Коли голос осяює душу – сліпий закарпатець вражає унікальним даром

Вокальному таланту Володимира Богости із села Плоске Свалявського району стоячи аплодували в Мукачеві, Львові, Калуші Івано-Франківську, Одесі, Ужгороді. Утім воно й не дивно, адже його м’який, майже двооктавний діапазон розпалює в серцях слухачів палітру феєричних емоцій: захвату, насолоди, ніжності, чарівності, любові.

Щирі усмішки, захоплені погляди, задоволені вирази на обличчях супроводжують артиста впродовж усіх виступів, а втім, побачити реакцію публіки на власні очі Володимирові так і не судилося – 21-річний хлопець страждає на вроджену сліпоту.

Почувши його на одному із концертів у Плоскому, де талановитого співака поміж собою величають не інакше, як «закарпатський Гандзера», вирішила дізнатися й розповісти читачам про мрії сліпого юнака зі співочою душею.

«У дитинстві я думав, що бачити так, ніби тобі в очі постійно заливають воду, нормально!»

Народився Володя в родині звичайних сільських робітників, де його, як згадує, змалечку оточували турботою та піклуванням.

– Я не відчував себе інакшим. Мене любили, виконували всі забаганки, тож розмірковувати про «нетаковість» просто не було необхідності. У дитинстві я думав, що бачити так, ніби тобі в очі постійно заливають воду, нормально! (Сміється). Незручності почалися, мабуть, тоді, коли усвідомив, що роблю все повільніше від однолітків: у квача з ними побігати не можу, у футбол гратися на вулицю не піду. Навіть святкові листівки на зразок тих, які діти роблять з вихователями у ДНЗ, не завжди виходили красивими.

У такі моменти страшенно злився на себе через власну недолугість. Але потім батьки розповіли, що на світі є дуже багато подібних дітей, і я сказав, що хотів би з ними познайомитися. Так мене віддали до спеціалізованого навчального закладу для сліпих та слабо зрячих м. Мукачева, – каже співбесідник.

Відтоді життя малого Володі Богости дуже змінилося: з’явилися вчителі, друзі, серед яких почувався вільно й невимушено. Зник страх почути болючі жалісливі відгуки на зразок: «О, сліпий іде! Йой!». Хлопець почав ставитися до сліпоти не як до діагнозу, а як до констатації факту, на кшталт прізвища, кольору шкіри чи групи крові. А ще в його житті з’явилася музика, а точніше бас-гітара.

– Спонсори подарували спеціалізованій школі для сліпих та слабо зрячих дві електрогітари, і «щоб добро пилюкою не припадало», мене та мого друга Євгена Козлова зорганізували на заняття. Кажучи чесно, спочатку займався без ентузіазму, але потім втягнувся, і нині без музики свого життя не уявляю. А завдяки старанням педагога В’ячеслава Мучички я ще й співати почав, – посміхаючись розповідає про початок кар’єри вокаліста.

Спочатку Володя співав на концертах рідного навчального закладу, згодом у санаторіях та на фестивалях за межами області, куди часто запрошували обдарованих дітей, що мали проблеми зі здоров’ям, а коли довелося продовжити навчання у Львові, юнак почав виступати на весіллях та інших урочистих заходах, тепер робить перші кроки у звукорежисурі – виступає як ді-джей на приватних вечірках.

«Для того, хто знає, чого хоче, і впевнено рухається до своєї мети, фізичні вади не завада».

А ще Володимир Богоста є студентом юридичного факультету Ужгородського національного університету, де навчається на денній формі. Зізнався: викладачі були здивовані бажанням опановувати стаціонарну освіту і навіть переконували вчитися вдома, та він усвідомлював, що від юриспруденції без практики матиме таку ж користь, як лікар від вивчення болгарського письменства в період сталого розквіту. Освоїв шрифт Брайля, комп’ютерні програми для незрячих, усно або з допомогою асистента-записувача склав необхідні іспити. Практику, до слова, пройшов успішно і сподівається, що в майбутньому зможе принести користь тим, кому на власному прикладі довів: обмеження починаються передусім у людській свідомості та світосприйнятті, а для того, хто знає, чого хоче, і впевнено рухається до своєї мети, фізичні вади не завада.

Співочу кар’єру Володимир Богоста, який з легкістю виконує як пісні з репертуару Івана Поповича, Володимира Івасюка, Олега Вінника, так і кавери «The Beatles», «Queen» та «Linkin Park», полишати не збирається. Каже, радий, що має можливість бути провідником, який доносить до слухачів музичні твори з максимальною віддачею почуттів та емоцій, і зізнається: уві сні часто бачить себе на своєму ж концерті, де він щасливий, закоханий а головне – зрячий.

– І все ж, якби була можливість здійснити одне-єдине із найзаповітніших бажань, побажав би щастя, здоров’я та довголіття. Не для себе. Для мами, тата і сестрички. «Рідні мої, я вас люблю!»

Наталка СОЛЬВА