Мукачівець подорожує до своєї мрії... автостопом

«Подорож – найкращі ліки від депресії»

Є люди, які завжди роблять те, що вважають за потрібне, те, про що давно мріяли. На перший погляд, вам може здатися, що це легко. Однак чи можете ви відкласти важливі справи і здійснити те, що давно залишили на полиці забутих мрій? Чи можете в один момент захворіти ідеєю так, що ні про що інше думати просто не станете? Може, пам’ятаєте той час, коли хотіли побачити світ, але ряд перепон зухвало перекреслили ваші плани? Брак часу, грошей, можливості, імовірно, навіть брак самого бажання, чи то страх зробили все, щоб ви жили своїм звичним життям і не бачили нічого, окрім чотирьох стін та роботи.

Подорож. Кажуть, вона допомагає пізнати себе.

Є люди, які доводять просту істину: для того, щоб побачити світ, не обов’язково мати набитий грошима гаманець, для цього потрібне лишень величезне бажання.

Герой нашої статті – Денис, молодий хлопець з Мукачева. Він автостопер. У свої 21 об’їздив ледь не всю Україну, відвідав також Білорусь, Молдову. Планує підкорювати Європу. За його спиною не лише дорожня сумка, але й 10 тисяч подоланих кілометрів. Окрім того, море історій про те, як легко та за мінімальні гроші побачити прекрасні куточки країни, познайомитися з цікавими людьми, знайти друзів.

– Автостопом я подорожую вже понад рік. Колись це була моя мрія. Одна із тих, на яку не вистачає то часу, то грошей, то сміливості, – розповідає Денис. – Тож вона постійно відкладалася на другий план.

Минулого літа мої друзі-художники повідомили, що хочуть їхати в Одесу. Вирушати планували 10 червня, проте я тоді був вільний уже на самому початку місця. Ось і подумав, навіщо мені так довго чекати? Вирішив, що можна поїхати автостопом, дорогою відвідати цікаві міста України, замки, музеї.

Під час підготовки до подорожі зайшов на цікавий сайт «couchsurfing», там можна знайти безкоштовне житло.

Студкауч – це спільнота молодих людей з різних регіонів нашої Батьківщини. Для того, щоб пізнати Україну, відкрити нові місця, знайти нових друзів.

Суть полягає в тому, що чужі люди безкоштовно поселяють тебе у своєму помешканні. Це називається «вписка». Іноді вони просто можуть показати своє місто, погуляти, розповісти щось цікаве. Для новачків хочу зазначити, що для того, аби тебе захотіли прийняти люди, заповнюючи анкету на сайті, потрібно якомога більше розповісти про себе, свої інтереси, уподобання».

– Це була твоя перша подорож автостопом?

– Так. До речі, вона була й найдовша. Тривала два тижні. Я жив у різних містах, відвідав столицю. Запам’яталася Черкащина, там я знайшов «вписку» і познайомився з дуже цікавими людьми. Вони жили в селі, мали хату-мазанку, були сироїдами, володіли екофермою. Мені там дуже сподобалося. Тож я трохи затримався в них.

– Як довго зазвичай ти чекаєш, поки зупиниться машина?

– Треба знати нюанси, де стояти й коли. Буває, що можна зловити першу ж машину. Потрібно знаходити вдалі місця. Наприклад, після повороту чи перехрестя або щоб було місце для зупинки авто. Важливо також, щоб автомобіль на тій ділянці дороги не міг швидко розігнатися. До того ж є сайт для автостоперів, де вказано місця, на яких зловити машину можна швидко.

– Скільки часу ти чекав авто найдовше?

– Близько трьох годин.

– Ти ніколи не платив за дорогу?

– Ні. Водіїв одразу повідомляю, що подорожую автостопом. Ставляться до цього з розумінням. Іноді пропонують випити каву, чай, перекусити. Насправді в нас дуже добрі люди. Не потрібно їх боятися.

– До речі, про страх. Чи не було тобі страшно подорожувати самому автостопом? Як до цього ставляться твої батьки?

– Я собі запланував, що все буде добре, тому не переживаю. Батьки були шоковані, але потім я з ними домовився. Мамі обіцяю телефонувати й повідомляти про те, де знаходжуся.

– Ти завжди їздиш сам?

– Я подорожую сам не тому, що цього хочу. Люди бояться їздити. Коли я виставляю фото з подорожей, то є багато бажаючих, які запевняють, що наступного разу обов’язково поїдуть зі мною, але як доходить до справи, то зазвичай у них немає часу. Але я їздив і не сам, мандрував зі своїми друзями.

– Які речі ти обов’язково береш із собою?

– Це залежить від тривалості поїздок. У першу чергу шукаю «вписку». Пакую рушник, засоби гігієни, можна прихопити дощовик. Проте ані спальника, ані палатки я не беру.

– Скільки в тебе було поїздок автостопом?

– Близько десяти. Зараз працюю над візою, щоб розширити простори.

– Не важко спілкуватися з незнайомими людьми?

– Спочатку було ніяково. Пам’ятаю першого чоловіка, який мене підвозив. Він був з Воловця. Я побачив його, коли він купував щось біля монастиря, чоловік сам запропонував підвезти. У дорозі ми розмовляли години півтори. Дізнався багато нового.

– Ти подорожував також у Білорусі та Молдові. Де водії зупиняються більше?

– У Білорусії зловити машину було найлегше, у Молдові важче. Україна – золота середина. У нас спіймати машину легко. Найчастіше зупиняються чоловіки.

– Хтось із водіїв запам’ятався тобі найбільше?

– Було дуже багато цікавих людей, серед них: інженер з атомної станції, колишній фінансовий директор фірми «Чумак», пасічник, чоловік, який має свій готельний бізнес біля Мінська, підприємець, у якого є невеликий сирник завод. Був священик, котрий розповідав анекдоти. Одного разу мене віз веселий дідусь, що на все горло співав Сердючку.

– Ти навчився чогось нового, подорожуючи автостопом?

– Так, автостоп навчив мене знаходити підхід до різних людей, менше уваги звертати на думку інших. Наприклад, якось в Одесі в одних шортах і босі ми зайшли в ресторан попросити кип’ятку для вівсянки. Трохи дико, але ми молоді, нам можна. Узагалі, якщо у вас депресія, то автостоп – це хороші ліки.

Іванна БОНДАРУК