https://rx.ua
33280
20:23 10.092020

Дім на колесах: як подружжя із Закарпаття поїхало у весільну подорож на автокемпері. Фото

Цікаве 2855

Медовий місяць потрібно провести так, аби запам’ятався на все життя. Про це не на словах знає молода сім’я Карпенко. Замість традиційної  мандрівки до Туреччини чи Єгипту, куди полюбляють їздити закарпатські молодята, подружжя вирушило у подорож Україною. Та ще й не просто так, а на ретро-бусику, в який вони вклали частинку своєї душі і який став для Міші та Юлі справжнім домом на колесах. Бо ж саме там вони ночували, готували, мріяли і навіть приймали душ. 

Весільна подорож тривала тиждень. 30-річний Фольксваген Т3 проїхав 3500 км, через 11 областей України. Молодята побували на Закарпатті, Львівщині, Франківщині, Тернопільщині, Хмельниччині, Вінниччині, Черкащині, Кіровоградщині, Миколаївщині, Одещині, Херсонщині.

– Усе розпочалося з моєї ліні, – жартує Михайло Карпенко. – Я дуже люблю подорожувати, але спати в палатці – це дуже некомфортно. Тож одного разу, коли ми відпочивали в Словенії з наметами, звернули увагу на кемпінги на колесах.  Я так подивився і подумав, що це реально класно. Там і кухня, і спальне місце. У світі взагалі розвинена культура таких будиночків для подорожей, які оснащують саме у фольксвагенах Т3. Тож тоді я загорівся ідеєю, що потрібно придбати таке і нам. З того часу я підписався на різні пабліки і почав думати, як купити автокемпер. На моє здивування, ціни на них просто зашкалювали. У мене є власна досить хороша машина і я не дуже собі уявляв, що зараз треба буде витратити 10 тис. доларів на ще один автомобіль. Тож я подумав, що куплю житловий причіп. Знайшов фірму, яка розробила в Україні краплеподібні житлові причепи, оброблені нержавійкою. Вони нагадують класичні американські житлові причепи, де обладнано спальні місця, телевізор, відділення для речей. Також передбачена варильна плита, умивальник. Але ціна на них була просто космічна і я відмовився від цієї затії. Почав шукати більш бюджетні варіанти. 

Так Міша та Юля придбали 30-річний Фольксваген Т3 за 4 тис. доларів. 

Аби привести його до ладу – одразу вклали це 1 тис. доларів. Далі почали працювати над дизайном: перешили салон, встановили зручне ліжко. У всьому старалися не відходити від тематики 90-х, аби Фольксваген став справжнім ретро-бусом, який назвали «Тетріс»‎.

Взагалі культура автокемперів у Європі є неймовірно популярною, а в Штатах взагалі існують цілі міста з будинків на колесах. В Україні цей вид відпочинку і життя тільки набирає обертів. 

У такого виду подорожей на колесах є чимало переваг. Будинок на колесах ідеальним є для сімейного відпочинку. Головне, щоб у вас був більш-менш хороший стаж водіння і бажання мандрувати.Тож вам не доведеться морочитися бронюванням готелів, транспортом, розпакуванням і укладанням багажу. Це реальна можливість бюджетно мандрувати світом.

– Звичайно, ми мріяли поїхати на нашому ретро-бусику Європою. Але розуміли, що в нинішній ситуації з пандемією це буде дуже складно. А ще розуміли, що наш ретро-бусик навряд чи витримає таку довгу мандрівку без поломки. А в Європі послуги СТО – дуже не дешеві та ще й мовний бар’єр, тому ми відмовилися від цієї затії. А Україною ми завжди хотіли подорожувати. Тож подумали, чому б не зараз? – розповідає Михайло.

Так молоде подружжя, крок за кроком, почало готуватися до мандрівки. Складали карту маршруту, вишуковували цікаві місця, де б хотіли побувати, вигадували, де б можна було зупинятися на ночівлі. Тож одразу після весілля спакували свій дім на колесах – і вперед до пригод. 

