https://rx.ua
34495
09:05 2.012021

Вітамін С у вас із собою? або Романтична історія закарпатки у Празі

Цікаве 3227

Героїня нашої нової статті – закарпатка Катя Шіманова вже багато років проживає за межами України у такій близькій для сотень тисяч наших земляків Чехії. Проте вона і не думала, що її життя так складеться.

«Я народилася у типовій закарпатській сім’ї, де батько працював на двох роботах, щоб ми могли жити відносно нормально, а мама була шкільною вчителькою. У мене є старший брат Роман і молодша сестра Марія.

Але життя в одному із райцентрів Закарпаття не дуже мене обнадіювало на щасливе майбутнє – типова школа, навчання на факультеті іноземних мов в УжНУ на заочній формі, паралельно освоїла професію перукарки і почала працювати.

І, можливо, так було б і сьогодні, але одного разу батько після довгої розмови з мамою повідомив нам, що він зібрався на заробітки до Чехії. І я чомусь моментально випалила йому: «Я хочу поїхати з тобою!» Тато навіть не кліпнув, а просто сказав, що тоді треба зробити документи, звільнитися з роботи і готуватися. А мама просто стояла і дивилася на мене зі сльозами на очах…

Поїхали ми разом із татом і моїм хрещеним батьком у Прагу, – до родичів хресного, які там уже добре «акліматизувалися». Мені знайшли роботу у великому готелі з власним шикарним рестораном, а тато і дядя Саша (мій хрещений – авт.) влаштувалися «по блату» на хороше будівництво.

Моя робота була за 25 хвилин від дому і я постійно ходила пішки. Спочатку, чесно кажучи, було дуже важко, адже я нічого не знала про роботу в ресторані, але за кілька місяців підтягнула і чеську мову, і нову «професію».

З перших днів роботи я була на кухні й допомагала у всьому, що скаже наш шеф-кухар Франтішек.

Крім мене, ще 4 дівчат були із Закарпаття і наш шеф (ми всі так називали Франтішека) ставився до нас дуже добре, бо його жінка теж була закарпаткою. Інколи він все ж таки робив нам зауваження, лаявся чеською мовою і дуже демонстративно піднімав очі до неба… Ми посміхалися і швидко бігли все виправляти, бо він був набагато старшим від усіх нас і завжди допомагав. А вже десь через півроку я «перекваліфікувалася» у офіціантку. Звичайно, Франтішек кілька тижнів до того муштрував мене у правильному сервіруванні столу, манерах, я досконало вивчила наше меню, сама зробила собі зачіску і манікюр. Першу зміну дуже переживала, а далі якось усе пішло як по маслу. Через рік я вже була старшою офіціанткою і часто за можливості допомагала Франтішеку на кухні.

У такому темпі пройшло майже три роки – шість днів на тиждень робота, два рази у році поїздка на два тижні додому до мами. Тато теж втягнувся, став справжнім майстром і навчився багато чого робити сам. Як наслідок, ми зробили вдома гарний ремонт, продали стару вітчизняну машину і купили хорошу іномарку, тато одного року на новорічні свята зробив мамі сюрприз – купив шикарну шубу і, крім цього, ми щоразу привозили додому цілу купу солодощів і всяких «м’яс-ковбас», різних подарунків для рідних тощо.

А після повернення – знову робота. Але саме на цій роботі я і познайомилася із своїм теперішнім чоловіком – Яном. І все тому, що він вирішив святкувати свій день народження саме у нашому ресторані. І так вийшло, що Франтішек попросив мене розповісти йому про наше меню. Ну, я і розповіла йому про все, що у нас готують. Ян сам вибрав меню, але постійно питався у мене: «Це смачно? А це? Ці овочі дійсно свіжі й хорошої якості? А яке це м’ясо? А воно не дуже жирне? А яке вино до цієї страви подають?» Я ніби знову здавала екзамен у шефа…

І на самому дні народження Яна саме я відповідала за святковий стіл, дівчата мені допомагали, але все одно набігалася за вечір як на марафоні.

Вже коли все завершилося і я сиділа на кухні, Ян підійшов із Франтішеком і окремо мені подякував за мою роботу, хотів дати мені чайові, але я відмовилася. Більше того, я дуже зашарілася, бо він високий і гарний молодий чоловік і з першої зустрічі викликав у мене симпатію… Я ледве вичавила із себе: «Немає за що! Приходьте до нас ще! І друзів приводіть!» І все.

