«Я більше не боюся!..» – волонтер Євгеній Владимир

Опубліковано: | Переглядів: 962
  • Поділіться із друзями:

Євгеній Владимир – хлопець із непростою долею, але з позитивним баченням майбутнього. Вихованець дитячого будинку-інтернату – в минулому, в майбутньому бачить себе поряд із тими, кому потрібна допомога. Весь свій вільний час Євгеній активно займається волонтерською діяльністю. В нашій розмові згадує ті миті, які болять і досі та ті, що спонукали його більше не боятися.

Євгенію, як так сталося, що значну частину Вашого життя сьогодні займає волонтерська діяльність?

Насправді ця історія досить важка та емоційно напружена, я б так сказав. Справа в тому, що я сам виховувався в будинку- інтернаті. Так вийшло, що маленьким я дуже часто хворів. І взагалі, вся ця історія з дитбудинками почалася з «Малятка», там я виховувався і перебував на лікуванні. В мене була якась спадкова хвороба. Та тільки-но я повернувся додому, мене знову відправили в інтернат. Це було за день до Святого Миколая, в 2000 році. Я пам’ятаю, коли ми жили в інтернаті, до нас часто приходили волонтери, але ми їх так ніколи не називали, вони – наші друзі. Так само й сьогодні ми хочемо бути друзями для тих дітей, які позбавлені батьківського піклування.

Частіше за все діти з дитбудинків не мають власного житла. Як сталося так, що, будучи співвласником квартири, Ви не можете в ній проживати?

Відразу після того, як я поїхав, мама звернулася за дозволом продати квартиру, співвласником якої я також був. Напевно, соціальні служби ще тоді щось запідозрили, і її позбавили батьківських прав. У 2004 році вона знову звернулася до служби з прав дітей, але вже не для того, щоб продати квартиру, а обміняти. В принципі, законодавством це дозволялося, враховуючи чимало факторів. Але так сталося, що вся ця історія з обміном виявилася аферою і буквально за півроку моя мати втрачає й квартиру, й будинок. Таким чином опиняється на вулиці. Як мені згодом розповіли, її знайшли біля сміттєвих баків. Оскільки це було взимку, в неї перемерзли ноги і їх довелося ампутувати. Я тривалий час намагаюсь повернути собі житло, так би мовити, живу цим із 2017 року.

Чи не було образи на матір?

Взагалі-то, ні. За три дні до мого випуску з інтернату я розмовляв із нею та пообіцяв, що приїду забрати її з пансіонату, тільки-но сам стану на ноги і почну заробляти. Та через якийсь час вона померла. Я на той час проживав в Ужгороді і вже міг винаймати житло. Приїхав до установи, а її вже нема – у 32 роки. За нею пішла на той світ і моя прабабуся.

Чи цікавились Ви долею свого батька?

В житті в мене траплялися такі депресивні моменти, коли хотілося знайти рідну людину. І я сам почав шукати батька, та, як виявилося, він помер у 2018 році від онкології. А заразом знайшов і свого брата, про нього мені мама розповідала колись. З ним ми підтримуємо стосунки.

Напевно, такі життєві обставини змусили стати сильнішим?

Ви знаєте, в мене таке кредо відпрацювалося після закінчення школи і за будь-яких важких обставин кажу собі: «Я більше не боюся!» Сьогодні, озираючись назад, не жалкую, що виховувався в інтернаті і по суті робив все сам. Сам здобув освіту, до речі, для того, аби орієнтуватись, на що мають право такі діти, як я – пішов учитися на правознавство. Свого часу навіть вивчився на психолога в Києві та ще й три роки пропрацював психологом. Я став волонтером. І перший волонтерський захід, який ми провели у Мукачеві, – відвідали той інтернат, де я навчався. І, ви знаєте, мене дуже порадувало те, що у закладі раніше було 365 дітей, а наразі там їх 60, здається, і майже всі вони мають опікунів. Тобто школа-інтернат, якщо дасть Бог, закінчить своє функціонування і діти будуть жити у сім’ях.

Тобто Ви за те, аби в дітей були опікуни? Чи були такі у Вашому житті?

