Мукачівка в’яже прикраси гачком

Закарпатські майстрині вражають талантами. До чого тільки не додумуються наші обдаровані землячки! Їхні вироби ручної роботи зачаровують, адже умілиці фонтанують ідеями. 

Аліна Росоха з Мукачева вже чотири роки займається в’язанням прикрас. У її доробку сережки, браслети, брошки, намиста, персні та багато іншого. Кожна річ – неймовірно цікава. Майстриня переконана, що така оздоба пасує до будь-якого одягу. За короткий час мукачівка створила тисячі унікальних виробів. Вона впевнена, що ручна робота заспокоює і розслабляє. Більше про своє хобі умілиця розповіла «Карпатському об’єктиву».

Захопилася завдяки випадку

В’язати Аліна ніколи не любила. Більше того, гендмейд колись вважала нецікавим заняттям. Усе змінилося в одну мить.

«Пригадую уроки трудового навчання в школі. Для мене було пекельною мукою брати до рук спиці, гачок чи голку. Напевно, учителька не вміла зацікавити. Моя мама також ніколи не була прихильницею жіночих занять. Вона працює бухгалтером, а у вільний час воліє почитати книжку. Навчала мене, що головне – уміти заробити гроші, а за них купити можна все. Я так і жила, поки якось не познайомилася на відпочинку з майстринею із Рахівщини. Ми з подругами винаймали в неї будинок, коли їздили в гори. Вона таку красу в’язала, що мене це надихнуло. Крім того, її слова глибоко запали в душу. Пані Марія говорила, що будь-яка жінка від природи є модницею. Тож аби мати ексклюзивні речі, треба вміти створювати їх самотужки. Саме вона дала мені перші уроки рукоділля, навчила правильно в’язати гачком та спицями. Про все інше я поступово дізналася завдяки інтернету, майстер-класам та методом проб і помилок», – поділилася з «Карпатським об’єктивом» мукачівка.

Тож уже 8 років, як Аліна Росоха займається в’язанням.

«Спочатку це були шапочки та шарфики для себе, потім кофтини для старшої доні, а відтак і різні речі для дизайну оселі. Коли чотири роки тому я пішла в декретну відпустку з другою дитиною, захопилася власне прикрасами. Часу вільного мала вдосталь, донька була спокійною. Тоді в соцмережі в одній зі спільнот побачила дуже цікаві в’язані сережки, які продавала майстриня із Сумщини. Я подумала, що хочу й собі такі, і зробила. Після цього займалася пошуком ідей та експериментувала з усілякими заколками й брошками, вивчала узори та техніки. Зараз можу вже й сама все собі вигадати, але на початку бракувало фантазії. Фурнітуру купую через інтернет. Ниток для таких виробів потрібно не багато. Їх беру в магазинах, а подарункові коробки робить мені чоловік», – розповіла умілиця.

Рукоділля мукачівка вважає одним зі способів розслабитися й відволіктися від інших справ.

«Коли творчо працюю, забуваю про всі труднощі. Вмикаю собі спокійну музику і просто релаксую. Буває, можу виготовити виріб за годину-дві, а з чимось більш об’ємним потрібно попрацювати й декілька днів. Але це з перервами на різні домашні заняття. Найдовше – протягом тижня – працювала над комплектом із сережок, браслета та намиста. Найшвидше, пригадую, впоралася з брошкою – за 40 хвилин», – каже вона.

У тренді сережки

За словами Аліни, її аксесуари підходять і до буденного одягу, і до вечірньої сукні, і до спортивного стилю, і до ділового.

«Прикраси можуть бути універсальними, на всі випадки життя, або ж під конкретну подію. Кожна річ стильна й ексклюзивна, зроблена вручну. Мої вироби мають незвичний вигляд, і в усі я вкладаю трохи власної позитивної енергії, тепло своїх рук та частинку серця. Найбільше маю в доробку сережок, але багато хто замовляє і намисто, персні, браслети або ж цілі комплекти. Також виготовляю всілякі прикраси у волосся. Особливо мені подобається створювати їх для дітей. Старша донька має багато бантиків, заколок, обручів. Навіть іноді сама подає мені ідеї», – зізнається майстриня.

У вільний час закарпатка в’яже ще й спицями.

«Це переважно одяг для родини. На замовлення не в’яжу. Пробувала плести дітям іграшки, але поки що серйозно цим не займаюся. Експериментувала з капелюхами, взуттям, сумками. Маю в колекції також різні серветки, подушки, навіть занавіски та штори для кухні. Люблю незвичні речі. Гачком до снаги працювати більше, ніж спицями. Але не цураюся нічого», – наголошує Аліна Росоха.

Найбільше умілиці подобається працювати над сережками.

«Я люблю змінювати сережки щодня. Це мій топ-аксесуар. Тому акцентую на ньому. Обираю або геометричні форми (кільця, ромби, квадрати), або квіти та ягоди, або абстракцію. Оздоблюю вироби камінцями, пір’ям, намистом, будь-якими підручними матеріалами. В’язала не тільки з простої, але й трикотажної пряжі, поліефірного шнура», – стверджує умілиця.

Вироби найчастіше замовляють у мукачівки наші землячки, які мешкають за кордоном.

«Маю постійних клієнток у різних державах. Переважно це вихідці із Закарпаття. Зараз життя розкидало по світу багатьох: у Словаччину, Чехію, Угорщину, Румунію, Німеччину, Італію, Австрію, навіть у Туреччину. До речі, саме в цю країну поїхало найбільше моїх аксесуарів. Дехто навіть просив майстер-клас онлайн дати, але я поки що не готова вчити інших, сама досі навчаюся, пробую. Не завжди все виходить ідеально, часом доводиться й переробляти. Буває всяке. Можливо, колись, у перспективі, й даватиму уроки іншим, але поки що потрібно вдосконалювати майстерність самій», – переконана вона.

Основним у рукоділлі, на думку майстрині, є любов до справи та терпіння.

«Те, чим ми займаємося, має приносити задоволення. Якщо цього немає, тоді це не ваше, потрібно шукати себе далі. Я в цьому переконалася на власному досвіді, адже колись пробувала себе в багатьох галузях. Наразі для мене в’язання – унікальний спосіб втілити в життя  свої творчі ідеї, відпочити, перезавантажитися. Звісно, у будь-якій справі потрібні наполегливість і терпіння, бажання рухатися до мети й ніколи не зупинятися на досягнутому, вдосконалюватися та покращувати навики. Але робота обов’язково повинна захоплювати», – запевняє майстриня.

На майбутнє мукачівка хоче навчитися вишивати бісером.

«Не до всього, про що мрію, руки доходять. На жаль, бракує часу. Я вмію вишивати хрестиком та гладдю, але поки що ніколи не пробувала бісером. Дуже хочеться опанувати певні техніки. Гадаю, колись прикрашу стіни свого будинку вишитими картинами. Але, напевно, це буде не скоро, коли підростуть доньки, бо зараз у мене щільний графік. Ще б хотіла взяти кілька приватних уроків малювання, бо завжди тяжіла до мистецтва. Мала непогані успіхи в школі. Але все ж найбільша мрія, аби в нас був мир і діти забули про повітряні тривоги, росли щасливими та в достатку», – наголошує Аліна Росоха.

Марина АЛДОН