В іршавському селі Дунковиця люди врятували лелечу родину, яка залишилась без гнізда

Свої гнізда в Дунковиці лелеки вили з давніх-давен. Побачити їх тут і зараз можна чи не на кожному кроці. Для будівництва свого житла обирали чорногузи переважно електричні стовпи, що стоять обабіч доріг. Виявляється, урбанізація з кожним роком відбирає у них можливості гніздування:  великі розлогі дерева або ж зникають, або втиснуті поміж будинків, де немає для птахів можливості для зльоту та посадки. Та, на щастя,  представники електроенергетичного бізнесу здебільшого з розумінням до цього ставляться.

Одне з гнізд, яке подорожувальникам завжди було видно здалеку, звили чорногузи  на електричному стовпі,  що стояв  на перехресті в центрі села. За словами пані Марії, сусідки родини лелек, цьому гнізду вже півстоліття.  Жінка каже: “Навіть коли енергетики декілька років тому міняли старі електричні опори на нові, цей стовп навмисно не чіпали, адже він вже давно став домівкою не одного покоління лелек”.

Кожного року лелеки прилітали сюди, щоб вивести потомство. Так було і цього року.  У лелечої родини народилось трійко пташенят. Ані зливи, ані сильні вітри не могли зруйнувати міцно звите лелече гніздо, та, як виявилось, старий дерев’яний стовп вже своє віджив. Через потужний порив вітру опора нахилилась. А за кілька днів завалилась.

“Гніздо разом з малими лелеченятами впало на землю раптово, батьки-чорногузи лиш кружляли поруч, усвідомлюючи свою безпорадність”,- розповідає пані Марія. – “Очевидно, через падіння стовпа, обірвало дроти,  тому в нас зникло світло. Відразу  приїхала бригада ремонтників. Електрику підключили, а пташенят поклали на траву та й собі поїхали. Усі сусіди збіглися рятувати малих. Пташенята трохи забилися, у одного була зламана ніжка. На ту частину стовпа, що залишилась, місцеві поклали дерев’яний піддон і склали там залишки гнізда. Поклали туди і пташенят”.

Радості місцевих не було меж, коли батьки-лелеки  прилетіли до своїх малих. Вони залишали  гніздо один за одним, і знову повертались вже зі свіжим кормом у дзьобі. Та, на жаль, одне лелеченя загинуло…

Хоч нове гніздо було нічим не гірше старого, лелеки почали зносити гілки та складати їх на дах сусіднього будинку: птахи все ж  вирішили звити нове гніздо для своєї родини.

Місцеві ж кажуть, при можливості будуть птахів підгодовувати та приносити воду, як власне робили це і торік під час сильної спеки.

Пан Михайло, що також живе поруч із птахами, розповідає: “Ми приносили відра з водою і ставили їх поруч з гніздами.  Спека тоді була неймовірна, вони бідні не витримували. Будемо так робити і цього року. А село наше птахи дійсно облюбували. Тут,  мабуть, для них є відповідна кормова база, адже поруч водойми та озера”.

А лелечих гнізд в Дунковиці, мабуть, більше, ніж у всьому Закарпатті, додають тутешні. Самі ж такому сусідству з граційними птахами жителі села лише тішаться.

Птахів, які вже встигли стати повноцінними жителями Дунковиці, місцеві охороняють як можуть. Якщо раптом, ще з якоюсь пташиною родиною трапиться біда, не залишаться осторонь. Переконані, таке сусідство з лелеками – це гарний знак долі.

Світлана Комлева