Я за тих опікунів, які насправді мріють мати дітей. Бо в мене особисто не дуже позитивний досвід. Є такі родини, які використовують дітей, як спосіб отримати кошти від держави, а потім, після 18 років, викидають на вулицю. Мені особисто розповідали діти такі історії. Я думаю, ніхто не хоче брати чужих дітей, особливо дорослих. Хоча вони також заслуговують на родину. У нас у суспільстві є стереотип – думати в першу чергу не про дитину, а про минуле життя батьків цих дітей. Тобто дитина страждає через те, що ми живемо стереотипами.

Над якими волонтерськими проєктами працюєте тепер?

Зараз ми працюємо над проєктом «#ЯНЕЗЛАМНИЙ», мова йде про три непрості життєві історії – серед них і моя. Ми знімаємо відео, до якого долучилися Катерина Легерда, Ольга Білащинець, Олена Левдер та волонтерська спільнота міста. Цим відео ми хочемо привернути увагу до окремої долі кожної особистості. Наразі ми з нашими мукачівськими волонтерами вже провели велику роботу і можемо надати допомогу чи хоча б підтримку тим, хто її потребує. Радимо не залишатись зі своїми проблемами на самоті, та головне – не варто закриватись. Адже на світі стільки людей, яким – не байдуже!

Ірина Грабко

«Карпатський об’єктив»

Залиште свій коментар

Анонси подій

Array

Останні новини

Переглянути всі Останні новини
city.uz.ua Globalistic crossword

    Ми в соцмережах:

Спецпроекти

Заробітчани

Життєві історії

Запитання юристу

  • Україна є Стороною декількох багатосторонніх конвенцій, які передбачають спрощену процедуру звернення для вирішення питання про стягнення аліментів на території Договірних держав[*] таких конвенцій: - Конвенція ООН про стягнення аліментів за кордоном 1956 року (діє у відносинах з такими державами: Алжир, Аргентина, Австралія, Австрія, Барбадос, Бельгія, Болівія, Буркіна Фасо, Камбоджія, Кабо-Верде, Центрально-Африканська Республіка, Чилі, Колумбія, Хорватія, Республіка Кіпр, Чеська Республіка, Данія, Еквадор, Домініканська Республіка, Ель Сальвадор, Куба, Ватикан, Естонська Республіка, Фінляндія, Французька Республіка, Федеративна Республіка Німеччина, Грецька Республіка, Гватемала, Гаїті, Ватикан, Угорська Республіка, Ірландія, Держава Ізраїль, Італійська Республіка, Киргизька Республіка, Ліберія, Люксембург, Мексика, Монако, Марокко, Нідерланди, Нова Зеландія, Нігер, Пакистан, Філіппіни, Республіка Польша, Португальська Республіка, Республіка Молдова, Румунська Республіка, Сербія, Сейшели, Словацька Республіка, Словенія, Шрі-Ланка, Королівство Іспанія, Сурінам, Швеція, Щвейцарія, Македонія, Туніс, Великобританія, Уругвай)    - Гаазька конвенція про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання 2007 року (діє у відносинах з такими державами: країни-члени Європейського Союзу /крім Данії та Ірландії/, Албанія, Республіка Білорусь, Боснія і Герцеговина, Бразилія, Гайана, Гондурас, Республіка Казахстан, Чорногорія, Нікарагуа, Норвегія, Турецька Республіка, Сполучені Штати Америки) - Мінська конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року (діє у відносинах з державами-учасницями СНД: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан).

    19:1711.10.20190
  • «Добрий день.

    18:3311.12.20180
  • «Доброго дня, я офіційно одружилася з громадянином Словаччини, але в мене є дитина від іншого чоловіка – українця.

    12:1109.11.20180
  • Доброго дня! Нещодавно моє авто зупинили працівники поліції й змусили пройти перевірку на стан сп’яніння, при цьому ні мої права, ні процедуру проходження огляду мені не пояснили.

    18:0503.10.20180
  • Апостилювання – це один із правових режимів визнання юридичної чинності українських документів, які мають використовуватися за кордоном.

    17:0423.09.20180

Історія Закарпаття

Новини Закарпаття

Спортивні новини

Надзвичайні та кримінальні події