Як у Синевирі ведмеді зі сплячки виходять

На Закарпатті є місце, де вчать любити ведмедів.

Фото: Сергій Гудак

Як виходять зі сплячки ведмеді в єдиному в країні реабілітаційному центрі для них – у Синевирі

Центр у Синевирі відомий не тільки на всю країну, а й за її межами. Але мені все не випадало нагоди туди дістатися й побачити такий феноменальний заклад на власні очі. Привід для цього дали діти. На сімейній раді за кілька днів після почутої на Стрітення легенди про ведмедя, який у цей день з барлогу виходить (за повір’ям, якщо в день Стрітення сонячно, клишоногий своєї тіні лякається й знову до барлогу лізе, – тоді зима затягується), було вирішено їхати дивитися на ведмедів – як вони, власне, звідти виходять. Та й узагалі, як їм живеться там – у добрих людей після злих. Везучи туди малюків, ми навіть не підозрювали, наскільки це їх зачепить.

Я Б ТИХ ЗЛИХ ХАЗЯЇВ ЗА ТАКЕ ПОСАДИВ

Отож, насамперед телефоном поспілкувалася з працівниками парку. Мені в цей день треба було стати гідом для дітей – тому детально розпитала, як тут живуть ведмеді, що їдять, як поводяться. Ну, а далі почала пояснювати синам, що їдемо ми не в зоопарк, тобто, тварин там людям показують – але живуть клишоногі не в клітках, а майже на волі. Це такий собі санаторій для них, де люди виліковують тварин – але не ліками, хоча й ними теж, а своєю любов’ю. Бо ж раніше ці всі звірі були дуже нещасливі – вони жили в неволі, мали злих хазяїв, які їх тримали в тісних клітках, на ланцюгах, у намордниках, змушували танцювати на розпеченій плиті, морили голодом, били… А потім добрі люди, захисники тварин, їх у тих злих дядьків і тіток відібрали й привезли сюди, до лісу, на чисте повітря, де є річка, багато-багато дерев і добрі люди, які ведмедів лікують.

– А тих злих забрали в тюрму? – питає син.

– Ні, у нас за таке не садять до тюрми, хоча є країни, де карають за жорстоке поводження з тваринами.

– Я б за таке посадив, – міркує далі малий, – бо ці люди злі, вони потім у пекло потраплять, – додає він.

Другий син питає:

– А навіщо вони тих ведмедів мучили?

– Аби ведмеді виконували їхні накази – й приносили гроші. Вони виступали для людей – у цирках, розважальних центрах, на курортах показували різні трюки, за це власникам люди платили гроші, також за гроші колишні господарі дозволяли іншим людям, навіть діткам, фотографуватися з цими ведмедями…

– І що, ті дітки хотіли фотографуватися з ведмедями, знаючи, що їм було боляче? – не розуміє син.

– Бачиш, не всі дорослі задумуються, як живеться тваринам, яких показують у цирках і звіринцях, і дітям своїм не розповідають – тому й виходять потім отакі сумні історії.

– А хто цих усіх ведмедів, зрештою, врятував?

– Є такі добрі люди, називаються волонтери, захисники тварин, вони дбають про те, аби підопічні не голодували, добре жили. Тому й створили тут такий санаторій для ведмедів – щоби люди не просто розважалися, дивлячись на звірів, а й самі переймалися їхньою долею. Тут працюють люди, які хочуть, аби цим ведмедям було добре.

– То чому ж вони їх зовсім на волю не випустять?

– Цих ведмедів не можуть зовсім відпустити – бо вони народилися в неволі, й просто не виживуть у дикій природі, не зможуть знайти собі достатньо їжі, як їхні родичі, що виросли в лісі. Вони усе життя жили між людьми, тому, зрештою, прийдуть знову до якогось села – а люди зі страху можуть ведмедя й убити. Ось чому їхня територія обгороджена, аби ведмеді не втекли, і щоб до них ніхто з лісу не забіг. Тут у них є постійно що їсти, їх лікують – люди так люблять цих ведмедів, що навіть барлоги замість них виривають, тут вони мають ігрові майданчики та басейни.

ВЕДМЕЖА ЧЕРГА ДО СИНЕВИРУ

– А як знають, що ведмеді уже виздоровіли? – допитуються далі хлопці.

– Співробітники центру кажуть, що тварини тоді стають лагіднішими, спокійнішими, краще їдять… Отак як ти – коли тобі погано або ти сумуєш, то й настрою нема гратися, й апетиту нема. У ведмедів – схоже: коли їм погано, вони теж нічого не хочуть.

