«Люблю розмальовувати світ навколо себе» – життєве кредо ужгородського ілюстратора Аліни Лобанової. ФОТО

Не дарма кажуть, що творча людина творча в усьому. Яскравий приклад цього – ужгородка Аліна Лобанова, різностороння особистість, мама двох чудових діток та неабияка творча натура. Вона вже встигла спробувати себе в багатьох напрямах, починаючи від художньої обробки металу, кераміки, виготовлення прикрас з текстилю, розмальовування стін і закінчуючи… ілюстрацією дитячих книжок.

– Як зародилася твоя любов до мистецтва, творчості?

– Ще в дитинстві я любила робити щось своїми руками й дуже вдячна батькам, що вони мене ні в чому не обмежували. Мама завжди дозволяла брати свою біжутерію. Коли та ламалась, я намагалася сама відремонтувати її, щось скласти, скрутити.

Потім вступила до Коледжу мистецтв ім. А.Ерделі на спеціальність «Художня обробка металу». Хоча й дотепер достеменно не розумію, що спонукало зробити вибір саме такого, більш «чоловічого» фаху, але це додало мені нових знань.

Навчання виявилося важким. На курсі було всього двоє дівчат, адже кування потребувало чимало терпіння та вмінь. З часом я почала робити об’ємні металеві сережки й браслети – це давалося складно. Але якби в мене зараз був шанс повернутися назад, я б це зробила: мені подобався процес навчання, викладачі прищепили нам велику любов до мистецтва.

– Що спонукало тебе змінити напрям роботи?

– Напевно, поворотним моментом, який змінив моє творче життя, стала декретна відпустка. Я вважаю, що діти нас відкривають, дають можливість побачити світ інакшим. Зазвичай ми дивимося на речі сталим поглядом, зверху, а діти спускають нас униз, де можна побачити банальні речі, про які ми давно забули.

І так чергової недоспаної ночі в мене з’явилася ідея створити текстильні прикраси. Мені хотілося чогось живого, не статичного, об’ємного, з певною повітряністю. Півроку я розробляла техніку, перепробувала чимало варіантів і все-таки створила омріяне кольє: малюнок нанесений на текстиль спеціальною фарбою, оброблений та обшитий бісером.

Були в мене прикраси зі шкіри, це більше осінньо-зимовий варіант. Я досить практична натура, але мені подобається змішувати різні стилі, техніки, поєднувати різні структури тканин. Беручи досить ніжний текстиль, я хочу додати туди шкіряні елементи, бісер, зробити такий собі мікс.

– Ти як різностороння творча особистість не обмежилася тільки прикрасами. Розкажи, чим цікавим ще займалася.

– Скільки себе пам’ятаю, я завжди перебувала в пошуку. Мені постійно хочеться чогось нового, але коли вже розумію, як це робиться, стає нецікаво, і тоді переходжу на щось інше. Буває й таке, що задум не виходить, та я не зупиняюся й завжди доводжу справу до кінця.

Навіть у дизайн власного помешкання намагаюся внести яскраві барви. Прийшло натхнення – розмалювала стіну, зробила зі старого стільця композицію для квітів… Ніколи не обмежуйте себе, не живіть стереотипами. Якщо є бажання щось створити чи змінити, чому б цього не зробити?

Щодо занять, то колись пробувала себе в кераміці. Вона дає відчуття форми, глина для мене – живий матеріал. Був час, коли я активно займалася декупажем, розмальовуванням пляшечок та підсвічників. Потім мені це набридло, тож почала експериментувати з шиттям. Потрібні були подушки додому, і я вирішила зробити їх сама. Після цього шила дитячі іграшки – робила те, чого мені хотілося. Часто такий азарт переважає над бажанням купити готову річ.

– Я бачила, що ти експериментувала і з розписом стін. Як це вийшло?

– Ой, це заняття мені зараз дуже подобається. Чесно кажучи, коли я вступила до коледжу, то вдома розмалювала стіну й дивувалася, що батьки дозволили мені це зробити. Я люблю розмальовувати світ навколо себе. Це моя життєва позиція, яка передається на всі заняття.

– Як родина ставиться до твоїх захоплень? Ти ж приділяєш їм багато часу…

– Чоловік повністю підтримує мене, дає простір для самореалізації, хоч із дітьми це зробити не так просто. Моя старша донечка, Дашка, – справжня мамина помічниця, а коли потрібно, то й суворий критик. Вона часто підходить до мене під час роботи і пропонує свої варіанти кольору чи текстури.

– Нещодавно ти дебютувала в ролі вчителя. Які емоції від цього отримала?

– Так, дійсно, я провела майстер-клас, і це був мій перший досвід. Довелося вийти із зони комфорту, адже для мене така діяльність не властива, я більш домашня. Це був майстер-клас з декорування пляшки для діток і дорослих до Водохреща. Коли прийшла додому, то була в надзвичайно піднесеному настрої, емоції зашкалювали. Я ще раз переконалася в тому, що людина все може, якщо сильно захоче.

– Ми дійшли до найцікавішого твого заняття – ілюстрації книжок.

– Це була моя давня мрія, такий собі посил зі Всесвіту – малюючи, я потрапляю в інший світ. Довго не наважувалася спробувати, боялася, що в мене не вийде, ніби чекала поштовху. Ним стала зустріч з Галиною Будиловою, авторкою книжки «На добраніч, Сонечко». Саме вона запропонувала мені зробити ілюстрацію колискових. Насправді ідея крута, мені як мамі ця тема дуже близька. У книжці 16 колискових, кожну з яких можна трансформувати під окрему дитину. Що важливо, вони не тільки сприяють хорошому сну, а й ніби налаштовують енергію мами, яка своїм настроєм впливає на власне маля.

Ідея ілюстрацій полягає в їх нібито незавершеності, легкості, щоб дитина перед сном не дивилася на занадто яскраві кольори, а навпаки, заспокоювалася. Мої лінії десь не закінчені, десь є плями, щоб кожен міг сам собі дофантазувати. На мою думку, це саме те, що потрібно перед сном, – мамин заспокійливий голос і плавні лінії.

Це незвичайна книжка – до кожної колискової є QR-код, завантаживши який на свій смартфон можна прослухати її у вокальному виконанні.

Я використовую акварельні фарби та лінер (ручку-фломастер, якою виділяють акценти тієї чи іншої ілюстрації). Акварель для мене була чимось страшним, адже вона не любить помилок і є непередбачуваною – ти на 100% не можеш бути впевнена, чи вийде все саме так, як задумала. Акварель для мене відкрилася по-новому, вона ніби жива. Тепер я поставила перед собою ціль малювати кожного дня. Для мене це важливо, так я більше розвиваюся, та й руки краще слухаються.

– Що означає для тебе бути ілюстратором?

– Для цього всередині потрібно залишатися трохи дитиною, хоча ми всі такі, треба просто знайти цю внутрішню дитину. Бути ілюстратором не легко. Подумаєш, що це, намалювати картинку? Але подеколи ти виношуєш ідею і працюєш над нею тривалий час.

Додамо, що наступна ілюстрована Аліною дитяча книжка вже пішла в друк. Тож бажаємо художниці подальших творчих звершень!

Вікторія КОПИНЕЦЬ