Літній настрій дарує закарпатка Валентина Роспопа

Валентина Роспопа вміє створювати весняний настрій незалежно від пори року. Її волошки, грибочки, нарциси, пшениця та інша рослинність, закарбовані на полотні, нагадують про теплі дні… Майстриня з Мукачева займається створенням флористичних прикрас та картин. Більше про своє захоплення вона розповіла «Карпатському об’єктиву».

Ручна робота – це енергетика автора

Вишивала майстриня з дитинства. Усьому навчила її бабуся.

«Вишиваю я років із 9. Звичайно, перші роботи були примітивними, але все одно я вкладала в них душу. Бо будь-яка ручна робота – це не тільки скатертина, кулон чи картина, а передусім – потужна енергетика людини. Вважаю, що кожен мій виріб – це не просто біжутерія, а частка моєї власної сутності, адже за допомогою голки я вдихнула у свій задум життя і нитками написала власну сповідь, – розповідає умілиця «Карпатському об’єктиву». – Мої батьки багато працювали, тож дитинство і юність пройшли у оточенні бабусі. Вона завжди була великою рукодільницею. Саме бабця передала мені свою любов до вишивки. А вже різні техніки я опанувала у дорослому віці. Перші серветки вишивала хрестиком. Потім оздоблювала собі одяг маленькими вишитими гладдю елементами. Протягом певного часу захоплювалася вишивкою атласними стрічками, бісером. Загалом технік вишивання існує більше сотні. Кожна цікава і варта уваги».

Вишитими прикрасами закарпатка захопилася чотири роки тому.

«Я найчастіше вишивала рушники та причепурювала вишивкою одяг та аксесуари. Якось мені захотілося до свята одягнути не тільки вишиту сукню, між іншим, пошиту самостійно, але й одягнути відповідні сережки. А чому б і не створити їх собі?! Коли є мета – немає перепон! Тож моя творча самореалізація почалася саме з сережок. Замовила через інтернет форнітуру, подивилася декілька відео про те, як це роблять інші і взялася до справи. Вийшло гарно і мені сподобалося. Тоді подумала, що до мого образу пасував би і відповідний кулон. А невдовзі вже почала вишивати такі комплекти і для подруг у подарунок. Зараз маю в доробку і браслети, і брошки, і брелоки, і пояси, і персні, й інші аксесуари. Загалом не менше тисячі виробів. Також вишиваю гаманці, сумочки, чохли для телефонів. Звісно, працюю і над картинами».

Надихає довкілля

Флористичні мотиви зацікавили мукачівку також не випадково.

«Я дуже люблю природу. Саме серед гір, дерев, струмків завжди відпочиваю душею. Оточення людей втомлює і виснажує. Природа ж відновлює сили та внутрішню рівновагу. Тому вишивати так само люблю наодинці. Компанія мені не потрібна. Зі мною поруч котик Моріс і його мені достатньо. Я працюю, він муркоче. І це заспокоює нерви, допомагає розслабитись. Також мене завжди радують квіти. Тому вирішила, що переноситиму на тканину те, що дарує мені найбільшу втіху. Рослини – це завжди позитив, візуальна насолода та приємні емоції. Можна, звичайно, і портрети вишивати, та мені більше імпонують квіти і трави», – зізналася вона.

Улюбленими квітами майстрині є ромашки але не тільки…

«У мене багато виробів із ірисами, трояндами, маками, фіалками, гвоздиками, волошками, житом, навіть із квіткою папороті. Вишиваю і конюшину, подорожник, хвощ. Навіть моркву, петрушку, огірки, помідори, капусту. Тільки все у зменшеному вигляді. Одними з найбільш цікавих робіт вважаю бамбук та банани. Як на мене, все, що створено на цій землі – унікальне і гарне. Тому будь-яка рослина варта уваги. Навіть вишитий бур’ян буде чудовим на вигляд. Головне – вміти у сірих буднях бачити красу довкола себе, вбирати її і передавати іншим, наче теплий сонячний промінчик», – запевняє закарпатка.

Над одним комплектом із сережок, кулона та браслета умілиця працює більше тижня. Наголошує, що те, що її роботи крихітні за розміром, не робить їх легшими у процесі створення. Скоріше навпаки…

«Мініатюрні деталі вимагають хорошого зору. Я вишиваю в окулярах, бо короткозора з років 13. Робота ж клопітка, усе має бути акуратно. Комусь здається, що з кулоном, наприклад, можна впоратися за кілька хвилин. Та це не так. Як мінімум, потрібно годин 2-3. Крім того, усе починається з пошуку ідеї, з підбору форнітури. А для цього теж потрібен час. Та й вишивання для мене – тільки хобі. Із нього не прожити. Тому цілий день займаюся іншим, працюю у сфері краси», – стверджує Валентина.

Надихає найчастіше умілицю рослинний світ влітку, хоча найбільше творить вона саме взимку.

«Я все, що сподобалося, фотографую. Потім просто переглядаю знімки, щось компоную у голові. Влітку багато інших турбот, сад, город, тому більш вільними для творчості в мене є кінець осені, зима та початок весни. Люблю, до слова, і новорічну тематику, наприклад, різні цікавинки з ялинками, гілками хвої та шишками, засніженими будиночками, контурами гір, невеличкими пейзажами», – розповідає майстриня.

Мукачівка додає, що наразі в основному працює у австрійській техніці «petit-point».

«Це – мікровишивка. Вона була започаткована в Австрії ще у XVIII столітті. Але термін французький і перекладається, як щось дрібне. Це хоч і давній, але в той же час дуже модний зараз напрямок у мистецтві. Складний, але неймовірно захоплюючий, – пояснює умілиця. – Вишиваю я на спеціальній тканині, але може підійти і домоткане полотно. Стібки менші за міліметр, тож насправді мова про майже ювелірне мистецтво».

На майбутнє закарпатка мріє творчо вдосконалюватися і опановувати нові техніки вишивки.

«Життя – це постійний рух. Творчість – так само. Не можна залишатися на якомусь одному досягнутому рівні. Треба розвиватися, збагачувати знання постійно чимось новим. Наприклад, мені дуже подобається мережка – прозорі візерунки. Але поки не пробувала таке створювати. Або «лічильна гладь» – це об’ємні візерунки, які мають однаковий вигляд із обох боків. Неймовірною елегантністю вражає мене і «решетилівська» вишивка – білим по білому. Сподіваюся, колись дійдуть руки до всього, що мрію спробувати», – зізнається Валентина Роспопа.

Марина АЛДОН