https://rx.ua
36829
12:33 24.072021

Косовиця-2021 на Закарпатті: сіно люди спалили

Цікаве 4504

На Закарпатті триває косовиця. На календарі 24 липня, та багато полів навіть не кошені вперше. А вже час братися до отави. Цьогоріч трави вродило так багато, що господарі не знають що з нею робити. Косити нікому – чоловіки поїхали на заробітки, а жінки не встигають дати ради всьому господарству.

– Пішов у Чехію заробити гроші, бо дітей треба годувати і на ноги ставити, а їх у мене четверо, але мусів лишати роботу і йти додому. Думав, покосимо із старшим сином за тиждень і захаримо сінокоси. Але де там! Уже три тижні одне і те ж, і нема цьому кошіню кінця-краю: то дощило, то холодно було, то косарки поламалися, бо трава велика, впала, дощ прибив її, ще і мурашиних купінок повно. Мусіли купувати нову бензокосарку, бо запчастини на стару не знайшли. Оборіг і сіяниця повні, нашій корові доста того сіна на два роки. Отаву не знаю куди будемо складати, – ось таку історію розповів кореспонденту «Карпатського об’єктива» пан Іван з Малого Раківця, що на Іршавщині.

Наступна проблема – нема кому їсти сіно: корів у селі залишилося менше, як ведмедів у Карпатах. Усе вказує на те, що у найближчому майбутньому домашню худобу занесуть до Червоної книги.

– Два роки тому корову здали заготівельникам. Нема куди збувати молоко, раніше возила на базар, а тепер путь такий дорогий, що невигідно – стільки вторгуєш, аби за путь заплатити. До того ж, коло худоби треба ходити, вчасно годувати, доїти, а я впала і зламала ногу, чоловік переніс інсульт, діти та онуки на заробітках за кордоном. Стільки, як нам того молока та сметани треба, то купимо, – поділилася життєвими реаліями 65-річна Марія із села Загаття.

Проблема збуту кормів для худоби існує у всіх селах Закарпатської області. Аби не витрачати час та зайві кошти, люди спалили сіно.

– Нащо го везти додому, якщо хлів порожній? – розводить руками Юрко із Хустщини. – За привіз треба заплатити 500 гривень. Скосили 50 сотин (соток) лаза, висушили і спалили. Серце розривалося, але іншого виходу не було.

Ледве стримували сльози та емоції й інші мої співрозмовники.

– Ніколи би не подумав, що у свої 70 буду добровільно палити сіно. У 80-х роках утримували дві корови, телицю, козу. Своїх соток мали тільки 20. Аби заготовити корми на зиму для худоби, у колгоспі косили гектари за шостого пласта, викошували всі гущі, шанси, а тепер поля дичавіють, заростають чагарниками. Якби мої батьки встали, то одразу померли б від побаченого, бо вони тяжко жили, кожне стебло цінували, – важко зітхає Степан із Мукачівщини.

– Господи, до чого дожилисьме? Ще не так давно ходилисьме вночі красти колгоспне сіно, а тепер своє палиме, бо готовоє сіно нікому і задарь не треба. Ісе іде до кінця світу, – сплескує в долоні пані Оксана з Перечинщини.

На жаль, ось такі нерадісні та песимістичні настрої у більшості закарпатців.

Тетяна ГРИЦИЩУК, фото автора

telega
Підписуйся на наш телеграм канал!

Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.

Підписатися
Слідкуйте за нами у соцмережах
Головне