Повернення в юність

– Це ж жива легенда, – сказала про Золтана Золтановича Жофчака одна з колишніх учасниць вокального ансамблю «Едельвейс» після зустрічі з нагоди 50-річного ювілею нашого гурту.

… Та ми й самі вже «легенди» – обтяжені життям, дітьми, внуками, хворотами, турботами. Але під час таких зустрічей усе це струшується з нас, мов лушпиння – ми знову стаємо співучими дівчатками, які збігалися до Ужгородського палацу піонерів на репетиції міського хору. Його у далекому 1966-му зібрав з учнів різних шкіл міста невтомний учитель-новатор, фізик і лірик в одній особі Золтан Жофчак. Як усі творчі особистості, ніколи не зупинявся – завжди вперед, до чогось нового! От і виділився з великого хору невеликий ансамбль, що згодом дістав назву «Едельвейс» – за піснею «Едельвейси», яку її автори – композитор Микола Попенко та поет Анатолій Драгомирецький – довірили виконати вперше саме нам.

І таких пісень, що їх вивели на сцену ми, звичайні школярки, було багато. Навколо нас гуртувалися творчі сили. Що ж їх приваблювало? Можливість творити нове. Нинішня юнь, поглинаючі все розмаїття сучасної музики, мабуть, і уявити не може, яким потужним мистецьким вибухом для того часу була масова поява ВІА (вокально-інструментальних ансамблів). І «Едельвейс» став одним із них. Певною мірою ми опинилися серед творців нової української естради, що саме тоді буйно розквітала. Золтан Золтанович залучив до співпраці як професійних композиторів і поетів, так і початківців. Якнайактивнішу участь у становленні «Едельвейса» взяли студенти музучилища: для нас писали пісні Григорій Кац і Олександр Беркович, Тиберій Грушовський став нашим солістом, і нарешті сформувався супровід – інструментальний ансамбль під керівництвом Слави Чуєнка.

Час минав у репетиціях і виступах. «Едельвейс» концертував по області, а також у Львові та Словаччині, брав участь у багатьох конкурсах, здобуваючи лауреатство. А у 1968-му, коли запрацювало Закарпатське телебачення, наш ансамбль з’явився і на голубих екранах. І в центрі цього пісенного виру – наш Золтан Золтанович, запалюючи всіх навколо своєю енергією, повний планів і задумів – не ходив, а літав! І такі ж легкі на підйом були й ми. Як радісно бігли ми у свій Палац – гучна назва для невеликої будівлі, але як нам було там добре! Наші зустрічі були позначені якимось сімейним затишком. Та й справді,якось по-сімейному: потоваришували з київським ансамблем «Мрія» – поїхали до них у гості. Настало літо – всі разом поїхали на море. Вражень – море! І море спогадів.

Звичайно, зустрічаючись, і згадуємо, і співаємо. Ніколи не обходиться без «Едельвейсів» – нашої тодішньої візитівки. Назва «Едельвейс» стала для З. Жофчака своєрідним талісманом – так він назвав згодом свій знаменитий шкільний хор, що став лауреатом багатьох вітчизняних і зарубіжних конкурсів. Сам Золтан Золтанович здобув багато нагород і почесних звань – від заслуженого вчителя України до почесного громадянина Ужгорода. Але завжди повторює – все почалося тоді, з нашого невеличкого «Едельвейса». От і тривають наші такі сімейні зустрічі. Нам щоразу хочеться побачитись із нашим учителем, пригостити кавою, спекти для нього домашнє тістечко. Тепер інші часи, у школах майже немає хорів. Вважають, що співи забирають час, не думаючи чомусь, що натомість вони дають енергію! Адже й ми не самими спогадами живемо – кожна відзначається активним способом життя і позитивним мисленням. І це, вважаю, тому, що в юності ми дістали потужний радісний заряд енергії – завдяки «Едельвейсу» й нашому Золтану Золтановичу.

Наталя Дяченко