https://rx.ua
37070
14:00 18.082021

91-річна закарпатка тримає ґаздівство і обробляє город

Цікаве 11007

Жителька Гуняді, що на Берегівщині, у свій 91 рік тримає ґаздівство й обробляє чималий город.

Кореспондентка «Карпатського об’єктива» завітала до оселі найстаршої жительки села. Ганна Улинець народилася 5 січня 1930 року. У свої поважні літа жінка не сидить склавши руки, а щодня порається біля худоби, годує птицю, обробляє город, тримає його в ідеальному порядку. Проживає сама. Повдовіла 26 років тому. Десять років минуло як помер син Віктор, мав 47. Цю трагедію Ганна Іванівна дуже важко пережила. Допомагати матері приїжджає син Ігор із Берегова. Привозить їй і смачні обіди, які готує дружина. Ще живе син Михайло в Хмільнику.

– Мопед виручає мене, за 20 хвилин тут, – чоловік показує на свій транспортний засіб. Кури, побачивши мене, починають виводити своє «ко-ко-ко». Курячий хор чималий – понад сто голів. Із будки виходить неквапом чорний, як вуглик, пес.

– Через окрас назвали Циганом, має 14 років. У пса йде рік за сім, 98-річний старець, так би мовити, але ще служить. 98 років прожив мій дід, Іван Юрик, він став одним із перших поселенців Гуняді, приїхав на хутір 1928-го, – каже гордо.

Ігор веде до хліва. У стійлі теличка і коза.

– Вчора зарізали свиню, то буде менше клопотів. Мама любить молочне, токан, благо, коза дає файно молока. Корову продали, бо була велика, а мамі було тяжко з нею. Телицю дали у череду, але тікала з пасла, то мусіли забрати її й годувати у хліві, – пояснив.

Коли вийшли за хвіртку, перед нами постав чималий город. Тут все в порядку: виполоті бур’яни, покопані грядки. Ростуть картопля, буряки, тютюн, кабачки. Зауважую, що город чималий, є де пройтися, не те що обробити вручну. «Так, землі тут багато: все мамине обійстя та город займають майже гектар. Декілька років тому заклала новий сад, яблуні вже плодоносять. Мама сама засадила город, обробляє його, я, звісно, допомагаю, але вона поспішає все зробити сама і вчасно. Там, коло каналу, на 60 сотках мій город, то мама і мені допомагає. Не може сидіти без роботи. Той буряк копаний разів п’ять, – показує на грядку. – У неї все в порядку, бо так звикла змалку. 25 років тому перенесла складну операцію, але духом не падає. То люди старого гарту. Таких уже не роблять, – вдаючись до жартів, посміхається Ігор. – Повернемось до двору, то поспілкуєтеся з мамою, вона розкаже про своє життя. Приношу 150 стебел тютюну, мама садить його, вирощує. Не може без нього – у колгоспі працювала у ланці, яка вирощувала доган. Її ностальгію розумію».

Коли ми повернулися, на лавці біля хати на нас чекали гунядівці. Добрий звичай – провідувати сусідів, дізнатися про їхнє життя-буття. Це була неділя, отож можна провести і сільські посиденьки. Ганна Попович – ходяча енциклопедія, знає історію села, людей та їхні долі. А ще – душа компанії, велика фіґлярка. Григорій Метенько має 74 роки, у місцевій церкві й дяк, і дзвонар. 86-річна Христина Піпаш проживає із сином та його сім’єю. Восени поховала чоловіка. 78-го прийшла сюди з Нижнього Бистрого, що на Хустщині. Обличчям та манерою спілкування схожа на героїв радянських кінофільмів.

Ганна Улинець виявилася скромною, неговіркою жінкою. Усі присутні ледве вмовили її розказати про себе та сфотографуватися. Нелегка доля старожилки Гуняді, але з її уст не пролунав жоден зойк, жодне нарікання.

– Та што ото копати? – махає натруженою рукою, потім поправляє хустку на голові. – Коплю від малої, мені ото як бавка. Головне, оби мотика добра була. Робити буду і цілий день. Біда, коли треба перенести, понести щось тяжкоє. А копати – ото йде мені так, ги циганці в карти гадати. Мама була хворяковита, то ми, діти, копали змалку, землі своєї було доста. Копали межи шорами, а мама поправляла за нами. Коли прийшли руські, то забрали і землі, і худобу – все, що наґаздовали батьки. Після закінчення школи пішла у калгоз, робила на молотарці, потім у польовій бригаді, наша ланка вирощувала доган (тютюн). Робота любиламися, йшла ми дуже файно. Була і ланковою.

– У такі поважні роки Вам би відпочивати, а не працювати, – зауважую.

– Та де я буду припочивати? – дивиться на мене здивовано. – Кури не ношу на плечах – дам їм їсти, понесу води, наллю, вони собі їдять, а я роблю собі роботу, – каже про свої будні.

Пані Ганна у своєму житті зазнала багато втрат. Коли померла мати, мала 17 літ. Із п’ятьох дітей у сім’ї була третьою, старша сестра вийшла заміж і пішла в невістки. Отож на Ганниних плечах були всі хатні турботи. Наймолодша Василина мала тільки 10, для сестри була і матір’ю. Батько теж потребував жіночих рук, допомоги, але нову дружину до хати не привів. Так і залишився вдівцем до кінця своїх днів. А прожив красних 98 літ. Ганна народила п’ятьох дітей, перша донька Катерина померла немовлям. Як уже писала вище, десять років тому помер 47-річний син Віктор. Працював на «швидкій» водієм. Після аварії на Чорнобильській АЕС поїхав одразу в зону відчуження, вивозив хворих. Відбув три терміни поспіль, бо не було заміни. Після повернення серйозно захворів, упав духом. Сім’ї своєї не створив.

Ігор приносить портрет у рамці і дає матері. Вона притискає його до грудей. На фото син Віктор. «Був дуже файний, на свого батька схожий, мав таке ж густе, гарне волосся», – починає плакати. Ігор дає мені світлину з родинного архіву. На ній п’ятеро людей і немовля. Пані Ганну впізнаю одразу: мила, тендітна жінка гордо стоїть у центрі, з обох боків – статні красені. Це чоловік та його брат. На стільчиках сидять батьки чоловіка. На колінах дідусь тримає онука Василя.

Ганна Попович розповіла, що в Гуняді 92 хати, у кожній третій – вдовиця: «Чоловіків мало, повмирали, багатьох зі світу звела оковита. Найстарший чоловік села – наш Гриша (Григорій Метенько має 74 роки). А ось жінки-старожилки, окрім Ганни Улинець, є ще три: із 32, 33 та 1935-го років».

Тетяна ГРИЦИЩУК

telega
Підписуйся на наш телеграм канал!

Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.

Підписатися
Слідкуйте за нами у соцмережах
Головне