Переказую дітям, як саме тут реабілітують ведмедів (мені про це розповів працівник центру Юрій Бабічин). Отож, зараз у Синевирі перебуває вже 20 бурих ведмедів – тут і бувалі, й новачки. У кожного є кличка – є й Потап, і Потапич, і Вінні, Міша, Маша, Роза, Балу, і навіть Беня. Новачків, яких щойно або недавно доправили з неволі волонтери – спочатку утримують у спеціальних клітках-вольєрах, розмірами два на три метри. Це звично для них, бо досі вони саме в таких умовах і жили. Це називається «карантин». Ведмедів тут особливо доглядають – обстежують, лікують, якщо треба, проводять щеплення. А тоді, як тварина перестає агресивно поводитися, починає добре їсти, її починають випускати до інших. Тоді з ведмедів формують групи – вони вибирають з-поміж інших «санаторників» собі друзів, і такими компаніями потім живуть. Хтось на карантині перебуває 2-3 місяці, деякі – до року.

– Буквально два тижні тому сюди доправили ведмедицю Лялю з Дніпра, вона якраз зараз на карантині, Ляля доти жила в міському зоопарку в жахливих умовах – у тісній клітці, її врятували волонтери, й доправили в Синевир, – розповідаю хлопцям.

Зараз у центрі на карантині може перебувати до 7 ведмедів – саме стільки тут облаштовано кліток. Було б більше – змогли б і прийняти більше. У центрі кажуть, що в Синевир наразі сформована ведмежа черга: волонтери з кожним роком хочуть доправляти сюди все більше клишоногих з неволі.

СПЛЯЧІ КРАСЕНІ Й КРАСУНІ

У парку кажуть – найкращий показник того, що ведмідь реабілітувався, це коли він залягає у сплячку.

– Цього року в нас залягло 9 ведмедів. Це були найстарші жителі центру, на початок березня прокинулися тільки двоє. І то один спочатку вийшов – а тоді знову повернувся до барлога. Видно, вирішив, що ще не пора йому. Не всі ведмеді виривають собі барлоги для сплячки, за багатьох це роблять працівники центру, – розповідає Юрій Юрійович. – Поки вони в сплячці, у них уповільнюється дихання, серцебиття, біологічні процеси в організмі. Хто й коли прокинувся, у центрі бачать з того, як ведмеді виходять до загальної трапези.

Цьогоріч ведмедячій сплячці сприяла й природа: на Закарпатті була навдивовижу справжня зима, з великим снігом, морозами, і що важливо, – це тривало не кілька днів чи тиждень, як було останні п’ять років, а більш ніж два місяці. Тобто, підкорившись природнім ритмам, ведмеді залягли у сплячку. Тому й отримали такий високий показник – аж дев’ятеро «сплячих» красунь та красенів. Досі це були одиниці. Переважно природні інстинкти відновлюються у ведмедів аж після 2-3 років перебування в центрі.

А ЧОМУ ВОНИ ТУТ ДІТОК НЕ НАРОДЖУЮТЬ?

– А вони тут народжують діток?

– Ні, працівники центру розповідають, що ці тварини не можуть мати діток. Вони просто живуть тут, граються, але не дають потомства. Чому? Тому що у них не завжди є материнський інстинкт, бажання мати дітей, або як народяться – мати може від них відмовитися, вбити чи не годувати. Тому тут звірі не народжують дітей. Зате ведмежат мають дикі ведмедиці, ті, що живуть в о-он тих горах, – відволікаю малих.

– Ну добре, хай ці тут виздоровлюють, а ті, дикі, хай народжують ведмежат, – погоджуються хлопці.

Я ЇХ ТАК ПОЛЮБИВ, ХОЧУ ЩОСЬ ПОДАРУВАТИ

Кажуть, сюди найкраще приїздити або о 9-ій ранку, або о 17-ій по обіді – це якраз час годування, тоді ведмедів випускають, вони їдять, а потім забавляються. Спостерігати за ними – саме задоволення. Ведмеді – дуже грайливі, як великі кошенята. Дітям споглядати за їхніми розвагами теж страшенно подобається. Не було б огорожі, вони й самі б із радістю до тих ведмедів побігли.

А от приносити їм смаколики з дому не можна. Це моїх малюків трохи засмутило. Працівники забороняють пригощати ведмедів своїми яблуками чи солодощами.

Але якщо вже дуже вам хочеться пригостити цих милих тварин – нема нічого неможливого. Треба просто домовитися в центрі, спитати, що їм зараз необхідно й привезти сертифікований товар, тобто, про походження якого є документи. Тут допомогу радо приймають – яблука для клишоногих, мандарини, моркву, каші, рибу, м’ясо. Один ведмідь на день з’їдає 9 кг харчів.

– Ми їх так полюбили, – кажуть діти, – хотіли їм щось подарувати.

– То подаруйте їм свою любов, – кажу хлопцям.

– Але як вони знатимуть, що ми їм її подарували, от яблучко вони з’їдять і зрадіють…

– Вони це побачать у ваших очах. А ще обов’язково друзям у садочку розкажіть, що тварин треба любити, й ніколи-ніколи не можна з них знущатися, ображати, заробляти на них гроші…

– Ох, я хотів би, щоб усі ведмеді на світі були такими щасливими, як оці, – зітхнув, прощаючись із синевирськими клишоногими, син. Думаю, виставу в цирку, де ведмеді їздять на велосипеді, він ніколи не дивитиметься.

Тетяна Когутич, Ужгород