– Першого дня ми проїхали чотири області: Закарпатську, Івано-Франківську, Тернопільську, Хмельницьку, – розповідає Михайло. – Ми планували до вечора доїхати до Бакоти, що на Дністрі, там переночувати і зранку поїхати далі до Одеси, але по дорозі ми були змушені заїхати на СТО. До Бакоти, як ви вже зрозуміли, ми не доїхали. Google Maps нас повів по селах, де ідеальні дороги враз змінювались на жахливі, і так по черзі. Деякі довгі відрізки дороги взагалі не було жодного села, заправки, ознак життя. Тому ми ледь доїхали до Кам’янця-Подільського, але і там було не просто знайти місце для ночівлі. Тому ми вирішили переночувати на заправці. Але з цього ми винесли декілька уроків, наприклад: треба чітко знати точку ночівлі і до часу на дорогу додавати плюс дві години; по-друге, порадитись зі знайомими, або почитати в інтернеті про обраний маршрут і стан доріг; по-третє, врахувати, що є такі траси, де взагалі немає людей, тому автомобіль повинен бути справний, а про запас мають бути деталі і, звісно, набір інструментів. Загалом дорога непогана, приємно було бачити, що багато напрямків відремонтовано або знаходяться в стані капітального ремонту. Потішив автобан, який тягнувся від Умані до Одеси. В Санжійці ми знайшли кемпінг, приїхали туди вже тоді, коли стемніло (до речі, темніє на годину скоріше, ніж в Ужгороді, тому тут теж не розрахували). Кемпінг виглядає як звичайна стоянка, де припаркували машини і розклали намети. Ми з Тетрісом зупинились на краю скелі, внизу шуміло море, на небі сяяли зорі. 

Ми не тішили себе ілюзіями щодо місць в Україні, які хочемо відвідати, – зазначає Михайло. – Намагалися одразу знайти в Інтернеті фото без різноманітних фільтрів і різних «прикрас», аби не розчаровуватися. Ми нічого не чекали, мабуть, тому отримали все сповна. Ми майже увесь час були в дорозі. Що стосується подорожі, то найдовше, мабуть, ми затрималися на Санжійці, що на Одещині, на Станіславському каньйоні. Дуже нам сподобалося Рожеве озеро (ред. – мова йде про Лемурійське озеро в Херсонській області). Так, ми бачили все без прикрас, що це бідне село, що є купа сміття, але воно не подібне ні до чого іншого. 

Ці водорості, які під дією сонця виробляють бета-каротин. Чим спекотнішим видається літо, тим більше води випаровується з озера й тим насиченішого кольору набуває ропа. Тож білосніжний берег та рожеве озеро справляють незабутнє враження, перетворюючи цю частину Херсонщини на один із найзагадковіших куточків України. 

Під час такої подорожі починаєш цінувати свій рідний дім – Закарпаття, розповідає подружжя. Бо у нас усе дійсно добре: мальовничі села, де не покладаючи рук трудяться люди, і більш-менш нормальна туристична інфраструктура, і майже в кожному куточку – кипить життя. 

– Ми побачили настільки депресивні регіони, що диву даєшся. Пусті села, тотальна урбанізація. Люди переїжджають у міста через безперспективність сільської глибинки – немає роботи, не працюють лікарні, школи, клуби. Були такі населені пункти, де заправка – центр життя. І цікаво те, що це не заправка у нашому розумінні, де варять каву, де можна перекусити, а це просто заправка і все. Ми звикли, що на Закарпатті усе компактно, усюди цивілізація, навіть у найвіддаленіших куточках можна знайти магазин, а на Сході взагалі не так. Довгі поля засіяні то соняшником, то ріпаком. Дуже моторошно, бо розумієш, що якби тут вийшло з ладу твоє авто або ще щось, тобі ніхто не допоможе. А про туристичну інфраструктуру взагалі нема що говорити. Час там наче завмер. Але стільки всього і прекрасного ми побачили. У нас дійсно дуже гарна країна, – розповідає чоловік.

Тож саме під час такої небанальної подорожі можна розгледіти обличчя країни, в якій ти живеш. Вдихнути на повну повітря від Заходу і до Сходу, сповна насолодитися неймовірними світанками і заходами сонця, поспілкуватися з людьми і усвідомити, що ти і є майбутнє своєї країни.

Христина БІКЛЯН

telega
Підписуйся на наш телеграм канал!

Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.

Підписатися
Слідкуйте за нами у соцмережах
Головне