Як грибарять на Іршавщині: лісові трофеї збирають у великодні кошики

У лісах Іршавщини добре вродили літні гриби: лисички, голубінки, печериці, підберезники. Та найбільше любителі тихого полювання «охотяться» за білими. Це і не дивно, адже білий гриб – цар і король усіх грибів. Та і взагалі, у цьому мальовничому краї до біляків ставлення особливе, як до чогось святого. Жоден гриб не викликає таких емоцій!

Назбирав грибів – сфоткав – і виставив у фейсбук. Я ся хвалю, най ми заздрять, най видять, ош я великий грибар, – кажуть користувачі соцмереж.

Лісові трофеї іршавчани, зазвичай, збирають у відра, у великі коші, які виплели самотужки чи купили з лози або ліщини. А також до кошиків, які місцеві називають кошарками.

З грибів готують різні страви, сушать, маринують, заморожують та продають. Файно цього літа заробили на грибах жителі села Собатин. Дари лісу цигани приносили на ринок у райцентр у відрах та великодніх кошиках, оздоблених яскравими стрічками. Купити білячків з свяченого великоднього кошика покупці вишикувались у чергу. Купували, і навіть не торгувались. Свідком цього стала кореспондент «Карпатського об’єктива». Кілограм білячків в основному правили по 60-80 грн. – ціна залежала від величини грибів: піціцькі – дорожче, великі – дешевше.

Вродили гриби і в лісах Ільниці, Осою, Чорного Потока. Та найбільше – в Малому Раківці. Грибарила і я в рідному селі. «Уловом» задоволена: грибів наїлися від пуза, ще і насушили. Літні гриби ароматніші осінніх, тому з них файний, пахучий суп. Кожна господиня старається зробити запаси літніх біляків, аби було чим почастувати гостей, та і приготувати смачні страви для родини.

Завзяті грибарі бували в лісі і вдень, і вночі. Лісові трофеї носили уривом по двічі-тричі на день. Вони знають місця, але не виказують їх навіть найріднішим. Люди розповіли мені, що деякі родини приносили додому щодня по 25 кг.

О 6.30 ранку я була біля потока під лісом. За місцевим часом це рано – пів шостої. Зустріла молодого чоловіка з повним кошем білих. У ньому було так кілограм з сім. На моє питання «Де назбирали гриби?» сухо відповів: «У хащи», – і, пришвидшуючи ходу, почимчикував додому.

Гриби не встигали рости. Вкрай рідко можна було знайти великого. Одного разу мені пощастило знайти білого біля самої дороги, якою ступала не одна нога грибаря. Сховався і чекав на мене. Вдома зважила – 780 грам! Як не дивно, гриб був чистий, черваки не встигли завестися в ньому. Корінь висушила, а шапку відварила і випекла в муці – смакота. Не повірите, але з одного гриба наїлося четверо.

У селі діяло декілька пунктів прийому грибів. Спочатку платили по 30 грн. за кілограм, потім – по 50. Мало хто з малораківчан ніс туди гриби. Казали: 30 гривень – то не гроші, дома має бути много грибів – то закон і традиція. І ці традиції сповідують з діда-прадіда.

Тетяна ГРИЦИЩУК, фото автора