Свічкові сніжинки та кульки Ангеліни Рішко з Ужгорода

Яке Різдво без ялинки та свічок?! Якщо ялинки краяни купують переважно у магазинах (штучні) або на ринках (зрізані у лісі), то свічки намагаються придбати якісь оригінальні, не такі, як у всіх… аби і ароматизовані були, і з цікавинкою, і унікальні.

Останнім часом чимало майстринь займаються свічкарством. Кожна вносить у вироби щось своє, авторське, хоча технології, як правило, традиційні і мало чим різняться. Та місцеві умілиці умудряються створювати справді вишукані роботи.

Ангеліна Рошко з Ужгорода свічками захопилася три роки тому. Спочатку – для себе, а відтак – уже й для інших. «Чаклує» над воском вона у вільний від основної роботи час, але при цьому від 2022 року створила більше тисячі свічок. Експериментує з матеріалами та запахами, формами та декором. Більше про своє захоплення вона розповіла «Карпатському об’єктиву».

Свічка для того, аби горіла

Пані Ангеліна не вважає себе свічкаркою чи хендмедеркою. Каже, що просто знайшла собі заняття для душі і розвивається в цьому напрямку.

«Кожна людина має мати якусь розраду. Хтось любить копатися у землі, хтось няньчитися з цуценятами чи кошенятами, я ж відливаю свічки. Це – не моя робота, не мій основний заробіток. Я працюю у сфері краси і непогано заробляю, тож рукоділля в мене більше спрямоване на задоволення внутрішніх потреб, ніж на додатковий заробіток. Хоча свічки продаю, але не роблю з цього культ. Купить хтось – добре, ні – не проблема. Велику частину виробів дарую близьким та друзям просто так, – ділиться вона думками з «Карпатським об’єктивом».

А почалося все з того, що ужгородка побачила в інтернеті відео про користь для психічного здоров’я свічок, зокрема, ароматизованих.

«У мене тоді був сильний стрес. Почалася війна, чоловік «застряг» у Чехії, донька хворіла, у мене були неприємності на роботі. Хотілося якось розслабитися і відволіктися. Шукала в інтернеті поради для себе і натрапила на матеріал про одну майстриню, яка виготовляє аромасвічки. Почуте і побачене мене так запалило, що вирішила і сама спробувати зайнятися подібним. Ту жінку я знайшла, хоч вона не з Закарпаття, ми навіть подружилися і вона неодноразово гостювала у мене. Ми навіть разом із нею на відпочинок їздили. Одним словом, Галина навчила мене всьому, що вміє сама. А свічки мені відкрили ніби інший світ. Із часом усі проблеми вирішилися, труднощі минули, та я навчилася відновлювати внутрішню рівновагу і одночасно відливати різноманітні свічки із натурального бджолиного та із соєвого воску, із парафіну. Вмію працювати з барвниками та ароматизаторами і отримувати задоволення як від процесу свічкарства, так і від горіння свічок», – наголосила вона.

За словами майстрині, люди часто шкодують запалювати подаровану чи навіть куплену свічку. Але так робити не варто.

«Призначення свічок – горіти, гріти душу, наповнювати дім затишком. Недарма існує вислів про родинне багаття. Ним може бути не тільки вогонь каміну чи печі, але й мініатюрної свічки. Адже полум’я символізує духовне світло, віру й надію, перемогу сяйва над темрявою. Тому свічки, якими б гарними не були, не мають припадати пилом десь на полиці. Їх треба використовувати за призначенням. Тим більше, коли вимикають електроенергію є додаткова нагода їх запалити», – стверджує умілиця.

Результат приходить з часом

Свічки Ангеліни Рішко справді не схожі на класичні вироби, вони є самостійним елементом декору, яким хочеться милуватися.

«Насправді нічого складного у свічкарстві немає. Головне – опанувати колористику, аби вміти надавати виробам потрібного забарвлення. Сам процес починається з топлення воску. Я роблю це на паровій бані, попередньо віск подрібнивши. Далі сортую у миски і додаю в кожну порцію окремо потрібну фарбу. Я алергік, тому використовую тільки натуральні компоненти і запевняю, що мої вироби є цілковито безпечними. Для подальшої роботи потрібно мати форми. Їх можна купити у спеціальних онлайн-магазинах для рукоділля. Їх ще називають молдами. У мене їх більше 200. Розливаючи віск у форми, треба пам’ятати про гніт, адже саме він має потім горіти. Якщо виріб ароматизований, додаються ароматизатори. Деякі свічки також декоруються поки не застигли. Є й такі, що декоруються після, або на фазі напівзастигання. Над деякими виробами робота клопітка, багатоетапна, але все одно цікава і результат вартий усіх зусиль», – запевняє закарпатка.

Перші свічки майстрині були не дуже вдалими, але з часом вона виробила власні прийоми і тепер у неї все виходить бездоганно.

«Хтось зіпсовані роботи викидає. Я цього не робила. Працюю ж для себе. Тоді був період страшних блекаутів, у нас ще не було генератора. Тому я всі свічки палила. Горять усі добре – і гарні, і не дуже. Сліз не було жодного разу. Не вийшло? Не біда. Згорить. Але, звичайно, щоб виходило краще, треба практикуватися, працювати над собою і ніколи не зупинятися на досягнутому. Адже вдосконаленню немає меж. Із кожним новим виробом свічки ставали кращими і я більш впевненою у своїх силах. Якщо людина хоче мати результат, здаватися не можна», – впевнена пані Ангеліна.

Частину свічок ужгородка продає тільки через те, що процес виготовлення недешевий і щоб покрити витрати.

«Свічкарство – це не про прибутки. Це – більше про емоції. Матеріали дорогі, тому багато заробити все одно не вийде, адже купівельна спроможність населення зараз невисока. Але якщо комусь хочеться мати унікальний виріб до свят, можу виготовити будь-який на замовлення. Та насправді велику частину виробів просто роздаю хорошим людям. Мені приємно дарувати іншим радість. Це – окриляє, надихає і мотивує», – стверджує вона.

Є в майстрині і мрії та творчі плани.

«Дуже хочу створити свічковий Вертеп. Деякі форми для фігурок вже навіть маю. Дещо купив мені чоловік у Чехії. Окремі молди ще шукаю. Але це – плани, які неодмінно втілю в життя. Також хочеться спробувати деякі нетрадиційні підходи до свічкарства, інакші технології та матеріали. Хочу експериментувати й із запахами, й із кашпо для свічок. Загалом ідей багато. Головне мати час для того, аби їх реалізувати», – зізнається умілиця.

Марина АЛДОН