У Перечині знімали фільм «Ля Палісіада». Фото

Сьогодні, 22 березня, на залізничному вокзалі у місті Перечин проводилися відеозйомки фільму «Ля Палісіада». Кореспондент «Карпатського об’єктива» побувала на місці зйомок і поспілкувалася з продюсером Валерією Сочивець.

–  Пані Валеріє, скажіть, будь ласка, про що фільм?

– Якщо коротко, то про останню смертну кару в Україні, про відміну смертної кари. Події відбуваються у 1996 році. Починається фільм з того, що знаходять труп міліціонера в кар’єрі Ужгорода. І оскільки це міліціонер, то приїжджає група з Києва і починає розслідувати цю справу. Взагалі-то 96 рік був переломним для України. Були ще купони. У нас у кадрі люди купують за мільйон. Якраз гривня увійшла в оббіг.

Головний герой – лікар, який записує обвинуваченому перед тим, як його будуть страчувати:  чи він божевільний, чи не божевільний. Лікар же має лікувати людей, а тут він бере на себе такий тягар і виходить, що через нього  можуть стратити людину, а вона може бути і невинна. Це фільм про те, які ми всі маленькі у цьому світі. Я би сказала, це дуже навіть соціальний фільм.

Це ігровий фільм. Правильно казати саме так – ігровий. Плануємо його на 90 хвилин.

– Чому обрали Перечин?

– Торік ми їздили в скаут-тур на пошуки локацій за підтримки Закарпатської кінокомісії. Кінокомісія – це такий орган, який має приваблювати і кіновиробників та інших людей для того, щоб популяризувати регіон, щоб ми бачили краєвиди, підбирали для них локацію. Приїхали з режисером, з актором, художниками, надихнулися локаціями і потім під них переробляли сценарій. Тому наші зйомки проходили в Ужгороді, Виноградові, а сьогодні – у Перечині.

– У соцмережах бачила оголошення про те, що шукаєте людей для масовки? Бажаючих зніматися багато?

– Так. Грали в епізодах та брали участь  у масовці люди і з Мукачева, Ужгорода та Перечина. В Ужгороді знайшли людей, які грають головні ролі. Декілька разів приїжджали на кастинги, проводили їх в Ужгороді.

 В ресторані познайомилися з одним чоловіком. Він нам підійшов типажем. З відомих акторів у нас знімається заслужений артист України Степан Барабаш. В епізоді знімався Олександр Мавріц з Ужгорода.

– З якими труднощами стикаєтеся?

– Труднощів нема. Мені здається, що природа чи сили зверху допомагають, бо ми знімали в Ужгороді на кар’єрі і там накидували спеціально сніг, бо нам треба було для кадру. Через деякий час випав сніг, який нам дуже потрібний був в іншій сцені. Поки що все йде відповідно до плану. 

Сьогодні знімаємо один кадр, але тут ми зранку. Це і репетиції, і треба щоб усі синхронізувалися. Зйомки – це як балет.

– Були непередбачувані ситуації?

– Так, у Виноградові. Ми мали робити там ринок, але міська рада забороняла робити його нам через те, що діють карантинні обмеження і не може натовп людей знаходитися без масок, але ми теж показували і надсилали листи, що кінозйомки не заборонені. Зрештою нам дозволили це робити.

 – Будуть вказані населені пункти, в яких відбуватимуться події?

– Так, звісно. Ми за те, щоб розвивати регіон, а не тільки проводити зйомки  в Києві.

Під час перерви знімальної групи познайомилася із жінкою, яка підмітає територію вокзалу потріпаним та зламаним віником. Марія Щербина працює станційною прибиральницею на залізничній станції «Перечин».

– Працюю станційною прибиральницею, та і в кіно буду нею, – сміється. – Живу в Ужгороді. Ці, що знімають, самі сказали мені, що буду прибиральницею. Одягнули мене, я взяла березовий віник, але вони сказали, що недобрий. Взяла цей, Оксана поламала його. Маю 58 років, але ще жодного разу не знімалася в кіно. Цікаво грати, для камери підмітати територію – то є файно, – не приховувала емоцій моя співрозмовниця.  

Тетяна Грицищук, фото автора