 8 січня святкує і тато. Я ж свої іменини завжди відзначаю в перший день Різдва. Адже Святвечір – родинне свято, котре кожен зустрічає у вузькому колі рідних та близьких, друзів запрошувати якось не прийнято, адже в цей вечір є свої особливі сімейні традиції. Приміром, наша сім’я цілий день тримає піст, вечерю, яка складається з пісних страв, починаємо з подячної молитви, після цього вітаємо одне одного: «Христос рождається!» і колядуємо давню хустську колядку «Ішла звізда крайом світа» – улюблену колядку нашої родини. У цей період я почуваюся справді щасливою людиною, бо маю прекрасну родину: люблячого чоловіка, чудових діток, дбайливих батьків, які завжди й у всьому мене підтримують, і всі негаразди забуваються.

– Пані Ольго, окрім люблячої родини, вам пощастило обрати й професію до душі. Ви володієте чеською, словацькою, англійською, німецькою, іспанською, російською та, звісно, українською мовами, вивчаєте угорську. За перекладом до вас приїжджають люди з різних районів Закарпаття, вважаючи чи не одним із кращих фахівців перекладу. А ще ви чудовий сучасний педагог – саме так про вас відгукуються студенти. Як усе встигаєте?

– Часу не вистачає тільки в тих, хто нічого не робить. А коли є багато роботи, то це дисциплінує, диктує людині певний ритм життя. Я дуже організована жінка, у мене все має бути розкладено по поличках, узгоджено, продумано-сплановано, – тоді й результат хороший. Адже ніхто не відміняв домашню роботу по хаті, заняття із дітьми. Так, нерідко доводиться працювати й ночами, бо хочеться вільний час проводити з сім’єю. У дитинстві я мріяла бути вчителем, як і мама. Мене приваблювали її великі журнали для запису, купа учнівських зошитів на столі, які вона перевіряла вдома. А вже з 5-го класу в шкільних творах я писала, що хочу стати перекладачем. Старанно в школі вивчала англійську та французьку. Згодом вийшло так, що мрія стала основною роботою. У 2005 році закінчила Рівненський інститут слов’янознавства Київського славістичного університету, факультет романо-германської та слов’янської філології за спеціальністю «Переклад». Спочатку працювала перекладачем у Рівненському діагностичному центрі, потім викладачем у Міжнародному університеті розвитку людини «Україна», зараз перебуваю в декретній відпустці в ЗБДМК та займаюся перекладами вдома як приватний підприємець. Тож я зуміла поєднати дві дитячі мрії – вчителювання та переклад (посміхається). Я люблю вивчати іноземні мови, мені це цікаво, тішуся, що ця схильність передалася й донечці. А щодо роботи зі студентами, то мені подобається ділитися своїми знаннями з юнню, заряджатися їхнім позитивом та креативністю.

І дійсно пані Ольга – дуже креативна особистість, яка пише вірші, вишиває рушники, організовує цікаві дитячі програми на дні народження, а ще й чудова господиня. Одне слово, за що б вона не взялася, усе в неї виходить вправно. До кожної роботи підходить відповідально і креативно. Та головне – це її щирість, її вміння у всьому бачити райдугу, у чорно-білому знаходити колір. А ще любити життя таким, яким воно є.

– Треба радіти всьому, що посилає нам Бог. Коли ми втрачаємо надію, треба згадати, що Божа любов більша за наше розчарування, а плани Господні на наше життя кращі за наші мрії. Треба вірити й пам’ятати, що комусь у цьому світі важче, ніж тобі, але Господь дає людині тільки ті випробування, які вона зможе винести і які зроблять її сильнішою, – каже жінка, народжена під сяйвом Віфлеємської зорі.

Богдана КЛЕКНЕР