Ян, напевно, буквально сприйняв мої слова, бо почав щотижня у суботу приходити до нас із друзями. І завжди просив, щоб я порадила щось смачне з меню, завжди залишав дуже хороші чайові і питався, чи буду працювати наступного тижня. І так постійно.

Але одного разу на початку зими я трохи прихворіла і кілька днів мала бути вдома, домовилася з шефом і дівчатами про заміну і лікувалася. Але, коли повернулася на роботу, всі між собою щось обговорювали, а мені не хотіли сказати. Шеф просто повів мене до свого кабінету і дав пакунок. А там були таблетки (вітаміни С – авт.), вино, конверт і коробка цукерок у формі серця. Я не зрозуміла, що це таке, а Франтішек просто показав на конверт і вийшов на кухню. У конверті я знайшла маленьку листівку, де було написано: «Дуже шкода, що ти захворіла (Я не міг заспокоїтися весь вечір і думав про тебе… Не ображайся і сприйми це як подарунок. Видужуй! Чекатиму тебе наступної суботи. Ян». Я не знала, що далі робити. Просто сіла і сиділа так, напевно, десь двадцять хвилин.

Привів мене до тями шеф, який зайшов і запитав, чи все у мене добре. А я просто запитала, що було минулої суботи. Шеф розповів, що традиційно у суботу під вечір прийшов Ян зі своїми друзями і дуже здивувався, що мене немає, далі цікавився у дівчат, де я, а коли дізнався, що хворію, то просто залишив усіх і кудись вийшов, а десь за годину повернувся із цим пакетом і попросив його мені передати. А хитрі дівчата вже побачили коробку цукерок і почали мене сватати за нього.

Я до суботи була «як на голках» і чим ближче до неї, тим більше переживала. І ось прийшла субота. Я прийшла на роботу, але все якось не виходило – я і ніготь зламала, і палець обпекла перший раз за весь час. А коли прийшов Ян, я пішла до Франтішека у кабінет. І не пройшло і п’яти хвилин, як у двері постукали. Це були Франтішек і Ян. Шеф відкрив і двері, пропустив Яна, а сам зачинив їх за ним і пішов собі по роботі.

Ян привітався і сказав – він радий тому, що я вже здорова. А я просто запитала про пакунок. І тут він почервонів як буряк і просто сказав, що минулої суботи зрозумів, що закохався у мене і хотів мені про це сказати. А я якраз захворіла. Далі він розповів про минулу суботу і про те, як він вирішив купити мені все це і про те, як він увесь тиждень переживав і чекав на суботу, щоб мене побачити і все сказати. А далі просто підійшов і взяв за руку…

Ми поговорили десь півгодини, а потім домовилися зустрітися наступного дня, у неділю. На перше побачення він прийшов із квітами і маленьким плюшевим ведмедиком. Так ми почали зустрічатися.

За пару місяців Ян досить випадково познайомився із моїм татом, бо тато ніби спеціально прийшов до мене на роботу. А одного суботнього вечора вони обоє пішли на пиво і футбол. Уже наступного дня тато просто сказав мені: «Він хороший і перспективний. Вирішуй сама». Ну, я і вирішила.

Батькам Яна я, напевно, теж сподобалася, бо вони весь вечір нашого знайомства дивилися на мене (посмішка). Ян розповів їм про мене, мою сім’ю, роботу. Його мама – пані Йолана просила розповісти про моїх батьків і рідних.

Далі познайомилися наші батьки, з татом за вечерею, а з мамою по скайпу (посмішка). Моя мама приїхала до нас у гості після новорічних свят і ми вже разом пішли до ресторану і говорили до глибокої ночі…

Далі були освідчення і маленьке, але дуже гарне празьке весілля…

Сьогодні ми з Яном уже сім’я з невеличким стажем і у нас маленька донечка Янка. Кілька років тому я звільнилася з ресторану і працюю у сімейному бізнесі Шіманів – ми вирощуємо різні овочі й продаємо їх за оптовими цінами. Для цього я пішла на курси бухгалтера і суттєво підтягнула свою чеську та англійську мови.

Але практично щосуботи ми йдемо до «нашого» ресторану, де на нас із посмішкою чекає шеф Франтішек, який щоразу питає у мене: «Вітамін С у вас із собою?»

Юрій КОПИНЕЦЬ

telega
Підписуйся на наш телеграм канал!

Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.

Підписатися
Слідкуйте за нами у соцмережах
Головне