На Перечинщині всьоме палала «Лемківська ватра». ФОТО

16 липня у селі Ворочево Перечинського району відбувся VІІ обласний фестиваль етнічного мистецтва «Лемківська ватра». Торік колоритний фест провели у райцентрі Турянщини, а доти п’ять років поспіль – на Великоберезнянщині. Його мета – збереження історичної минувшини лемків, традицій, звичаїв та обрядів, популяризація та розвиток їхнього самобутнього мистецтва.

Перед відкриттям фесту відслужили молебень за героями Карпатської України та поклали квіти до пам’ятного Хреста січовим стрільцям у мікрорайоні Яслище, що неподалік Ворочова. Святковий захід був велелюдним, місце було обрано вдале – простора галявина між горами на початку села. На «ватру» завітали керівники області та району, міста, депутати різних рівнів, митці, делегації з різних куточків України, Словаччини та Польщі, а також туристи. Відвідувачів розважали учасники лемківських колективів та виконавці художньої самодіяльності. Народні умільні провели майстер-класи лемківських ремесел, кухарі ознайомили присутніх із кулінарією лемків. Пригощали традиційними і сучасними стравами та напоями. Були і картопляні галушки, і палачінти з лекваром, і фанки, і боґрач, і відбивні, і котлети, проста біла самогонка, настояна на калгані, м’яті, яфинівка.

Тетяна Бамбушкар з села Тур’я-Поляна приготувала традиційний лемківський ресильований боґач. З кореспондентом «Карпатського об’єктива» поділилася рецептом приготування. «Цю страву можна готувати звичайну і пісну. Якщо господиня не має часу готувати кремзлики, то готує ресильований боґач, – зауважує. – Беру кілограм картоплі, тру, додаю дві ложки муки, чотири яйця, вичавлюю два-три зубки часника, за смаком додаю сіль, чорний перець. Все перемішую і викладаю у змащену жиром або олією тепшу. Ставлю в розігріту духовку. Випікаю до зарум’янення. Виймаю і ріжу на прямокутні невеликі куски. Викладаю у глибоку миску, випічку присмачнюю смаженим копченим салом, сиром, сметаною».

Після урочистої частини відбулося символічне запалення ватри. Гості культурно-мистецького свята радо селфилися і фоткалися на фоні язиків полум’я, відскакуючи від вогню подалі: «Йой, пече».

– Я вперше на такому святі. Відкрив для себе різнобарвний світ лемківської культури. Дуже сподобалися їхні пісні, танці, народні костюми. Досі такої великої ватри не бачив, – поділився враженнями Петро з Іршавщини.

У рамках фестивалю проходив і День села. Село Ворочово вперше згадується у письмових джерелах за 1552 рік. Отже, Ворочову – 465 років. До 1995 року називалося Ворочево. Село розкинулось біля підніжжя гори Вембрик на лівому березі Ужа. За однією з версії, назву Ворочову дав характер течії річки Уж, яка перевертала, ворочала все на своєму шляху, яка крутилася і ворочалася від берега до берега, на яких і розросталося село. Наразі тут проживає близько 800 чоловік.

 Тетяна Грицищук