Дівчина з Виноградова з тканини створює вишукані картини

Таланти наших земляків вражають. Молода мисткиня звичайну матерію перетворює на справжні шедеври. Усі її роботи з глибоким змістом, своєю філософією і масою дрібних деталей, кожна з яких має символічне значення.

Її вироби цікаві, яскраві та справді довершені. Працює вона в техніці печворк (клаптикове шиття), шовкодрук, вишивка, сашіко, гобелен та інших.

Тож як навчитися створювати своїми руками такі дива? Чи багато часу займає у закарпатки творчість? Над якою роботою довелося працювати цілий рік? Про це Габріела Тегзе розповіла «Карпатському об’єктиву».

Думала, що малюють абсолютно всі

Габріела – професійна художниця. Має дві творчі вищі освіти. Останні роки мешкає у Австрії, але додому приїжджає, навіть активно експонує свої вироби у галереях області.

«Я народилася у 1993 році в Полтаві, але моє дитинство пройшло у Виноградові. Обоє батьків – митці, тож я завжди знаходилася у творчому середовищі. Малювати для мене було, як дихати. Думала, що всі так роблять, – розповіла вона «Карпатському об’єктиву». – У 2015 році закінчила Львівську національну академію мистецтв за фахом «дизайн». У 2016 році почала займатися графікою та живописом. У 2017 році відбулася моя перша виставка. А у 2018 році я вже вступила до художнього університету у Лінці. Обрала катедру текстилю. Чому ж у моєму житті пройшла така трансформація і для чого поїхала вчитися у Австрію? Усе просто. Займатися дизайном мені не хотілося. Я не бачила себе у своїй першій професії. Навіть кілька років працювала в індустрії комп’ютерних ігор».

За словами художниці, вона взагалі не пам’ятає себе, аби не малювала.

«Мотиватором мені не був ніхто. Мама протягом певного часу намагалася мене підштовхнути до мистецтва, але в неї це не виходило. Потім я познайомилася з дуже хорошими людьми, які стали мені друзями на все життя. Вони малювали. Та я не думала про те, що це якось несерйозно, гадала, що малюють фактично абсолютно всі. Тобто, мріяла стати істориком і не розглядала творчість, як професію. А вони малювали і казали, що це круто. Потім я поїхала в 10 класі до США. Там зрозуміла, що мистецтво – теж робота, що можна вчитися, що люди вважають, що малювати – це гарно. Так я потрапила в результаті на катедру графічного дизайну. Але потім, уже маючи на руках перший диплом… збагнула, що моя думка про те, що хочу бути дизайнером, виявилася хибною. Не хотілося зовсім працювати у тій сфері. Зараз теж не хочеться, бо мені потрібно займатися чимось творчим. Від монотонного сидіння за комп’ютером просто зносить дах. Тоді зрозуміла, що треба їхати вчитися за кордон», – запевнила вона.

Текстиль обрала невипадково

Відтак почався новий етап у житті та творчості Габріели. Між іншим, у 2023 році вона навіть стала лауреаткою премії імені Йосипа Бокшая та Альберта Ерделі. Отримала високу відзнаку у номінації «графіка» за триптих «Каменярі», виконану у техніці шовкодрука.

«Новий фах я обрала не просто так. Це були теплі спогади про бабусю, як про жінку-рукодільницю. Вона гарно вишивала. І це було щось таке рідне, близьке, своє… Тож мені здалося, що текстиль – це форма, яка ще не повністю розкрита і там є над чим працювати. Загалом найбільше часу у мене зайняла робота над «Пляжним сезоном», – зізналась мисткиня. – Весь процес тривав один рік. Але в мене мала дитина і постійно змушена була балансувати між творчістю та родиною. Робота виконана у техніках печворк, вишивка, сашіко, її розмір 113 на 113 сантиметрів. У той же час іншу роботу змогла закінчити за місяць. Але то завдячуючи мамі. Тоді вона приїхала, забрала сина і я не відволікалася ні на що. Зачинилася у майстерні й виходила тільки поїсти та поспати. Тобто, не над усіма виробами працюю так довго. У творчості поєдную текстиль і графіку, фактично першу школу з другою. Свої вироби навіть називаю текстильною графікою», – стверджує Габріела Тегзе.

Матеріал для творчості знайти закарпатці не завжди просто, адже він має бути відповідного кольору, якості, текстури.

«Спочатку я роблю ескіз. Відтак знаю які кольори мені потрібно. Тоді починаю полювати за тканиною. Дещо знаходжу у стокових магазинах, там дешево, дещо беру з одягу, можу порізати навіть власний. Тут головне, щоб матеріал був натуральним. Але, наприклад, поліестер не можна поєднувати з бавовною, вони «лягають» по-різному, сохнуть неоднаково. Тому, якщо працюєте з бавовною, використовуйте тільки її. Хоча поєднувати цю тканину можна з лляною. Загалом тонкощів багато. Є тканини з еластантом і є без нього. Так само в роботі краще вибирати однотипні матеріали. Змішування різних тканин некрасиве і непрактичне. А прати, прасувати подібні вироби, як гобелени, не можна. Це – не одяг. Якщо з’явилася пляма, то її можна виводити локально, але вручну. Про пральні машини треба забути», – каже майстриня.

Печворк почався з шоперів

Народжуються вироби в майстрині не спонтанно. Кожен етап вона ретельно продумує.

«Починається все з ідеї. Далі робиться ескіз. Спочатку грубий, далі один до одного. Згодом вирішую, до якого кольору яку тканину підбирати. Тобто процес довгий. Чим більша робота, тим важче протягувати все через швейну машину, тим більше часу потрібно на власне пошиття», – стверджує закарпатка.

Першою роботою у техніці печворк у виноградівчанки був шопер. Із текстилем же працює довше.

«Почала працювати з шоперами три роки тому, коли почалося повномасштабне вторгнення і до нас в Австрію почали приїздити переселенці з України. Їх потрібно було чимось зайняти і ми вирішили, що це можуть бути саме шопери. Згодом сама ними захопилася і захоплююся досі», – зізнається вона.

Оскільки в Габріели маленький син, вона працює найчастіше з дому. Але без діла вона не сидить.

«Роблю мурали, ілюстрації до книжок, приймаю різні творчі замовлення. На перспективу теж планую братися за різні проєкти. Планів багато. Хочеться зробити виставку в Австрії, пошити для неї ще хоча б дві великі роботи. Хочу запустити свій бренд, виготовляти сумки-шопери і ще багато іншого», – наголошує мисткиня.

Із її завзятістю, енергійністю, багатою уявою та цікавим підходом до вирішення питань, у неї все задумане неодмінно вийде. Тож хочеться побажати Габріелі успіхів і нових не менш яскравих та цікавих робіт.

Марина АЛДОН